26. Конституційний лад, права і свободи людини і громадянина за Конституцією України

Конституційний лад — система соціальних, економічних і політико-правових відносин, які встановлюються і охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами держави.

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

Свобода людини - вихідне поняття в проблемі прав людини і громадянина. Свободу людини визначають певні ознаки. Так, люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За обсягом поняття "свобода людини" повно відображає принцип, закладений уст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, що його закріплюють демократичні конституції, у тому числі й Конституція України. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо. Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, державою, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.Права людини порівняно із правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина - лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо. Отже, право людини і громадянина - це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина у суспільстві та державі, що передбачається для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах.У Конституції України (переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, (особисті, фізичні) політичні, економічні, соціальні та духовні (культурні).

27.Конституційний проект “Устрій Галицької держави”

Проект Конституції Галицької Держави. Обрана в жовт. 1918 як політ. представництво укр. народу в Австро-Угорщині Укр. нац. рада (УНРада; див. Українська національна рада ЗУНР) проголосила Галичину, Буковину Північну та Закарпатську Україну складовими цілісної укр. держави і постановила розробити її конституцію. На пропозицію УНРади визначити заг. засади новопосталої д-ви та її устрій С.Дністрянський підготував документ «Устрій Галицької Держави. Перший проект тимчасових основних законів, виготовлений у віденському парламенті проф. С.Дністрянським 1918 р. для покликання у життя Галицької Держави». Проект містить 2 розділи: Осн. закони (з підрозділами: «Галицька Держава», «Само-означення народів», «Свобода», «Рівність», «Народна влада»); Нар. устрій (з підрозділами: «А. Народна рада», «Б. Старшина Народної ради», «В. Народна управа»). У проекті вказувалося, що «Галицька Держава обіймає усі злучені землі, поселені споконвіку українським народом у межах дотеперішньої Австро-Угорської монархії». В основу державності закладалося право укр. народу на самовизначення. Польс., єврейс. та нім. населенню гарантувалася «народна самоуправа». Держ. мовами пропонувалося визнати укр., польс. та нім., а укр. водночас визнати «внутрішньою урядовою мовою». У проекті передбачалося широке коло конституційних прав і свобод, першим з яких було названо «право плекати свою народність і мову». Декларувалися свобода віри, науки, думки, преси, свобода зібрань і організації товариств, безпечних для д-ви, свобода зміни місця проживання, право внесення прохань або скарг, а також поштова і телеграфна таємниця.

На чолі д-ви мала стояти Нар. рада, тобто обрана у жовт. 1918 Укр. нац. рада під трохи зміненою назвою. Передбачалося, що вона розширить свій склад за рахунок представників Угор. (Закарп.) України та делегатів від нац. меншин Галицької Д-ви. Нар. рада мала обрати провідника, двох його заступників та держ. секретаря, а також старшину (президію) з 9 осіб і виконавчий орган з урядовими функціями — Нар. управу. Зазначалося, що провідник ради є водночас провідником Галицької Д-ви. На Нар. раду покладалося здійснення законодавчої влади, а її старшина розглядалась як орган для «верховних постанов та верховного нагляду». Нар. управа як «начальний виконуючий орган держави» мала складатися з окремих управ: внутр., «заграничної», військ., культ., «оборотової», суд. на чолі з начальниками, які призначалися Нар. радою. Громадам надавалася повна автономія у вирішенні місц. справ. Водночас скасовувалася «різниця між самостійним та відпорученим кругом ділання громади». Вибори громад. рад повинні були проводитися на основі заг., рівного, прямого і таємного голосування.

У конституційному проекті передбачалося видання окремих законів про відповідальність посадових осіб, про скасування обмежень у праві на полювання та риболовлю, про тимчасове збереження чинності австрійс. законів та ін.

Ідея мирного конституційного переходу Галичини, Пн. Буковини та Закарпаття від Австро-Угорщини до Галицької Д-ви, отримання «законної свободи» виявилася нездійсненною. Тому 1 листоп. 1918 владу Укр. нац. ради було встановлено збройним шляхом (див. Листопадова національно-демократична революція в Галичині 1918), а 9 листоп. 1918 новоутворена д-ва отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Роль «малої конституції» у ній виконував «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії» від 13 листоп. 1918 (див. Конституція Західноукраїнської Народної Республіки).