Столипінська реформа

Столипінська реформа (Столипінська аграрна реформа) — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській Імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства. Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з революційними подіями 1905 року та невдачами царського уряду задовільно вирішити аграрне питання  Основним законодавчими актами реформи були: указ від 9(22) листопада 1906 року «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі (27)Державною Думою закон від 14(27) червня 1910 року. За цими законами скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». Селяни користувалися допомогою Селянського поземельного банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства. Поліпшення, що почалося зі Столипінською реформою, стосувалося лише близько ¼ господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте в Україні далі панувало аграрне перенаселення. Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих сел. господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.

Перша світова війна

була світовою війною, глобальним воєнним конфліктом, який відбувався перш за все вЄвропі між 1914 і 1918 роками. Під час неї загинуло понад дев'ять мільйонів солдат і цивільних жителів. Конфлікт мав вирішальний вплив на історію XX століття.Сили Антанти на чолі з Францією, Росією, Великобританією і з 1917 року США перемогли держави Четверного Союзу(також відомі як Центральні Держави) на чолі з Австро-Угорщиною, Німеччиною й Османською Імперією. Італіяприєдналася до Антанти 1915 року.28 (28)червня 1914 року, сербський студент Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу, в Сараєві. Студент був членом організації «Млада Босна», метою якої було об'єднання усіхпівденних слов'ян та їхня незалежність від Австро-Угорщини. Вбивство в Сараєві привело в рух ряд стрімких подій, які переросли в повномасштабну війну. Воєнно-морські перегони між Великобританією і Німеччиною були посилені в 1906 році запуском в стрій британського лінкора HMS Dreadnought; його конструкція була революційною, тож робила всі попередні лінійні кораблі застарілими. Великобританія також підтримувала велике воєнно-морське лідерство в інших областях, особливо над Німеччиною та Італією. Після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда Австро-Угорщина використала це як привід щоб зайнятися сербським питанням; Німеччина підтримала її дії. 23 липня був виставлений ультиматум Сербії з вимогами, настільки радикальними, що він був відкинутий. Серби, спираючись на підтримку Росії, розпочали мобілізацію. 28 липняАвстро-Угорщина оголосила війну. Спочатку Росія планувала часткову мобілізацію, спрямовану на австрійський кордон. 31 липня, після того, як російський Генеральний Штаб повідомив царю, що часткова мобілізація неможлива з точки зору логістики, розпочалася повна мобілізація. План Шліффена, який ґрунтувався на швидкому розгромі Франції, не передбачав безперешкодної мобілізації росіян. Таким чином, 1 серпня німці оголосили війну Росії і через два дні — Франції. Потім Німеччина порушила нейтралітет Бельгії своєю атакою через неї на Париж, що призвело до вступу у війну Британської імперії. Після цього п'ять із шести європейських (29)Великих держав перебували в найбільшому континентальному європейському конфлікті починаючи з часів Наполеонівських воєн.