38.Родинно-обрядова творчість,її зв"язок з етапами життя та побутом людей.

Родинно‑обрядова творчість – це система ритуально‑обрядових дій у пісенно‑музичному супроводі, які виконуються з нагоди основних етапів життя людини. У наші дні ці обряди становлять частину народних традицій. У минулому ж вони не сприймались лише як традиція і кожному їх елементові надавалось важливого утилітарного чи магічно‑ритуального значення.Система родинної обрядовості є однією з найархаїчніших в усній народній творчості (за давністю виникнення та творення вона поступається лише магії та календарній обрядовості). Вона зароджувалась у час, коли людина починала усвідомлювати своє місце у світі, спостерігаючи за

змінами у своєму житті та житті оточуючих, вбачаючи певну циклічність та повторюваність у зміні поколінь.Як і календарно‑обрядова творчість, родинна обрядовість виникає на основі тотемічно‑анімістичних вірувань та культів і тісно пов'язана з магією. В архаїчні дослов'янський та праслов'янський періоди ритуально‑обрядова система, пов'язана з плином людського життя, була дуже різноманітною і включала багато етапів. Деякі з них у ході історичного розвитку віджили, інші – значно видозмінились, втративши своє первісне значення.З‑поміж усього розмаїття до нашого часу збереглися лише системи обрядів весілля, народження дитини, смерті та ритуальні дії, пов'язані із закладенням та будівництвом нового дому та новосіллям.Для наших далеких предків, які поділяли світ на «своїх» і «чужих», «живих» та «мертвих», усі ці обряди були пов'язані з переходом межі та переселенням в інший світ. Так, наречена повинна була переходити у світ «чужих» (інше плем'я, рід, до родичів свого чоловіка); покійник відправлявся у світ «мертвих» духів; а новонароджений – навпаки – із потойбіччя у світ «живих»; при переселенні в інший дім (а це у період кочування племен, як правило, було пов'язано з переселенням на іншу територію, часто значно віддалену від місця попередньої стоянки), люди переселялися у світ «чужих» (інший ліс, річка, поле тощо – відтак – інші духи, що володіють цією територією), який згодом, після виконання певних ритуалів, повинен був стати світом «своїх».Ймовірно, що, окрім вище згаданих обрядів, були й інші, які не збереглися, а ті, що дійшли до нас у видозміненій формі, зберігаючи значні нашарування пізніших епох, доносять відгомони далекої доісторичної доби.

39.Основні етапи весілля,їх словесний та музичний супровід

Родинно‑обрядова творчість в цілому, а весілля зокрема тісно пов'язані з народною драмою. У певному сенсі система ритуалів та традицій з нагоди одруження наречених становить цілісне драматичне дійство, кожен з учасників якого виконує призначену йому роль. Головними постатями тут є, безумовно, шлюбна пара чи «молодята», яких називають князем та княгинею. Інші головні ролі розподілені так: від нареченого – старший дружко (близький родич чи друг; в минулому цю роль виконував жрець племені) та два піддружби (молоді парубки), два старости, «домовий» староста (який рядить домом і приготуваннями), два музики, дві свахи (чи старо‑стіни – старші жінки), свашка (молодша дівчина – сестра чи родичка молодого); з боку нареченої – дружка і піддружка, два дружби, козаки або післанці (родичі), два музики і «домовий» або «данський» староста. Старости з дружбами називаються боярами, а всі причетні до виконання обрядів та ритуалів – весільною дружиною, що є відголоском княжого періоду. До весільної дружини також входять писар, який «списує» боярів, їх вози та інший маєток; маршалок, що носить булаву з кінського волосу і виконує всі обряди з короваєм, іноді – коновал, лікар, хорунжий тощо.Етапи весілля.

1)      передвесільний (сватання, заручини чи змовини);

2)      приготування до весілля (запрошення на весілля, випікання короваю, завивання гільця чи весільного деревця, дівич‑вечір або вінкоплетення, оглядини або відвіз сорочки);

3)      весілля (посад, розплітання коси нареченої, батьківське благословення чи поклони, приїзд нареченого, гостина, «викуп» нареченої, прощання нареченої з рідними, від'їзд подружжя до дому молодого, гостина в домі нареченого, «комора»);

4)      післявесільний (понеділкування або почепини, пропій чи перезва).

Народні лірично‑пісенні твори, якими супроводжується цей церемоніал, називаються весільними обрядовими піснями.

Передвесільні обряди починаються традиційно сватанням (на окремих територіях Східної та Південної України цей ритуал називається «зальотами

Як правило, сватання відбувалося за зразком одного з двох найпоширеніших сценаріїв. За першим (давнішим за походженням) учасники дійства розігрували сцену мисливців, які довго начебто полюють за дорогим звіром (найчастіше куницею), натрапляють на слід через порошу (в яку б пору року сватання не відбувалось) і цей слід приводить їх до дому дівчини, яку вони сватають.

За іншим сценарієм (значно пізнішим) свати розігрували сцену багатих купців із далекої землі, які приїхали за дорогим товаром.

Наступним кроком передвесільного етапу були заручини (змовини). Вони, як правило, відбувались в домі парубка, куди відправлялась рідня засватаної дівчини, щоб оглянути господарство та домовитися з його батьками (родом) про викуп (придане) та віно нареченої (сюди включалися наділ землі, дім, худоба, постіль, посуд, інші речі домашнього вжитку). У разі згоди обох сторін ця угода запивалась, наречена на знак остаточного рішення вийти заміж за парубка повинна була прийняти від нього дарунки (полотно, одяг, прикраси), серед яких обов'язково були два перстені, якими заручались молоді. На окремих територіях заручини відбувались у той же день, що і сватання, після якого батьки зарученої дівчини їхали на оглядини до парубка.

Приготування до весілля. обряд випікання короваю. Елементи цього обряду тісно пов'язані з Магією, культом сонця ,вогню та домашнього вогнища

Виіпкати коровай можна робити лише парній кількості молодих господинь (їх називали коровайницями), кожна з яких була заміжня і щаслива у сімейному житті та мала дітей. Довготривалий процес виготовлення короваю, як й інші дійства, супроводжувався відповідними обрядовими весільними піснями

Не менш архаїчним (а можливо, і більш давнім) є інший обряд, найпоширенішою назвою якого є «завивання гільця» (вільця), – вбирання весільного деревця.

Обряд приготування весільного гільця здійснювався лише неодруженою молоддю: парубки їхали в ліс вибирати та рубати дерево (з часом його замінила гілка); дівчата його «наряджали». Цей обряд теж супроводжувався ритуальними піснями.

дівич‑вечір:

Дівич‑вечір відбувався у п'ятницю перед весіллям і був своєрідним прощанням нареченої зі своїми подругами та дівочою громадою= заплітання вінка з калини, барвінку чи інших вічнозелених ритуальних рослин на голову нареченої та вінка на коровай (так зване вінкоплетення); виготовлення вінка чи букета для нареченого, виплітання ритуально‑магічних віночків або букетиків із живих квітів та рослин для дружини і гостей.

В обрядах приготування до весілля існують певні розбіжності на різних територіях. Так, у деяких реґіонах прикрашання весільного деревця відбувається теж у дівич‑вечір.

Наступним був обряд розплітання коси молодої. Це відбувалось або вночі з п'ятниці на суботу після дівич‑вечора, або в суботу рано. Дівчину садили на вивернутий кожух, Традиційно косу нареченої починав розплітати її .При цьому з голови молодої знімались її стрічки, прикраси, які носили лише дівчата, і, якщо у неї була молодша сестра, то забирала їх собі, якщо ні – аксесуари дівчини кидались на воду. Потім волосся нареченої знову заплітали. При цьому його мастили медом, вплітаючи часник (як оберіг), зерно (символ нового народження), дорогі монети (знак добробуту), ритуальні рослини – барвінок, руту, чорнобривці тощо, які нерідко перед тим «золотили», тобто розфарбовували золотим кольором, що був символом сонця і виявляв зв'язок із поклонінням небесним світилам. Після ритуалу вдягнена і заплетена по‑весільному наречена разом з дружками ішла запрошувати гостей.

Власне весільні обряди розпочинались в суботу вранці посадом нареченої, який відбувався у її домі в присутності рідні та запрошених

У час, поки молода сиділа на посаді, молодий вирушав із дружбами по наречену. Перед дорогою світилки прикріпляли на одяг бояр букети з квітів‑оберегів, що повинні були їх охороняти від чарів та злих сил.. Так, поїзд нареченого при дворі чи брамі зустрічали дружби нареченої, функція яких не пропустити «чужинців». При цьому розігрується сцена битви, яка супроводжується відповідними піснями:

Після ритуальної «битви» обидві сторони погоджуються на «мирні переговори», в яких староста нареченої вимагає від бояр молодого викуп за прохід крізь браму.

З ритуалів пізнішого періоду можна вичленити елементи колишніх звичаїв. Першим був обряд поклонів. У сучасній традиції він зводиться до потрійних поклонів батькам, при якому наречені тричі проходять по кругу, цілуючи руки матері та батька, а також хліб, який ті тримають.

Ще одним важливим ритуалом при скріпленні нового подружжя було покроплення наречених водою

По завершенні весільної гостини відбувались ритуали, які тепер проходять у формі гри, Одним із найпоширеніших випробувань, яке у дещо видозмінених формах дійшло до наших днів, було завдання, щоб наречений впізнав молоду серед багатьох дівчат, одягнених однаково (або із зав'язаними очима її зловив) чи догнав на коні

Найбільшої емоційної напруги набуває тема розлуки з ріднею, розставання з домівкою в обрядових піснях, якими наречена прощається з кожним членом своєї сім'ї.

Потім наречена дякує матері, «що будила мане рано», сестрі, «що навчила косу плести», братові, «що водив хлопців до хати, а також – порогам, воротам і т. п.

Після прощання поїзд нареченої виряджали в дорогу до дому нареченого, родина якого в цей час готувалась до зустрічі нової господині.

.Значно пізнішими за походженням є обряди «розбирання молодої» – коли свашки перевдягали наречену в іншу одіж (як правило, нову сорочку, в яку ще ніхто не одягався), готували до шлюбної ночі. Ці ритуали мають свої особливості у різних регіонах. Так, на карпатській території вони засвідчують те, що дівчина переходить у стан молодиць. При цьому старший дружба сокирою відрубує їй косу, що означає зміну в її житті і вважається, що, якщо волосся нареченої не буде відрубане одним ударом, то подружжя буде нещасливим. У багатьох регіонах дівчині вдягають хустку так, як її носять молодиці (при цьому наречена може виявляти своє небажання одягати хустку, тричі скидаючи її). Вдягнена як молодиця, вона «перетанцьовує» з усіма дівчатами та хлопцями зі своїм весільним віночком, прощаючись із дівуванням.

Після цього був ритуал «покладини» чи «комора». Готуючи постіль для наречених, виконували ряд магічних дій, клали різноманітні обереги, трави

У вище згаданих обрядах брали участь лише окремі представники родини молодого – його свашки та старший дружба, а решта гостей продовжували весільну гостину.

Якщо ж наречена виявлялась нечесною, то вона повинна була просити прощення у кожного з родини, а в обрядових піснях висміювався рід молодої, її батьки

Обряд весілля завершувався ритуалом купання молодого подружжя у річці чи обливання водою. При цьому молоді мили одне одного

Післявесільні обряди розпочинались у понеділок після весілля. Як частина давніх звичаїв вони відображають систему ритуальних дій, виконання яких передбачало введення молодої господині у новий рід, її адаптацію в нових умовах. Тут теж збереглись елементи язичницьких культів та вірувань. Як правило, перше, що робила молода дружина після весілля, це йшла до річки чи криниці (віддаючи пошану воді), і з принесеної води варила їжу, якою вгощала родину свого чоловіка. Цим при здійсненні певних ритуалів вона прилучалась до печі та родинного вогню (домашніх духів). Нерідко вона клала у піч обгоріле поліно, взяте зі свого дому, та запікала півня, якого теж привозила з собою.

У понеділок після весілля на багатьох слов'янських землях відбувався ритуал, який називався «перепій» (чи «пропій») нареченої.

Якщо помешкання молодого було недалеко від дому нареченої, то батьки молодої приїжджали з цієї нагоди. В час «перепою» молодий повинен пити чарку вина чи горілки до батька нареченої, батько – у відповідь до нього. Тоді інші учасники дійства по черзі перепивають один з одним.

Після цього відбувалась «перезва» – традиційне післявесільне гостювання родичів нареченого у молодої сім'ї та гостини у відповідь всім рідним та близьким. Цей звичай мав на меті познайомити молоду дружину з родиною її чоловіка та навпаки. Під час таких гостин співались і весільні пісні, і ліричні.

Обряд весілля міг відбуватись від трьох днів до тижня а гостювання та знайомство із родиною іноді розтягувалось від трьох тижнів до кількох місяців.

40.Народна обрядовість ,пов*язана з народженням дитини.

У культурній традиції польського народу збереглося чимало знань на тему батьків і народження дитини.За польськими традиціями початковий період вагітності був охоплений забороною для подружжя на інтимні стосунки.

Вірили коли жінка вагітна ,вона дуже легко піддається вроченню.Застережні дії магічного змісту мали на меті вберегти мати і дитину,а також людей,які їх оточували.Забороняли кидати жінці якісь предмети.Вірили,що жінка буде на щось задивлятися,то дитина народиться з якимись характерними рисами когось,або чогось.Не можна задивлятися на калік,божевільних та рудоволосих людей.Також на тварин.Коли жінка наступить босою ногою на жаринку,то говорили,що дитина народиться з пухирцем на тілі.Говорили,що вагітна жінка має бути якомога менше між людьми,а також біля худоби.Вагітну жінку не запрошували стати хресною мамою.Майбутній мамі не дозволяли підходити до колодязя,казали,якщо вагітна жінка буде доїти корів,то корови втратять молоко.Вірили,що зустріч з вагітною жінкою приносить нещастя.Вагітну жінку не можна було брати по дорозі на віз(Коні будуть важко тягати).Пологи мали відбуватися в прибраній кімнаті,вікна закривали і зашторювали.До пологів не повинні були прислухатися сусіди,особливо чоловіки.Для допомоги кликали спеціальну,ця жінка повинна була розплести волосся та розв*язати всі гудзики на одязі вагітної.Ліжко застеляли лляним простерадлом,під ліжко клали ножиці або сокиру.Коли пологи були довгими та важкими,приводили найбільшого ворога вагітної,або ж давали щось з одягу в якому вона була на весіллі.Коли дитина народжувалася в неділю або святковий день,то її пророкували,що вона буде багатою,щасливою та лінивою.Діти що народжувалися в травні,березні-перебували під опікою Божої матері.Особливе значення приділяли плаценті і пуповині,їх нніколи не викидали,а закопували.Пуповину,яка відпадала,підсушували і давали дитині тоді,коли вона йшла перший день до школи.Бували випадки,що дитина народжувалася в сорочці(виходила зразу з плацентою),вважали,що дитина буде щасливою.Цю плаценту засушували і зберігали.Після народження дитину купали,воду по купелі не виливали після заходу сонця,а також будь де(краще було виливати під пліт)Коли дитина народжувалася слабкою і думали,що вона не виживе,то хтось з жінок практикували перше хрещення.Після пологів породіллю відвідували рідні і сусіди.Вони приносили подарунки(щось солодке і хліб).Коли минало 10-12 днів після пологів,жінка мала відбути вивід у костелі.Дотого ж мусила дотримуватися всіх заборон,які діяли в період вагітності.У костелі священик давав жінці свічку,читав молитви,кропив водою і наказував три рази обійти вівтар.Обов*язковим було,що маєток успадковувалося по чоловічій лінії.Два тижні по народженню дитину хрестили.В костелі священник давав дитині ім*я,а також записував факт її народження.Для процедури охрещення вибирали двох хресних батьків.Вони від імені дитини зрікалися від сатани і поливали її голову звичайною водою.Після хрещення у костелі,всі йшли додому і святкували.Хресними батьками обирали когось з знайомих,чи когось з родичів.Якщо народжувалися близнюки хлопчик і дівчинка,їм давали однаковий варіант імені.Якщо в парі,то використовували ім*я з Старого чи Нового Завітів.Визначали також перший зуб,крок,постриження.

41.Похоронна обрядовість.Голосіння

Смерть могли віщувати різні речі:якщо курка заспіває півнем,якщо раптово зупинеться годинник,якщо б*ється дзеркальце.

Коли людина помирала біля неї запалювали стрітенську свічку.

В хаті зразу зупиняли годинники,відкривали двері,вікна,закривали дзеркала.Лавку на якій лежав покійник перекидали.До костелу і на цвинтар йшли довгими шляхами.В тій хаті де лежав покійник ніхто не їв не пив і не мився.На знак прощання з покійним всі кидали грудку землі в яму.

До 40 днів чоловіки не голилися а жінки не мили волосся і не прали.

В день похорону покійника виносили під спеціальні голосіння.

 Голосіння — це словесно-поетичні твори, які виконуються над покійником період між його смертю та похороном (в час смерті, покладення труну, прощання в хаті, під час виносу з оселі, прощання з селом, станнє прощання перед похованням); виконання яких періодично овторюється в час поминок чи свят вшанування духів померлих. них висловлюються індивідуальні переживання, смуток, жаль, роз-ач з приводу смерті людини. Голосіння виконуються речитатиом — у формі протяжного наспівного примовляння, що робить їх легкими для імпровізування і свідчить про їх давнє походження. Виконавцями голосінь могли бути професійні плакальниці або родичі померлого (як правило, тільки жінки) тексти плачів можна класифікувати на: голосіння дочки (сина) за матір'ю (батьком); матері (батька) за дочкою (сином); дружини за чоловіком (і навпаки) тощо. Голосячи за чоловіком, батьком сім'ї, висловлювали жаль з приводу втрати голови родини, годувальника, робітника.

42.Балада як вид народної творчості

Балада належить до найскладніших видів усної народної творчості. Формою балада дуже подібна до ліричної пісні. Але на відміну від пісні у баладі є сюжет — епічне начало. Тому в баладі є не одна а кілька дієвих осіб, стосунки між якими розкриваються за законами епосу В основі сюжету балади лежать незвичайні, часто фантастичні події. Елементи чудесного, фантастичного, зумовлені давніми віруваннями, споріднюють балади з казками, де зустрічаються ці ж елементи, а також з легендами, в яких, як і в баладі, поширений прийом метаморфози.

Однак якими б незвичайними не були події, зображені в баладі, її дійові особи, як правило, — прості звичайні люди (свекруха, невістка, брат з сестрою, невірний хлопець та ін.), і змальовані картини стосуються життя лише окремої людини. Цим балади відрізняються від билин, дум та історичних пісень. У них домінують сімейний побут і картини особистого життя.

Поряд з епічним та ліричним у баладі є й драматичне начало. Це пояснюється тим, що первісно баладу танцювали — рухами відтворювали оспівувані події (елементи драми).

Дуже важливою прикметою балади є її своєрідна реалістичність. Це не означає, що жанр балади характерний тільки для реалізму як естетичної системи. Прямо чи опосередковано у баладі криється повчання чи застереження. Навіть якщо зло залишається непокараним, утверджується торжество добра і справедливості (хай навіть великою ціною людського життя, оскільки смерть часто є не центром проблеми чи джерелом трагізму, а, навпаки, шляхом вирішення конфлікту, виходом з безнадійної ситуації, що склалася силою обставин чи непередбачуваних вчинків героїв).