6.Культ предків у давніх слов ян

Культ пре́дків — одна з ранніх форм релігії, щополягає у поклонінні душам померлихпращурів, якимприписуєтьсяможливістьвпливати на життянащадків.

Поняття культу предків

Під культом предківрозуміють не лишевіруабоокремівірування у божественністьпращурів, а й обряди (інодіцілікомплекси) з їхвшанування та звернення як до них, так і до їхньоїсили та могутності (складанняпожертв предкам, їх «годування», спілкування з ними тощо).Зазвичай до культу предківвідносять і пов'язану з ним атрибутику, а також систему поведінки та народної етики. Часто також у науковійлітературі культ предківтлумачитьсящеширше — як назагалтурбота про померлих, віра в тотемічних пращурів, сімейно-родовихпокровителів (не обов'язковопредків) тощо.

У широкому тлумаченні культу предківвінприсутній у морально-поведінковихнастановахсучасноїлюдини — у вшануванніпомерлих, відвіданніїх могил. У багатьох культурах світутакевшануванняпредківзамикається на рівніродини, тобтопам'яті про найближчихпомерлихродичів.Культ предківпродовжувавіснуватинезалежновід способу поховання. За ритуалом трупоспалення, костізбирали в невелику посудину, в урну, і ховали її в кургані (могилі) або просто у землі, будували над місцемпохованнястовп — невеликудерев'яну домовину.Такіпохованняпов'язувалипредківіз землею і робилиїх покровителями всіхпроцесів, сполучених з оранням, сівбою, проростанням зерна, родючістюзагалом 

7.Культ вогню у давніх слов"ян

Вогонь — один ізцентральнихобразівсвітовоїміфології. Вшановуваннявогнюпов'язане з уявленнями про йогобожественнуочисну силу. Вогоньможе бути земний, небеснийабопідземний. І якщо в перших двохвипадкахвінасоціюється з добробутом, плідністю, сільськогосподарськоюобрядовістю, то в останньому — іззагрозою для людини.Віра у святістьвогнюбуладуже сильною. У давніхслов'яніснувавзвичай: людину, яку підозрювали у скоєннізлочинучипорушенні закону, кидали у вогонь. Вірили, щостихія не зачепитьневинного. Звідси — й відомаприповідка: “На злодії шапка горить”. Пізнішецейварварськийзвичай “успішно” застосовувала для доведенняпровинижертвисередньовічнаінквізиція.Первіснепоходженнявогнюнароднауявапов'язувала з пекельнимимісцями. На доказцьогоіснуєбагатохристиянських легенд, у яких, очевидно, відобразилисяранішіязичницькіуявлення. Вогню як символовіпідземного божества приносили людськіжертви. За свідченнямархеологів та істориків, у слов'ян, як і в іншихнародівсвіту, довгий час зберігавсязвичайтрупоспалення. Тілонебіжчика, спалене вогнем, відігравало роль жертвипідземному божеству. Відгомономуявлень про вогнянустихіюпотойбічного світу є традиціязапалюватисвічки в хаті та на могиліпомерлого. Обов'язковимелементомпрадавніхпохованьбулачервонавохра. Пізніше у християнськійсимволіцічервонийколір став ознакоюжалоби, смерті

8.Куль води у давніх слов"ян

Культ води пов’язаний з тим, щослов’янивважали воду першо-матерієюсвіту. Насправді "земні" джерела водного культу слідшукати в значенні води для землеробства, щобуло основою господарствадавніхслов’ян. Здавнаслов’яни приносили жертви озерам і колодязям, полюблялимолитися над водою, називалирічки богинями, запалювалисвічки над колодязями і криницями. Поручізвиключно "зрошувальною"

такожшанувалася "очисна" властивість води, внаслідокчогоще в середнівікизберігавсязвичайводнихордалій. Водніордалі - випробування, якіполягали в тому, щолюдину, запідозрювану в чаклунстві, кидали у воду, уважноспостерігаючи, - потоне вона чині.Найбільшвідомийпрояв культу води, безперечно, - цевірауводяників і русалок. Водяного народна фантазіязображувала у виглядістарця з довгою, заплутаною бородою, якийнадаєперевагу тихим глибоким заводям. Русалки уявлялисявродливимидівчатами, що через якісь причини (найчастіше - через нещасливулюбов) знайшли свою смерть у воді. Танці русалок - цехвиля на воді, а їхніпісні - це шум хвилі. Коли в розпалліта, під час визріванняврожаю, вранцівиступала роса. люди вважали. що русалки приносятьїї у своємудовгомуволоссі, і назвали Русальськимтиждень, щопередувавсвятулітньогосонцестояння .Культ води Культ води пов’язаний з тим, щослов’янивважали воду першо-матерієюсвіту. Насправді "земні" джерела водного культу слідшукати в значенні води для землеробства, щобуло основою господарствадавніхслов’ян. Здавнаслов’яни приносили жертви озерам і колодязям, полюблялимолитися над водою, називалирічки богинями, запалювалисвічки над колодязями і криницями. Поручізвиключно "зрошувальною" такожшанувалася "очисна" властивість води, внаслідокчогоще в середнівікизберігавсязвичайводнихордалій. Водніордалії—випробування, якіполягаливтому, щолюдину, запідозрювану в чаклунстві, кидали у воду, уважноспостерігаючи, — потоне вона чині. Найбільшвідомийпрояв культу води, безперечно, — цевірауводяників і русалок (віл)^*77. Водяного народна фантазіязображувала у виглядістарця з довгою, заплутаною бородою, якийнадаєперевагу тихим глибоким заводям. Русалки уявлялисявродливимидівчатами, що через якісь причини (найчастіше — через нещасливулюбов) знайшли свою смерть у воді. Танці русалок — цехвиля на воді, а їхніпісні — це шум хвилі. Коли в розпалліта, підчасвизріванняврожаю, вранцівиступала роса, люди вважали, що русалки приносятьїї у своємудовгомуволоссі, і назвали Русальськимтиждень, що передував святулітньогосонцестояння.{Існуєприпущення, щоназва "русалка" пов’язане з назвою античного літнього свята троянд (гозаііа), щоспвпадало за часом зі святом Трійці (П’ятидесятниці); "віла" походить відлатин, "vilа" - носитися в бурхливому танку. Родичкою русалок-вілбулиберегині, скоріш за все, жіночіводяні духи дужедавнього (трипільського) походження.- Авт.}