24.Давньослов"янські міфічні уявлення про місяць

Це світило, за давніми уявленнями, мало величезний вплив не тільки на земну природу та господарські процеси, а й на життя самої людини.

Місяць пов’язували з жіноцтвом, з таємними знаннями, з нічним проростанням рослинності.

Місяць — також символ судженого, він — наречений або ж таємний коханець зорі.

В архаїчній колядці місяць постає однією зі світотворчих стихій, від яких залежить життя на землі:

З-за тої гори, з-за високої

Видни ми виходять трьох братів рідних,

Єдин братейко — світле сонейко,

Другий братейко — ясен місячик,

Третій братейко — дрібен дождейко

Місячик ся бере заморозити

Гори, долини і верховини,

Глибокі потічейки і бистрі річейки;

Сонечко ся бере розморозити

Гори, долини і верховини,

Глибокі потічейки і бистрі річейки;

Дождичок ся бере зазеленити

Гори, долини і верховини,

Глибокі потічейки і бистрі річейки.

В іншій колядці місяць є господарем, а сонце й зорі — його небесною родиною. Господар цей — найперший предок, обожнюваний у багатьох давніх релігіях, а його родина — найдавніша, ідеальна сім’я. Таке обожнювання місяця як прадіда особливо помітне під час Різдва. Відгомін стародавнього культу місяця деякі вчені вбачають в обрядових діях: обкладанні святкового столу часником, числі страв (дев’ять*), у камені, розміщеному під столом на Свят-вечір, у варениках, голубцях — обрядових стравах, які готували на честь місяця.

Число дев’ять пов’язане зі старовинною календарною системою, коли місяць поділявся на три тижні, кожен — по дев’ять днів. Звідси — число страв на святвечірньому столі й кількість полін для вогню, на якому господиня готує празникову їжу

25.Давньослов"янські міфічні уявлення про зорі

Зоря в міфах багатьох народів — це жінка. Дружина або сестра сонця, чи коханка місяця. Зоря пов’язана з Великою Богинею, чий чоловік, Бог неба, — це місяць. Стародавнє зображення півмісяця із зіркою символізує цю пару. Втілення отієї міфічної Зорі — це планета Венера (на небі увечері і вранці вона поряд із місяцем).

В епоху неоліту ранкова й вечірня зорі асоціювалися з Великою Богинею. З нею пов’язували й сузір’я Великої Ведмедиці. Венера, як відомо, — це богиня кохання в римлян, котра перейняла функції Великої Богині. Цікаво, що планета Венера в давнину вважалася “зіркою зла”: римляни пов’язували її з Люцифером, фінікійці — з Вельзевулом, євреї з Азазелем, індіанці майя — зі змієм Кукульканом. Проте стародавні араби-язичники називали її “всемогутньою” і шанували як верховну богиню. Литовці уявляли ранню зорю у вигляді дівчини Аушріне, яка розпалює Сонцю вогонь, а вечірню зорю — як дівчину Вакаріне, яка той вогонь гасить. Давні греки вважали, що зоря сидить на золотому троні, вбрана в червоні та золоті шати.

26. Давньослов’янські міфічні уявлення про створення/походження людини.

Якщо простежити за міфами різних народів, то можна помітити одну закономірність: як правило, люди в них "створюються" з горіхів, пороху, глини, дерева або ребра. Творцеві важливо спочатку створити чоловіка, щоб потім створити йому супутницю. Згадаємо біблійних Адама та Єву. Першій людині дарується безсмертя, однак після "падіння" вона втрачає його й стає родоначальником людства, якому не призначено жити вічно. Біблійні Адам і Єва, спробувавши плід з древа пізнання, згрішили й втратили призначене їм Богом безсмертя. Деякі народи у своїх міфах відбивали свої погляди на походження людини як на нащадка тварини. Це міг бути ведмідь, мавпа, лебідь або ворон. В одному з міфів про створення людини оповідається, що людина при народженні отримує свою зірку-рожаницю. Прамати при появі на світ дитини починає прясти нитку її життя, прив´язавши її початок до зірки, а коли людина вмирає, — перерізує нитку, і зірка падає.