6.2 Держ-правовий і політ статус а стан Укр у складі Рос імп (19-поч20ст)

Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення.

Територіальний наступ російського царизму розпочався після Переяславського договору. і був спрямований на зміну самобутніх державних структур.

Основними віхами на шляху приєднання українських територій до складу Росії були :

-ліквідація козацького управління,

-введення на території України губернського територіального поділу

-поширення на українські землі діяльності адміністративно-правових загально імперських установ та кріпосного права,

-духовенства та урядових чиновників

- Пошуки дворянства козацькою старшиною,

-поступове зниження культурно-освітнього рівня населення

-заборона української мови.

Цілеспрямовано проводячи свою політику, царизм зруйнував Запорозьку Січ і розігнав козацтво. Натомість козацькі землі заселялися російськомовним населенням. Услід за цим наступом просувалася російська православна церква.

Кінець XIX — початок XX ст. характеризувався якісними змінами в промисловому розвитку як у Європі в цілому, так і в Російській імперії. З розвитком промисловості на території України розвивається містобудування, і міста заселяються робітниками з інших регіонів.Основою піднесення національної самосвідомості народу є освіта, царат найбільш активну нищівну політику зосередив саме в цьому напрямі. Всеросійський перепис було засвідчено що письменних серед росіян було 32,4%, поляків — 40,6%, євреїв — 39%, а серед українців — лише 13%. За такої низької частки письменних серед українства царат продовжував знищувати українську школу та тримав народ у неуцтві й темноті.

Так, 18 липня 1863 р. з'явився циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону української мови. Саме він беззастережно наголошував, «що загально руська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша».

Після валуєвського циркуляра мовні репресії царату посилюються. У 1875 р. створюється комісія, мета якої — припинення українофільської пропаганди, небезпечної для імперії, і видання літератури, а також перевезення в Росію книг українською мовою із-за кордону. На основі матеріалів комісії в 1876 р. з'являється Емський указ. Олександра II про заборону ввезення українських книг із-за кордону та друкування нот українською мовою. Для остаточного знищення української мови в 1895 р. було заборонено українські книги для дітей та викладання рідною мовою в початкових школах.

в 1906 р. Емський указ у зв'язку з революційними подіями було скасовано, проте це скасування відбулося лише на папері. На практиці навіть російська інтелігенція не визнавала української мови. Після поразки революції в 1908 р. указом Сенату культурну і просвітню діяльність в Україні було визнано шкідливою.

Русифікаторська політика поширювалася на громадські організації :

-громади,товариства, братства,гуртки, бібліотеки.

Переслідувалися науковці, літератори, живописці, актори. Змушені були працювати в еміграції чи нелегально В. Винниченко, С. Єфремов, М. Грушевський, Б. Грінченко.Ледве жевріло театральне життя. Під реакційним тиском повністю припинилась діяльність видав ництв, закрились редакції газет. У 90-х роках XIX ст. в Наддніпрянській Україні не видавалося жодної газети. І тільки в 1905 р. було відкрито сім періодичних видань.

Отже, політичні партії Галичини, що діяли в конституційних умовах, впливали не тільки на зростання національної свідомості, а й на владні структури, які мали безпосереднє відно-шення до щоденного життя людей. Реакційна політика царату примусила східних українців скерувати всю свою політичну діяльність на нелегальні рейки.

На межі XIX—XX ст. Україна була розчленована як в географічному, так і політичному відношенні між двома імперіями. Перебуваючи на різних рівнях політичного розвитку, Російська та Австро-Угорська імперії проводили колоніальну політику щодо українства на підконтрольних їм українських територіях.

Стратегія цієї боротьби полягала в соборності України і створенні незалежної Української держави.