Ліквідація автономії України

Скасування гетьманства не означало повної ліквідації атрибутів української державності. Ще зберігалися нижчі органи влади, адміністративний поділ, військо, фінансова й судова системи тощо. Царський уряд розпочав широкомасштабний наступ на ці залишки Гетьманщини. У 1764 р. верховним органом влади замість гетьмана і Генеральної військової канцелярії (18)стала друга Малоросійська колегія з чотирьох російських чиновників і чотирьох колишніх генеральних старшин; її очолив президент Петро Рум'янцев. Основне завдання колегії полягало в уніфікації місцевих органів влади й порядків із загальноросійськими та збільшення надходжень у царську казну. Щоб не втратити контролю над українським судочинством, колегія перетворила Генеральний військовий суд на свій департамент. Те ж саме відбулося з Канцелярією малоросійського скарбу та Генеральною лічильною комісією. Це дозволило колегії встановити пильний нагляд за фінансами Лівобережжя. Зазнало суттєвих змін управління козацьким військом. Військово-оперативне керівництво ним взяв на себе Рум'янцев, а нагляд за станом боєготовності перебрала воєнна експедиція колегії. У боротьбі з прогресивними силами країни уряд Росії одержав перемогу й продовжив наступ насамперед на національні особливості окраїнних земель. У 1781 р. запроваджено поділ Лівобережної України на три намісництва — Новгород-Сіверське, Чернігівське й Київське. Намісництва ділилися на повіти. Полково-адміністративний устрій перестав існувати. У 1783 р. замість козацьких полків утворено 10 кавалерійських регулярних полків, пізніше перейменованих у карабінерські. У результаті Ясського (19)мирного договору 1791 р. до Росії відійшли давні українські землі між Південним Бугом і Дністром разом з Очаковом. Україна і Росія дістали вихід до Чорного моря. Давня південна проблема була вирішена. 

Декабристський рух і Україна

Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства,Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку.

Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основною територією поширення декабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили вЗахідній Європі під час наполеонівських воєн.У найактивніших формах діяльність декабристів здійснювалась на території нинішніх Полтавської, Вінницької,Київської, Черкаської і Житомирської областей.Найпереконливішим підтвердженням зв'язку декабристського руху з Україною є не проживання або служба окремих декабристів, а діяльність декабристських організацій. В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційно налаштованих офіцерів — членів таємних товариств. В 1818 році після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів Союзу благоденства. Декабристський рух в Україні мав певні специфічні риси, які відрізняли його від руху в Росії. Найвиразніше це проявлялось у діяльності Товариства об'єднаних (20)слов'ян, в його панславістських ідеях. Програма товариства ставила за мету не лише знищення самодержавства і кріпацтва, а й утворення федерації слов’янських демократичних республік.^[7] Висунута ними ідея федеративної слов’янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило-Мефодіївському братстві.

Кирило-Мефодіївське братство

Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До (21)братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833). Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (Будин (зараз Будапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.для його наступників.

(22)Народницький рух

У 60-х роках XIX століття формується нова течія революційного руху під назвою народники. До неї входять передова молодь та представники різночинської інтелігенції. Після Валуєвського указу 1863 року частина молодої української інтелігенції (Стефанович, С. Перовська та інші) вступили у російські революційні організації народників. Їм була властива віра в самобутній розвиток Росії, оскільки вона найближча, на їх думку, до соціалістичного суспільства. Основу нового суспільства вони вбачали у сільській общині.

Відомі три етапи народницького руху: 1. (1859-1861рр.) – проходив під гаслом “ходіння в народ”;2. (1870-і роки) – пропагандистська робота серед населення, масове “ходіння в народ” (з 1874р.);3. (1880-і роки) – політична боротьба з елементами терору.Восени 1873 року у Києві виникає народницький рух бунтарського напрямку під назвою “Київська комуна”. Народницькі угруповання існували також і в інших містах (Одеса, Харків, Житомир, Чернігів, Полтава, Миколаїв).Своєї мети ходінням в народ народники не досягли. Їм не вдалось зрозуміти потреби селян. Розпочалися арешти і на кінець 1874 року “Київська комуна” перестала існувати.Поступово народники відходять від бунтарсько-анархічних поглядів і переходять на позиції політичної боротьби з самодержавством. Наприкінці 70-х років (23)народницький рух розколовся на дві течії – помірковану і радикальну. Уособленням поміркованої течії став “Чорний переділ” – народницька організація, яка займалась пропагандою і робила ставку на мирне вростання народників у народну масу. Радикальний напрям представляли у цей час “Народна воля”, яка робила ставку на терор. У 80-х роках відбувається занепад народницького руху.