20. Тематичні цикли давньослов’янських міфів.

За тематичним принципом міфи можна поділити на кілька циклів.

1. Героїчні — найдревніші міфи. Герої в них — космічна категорія і втілюють в собі весь видимий світ. Він є втіленням різних стихій або проходить їх, має зв´язок із небом і підземеллям; є частиною природи, розуміє мову птахів, звірів, риб. Нерідко герой постає божеством чи має божественну природу.

2. Космогонічні — про створення світу, елементів Всесвіту та виникнення життя.

3. Антропогонічні та антропологічні — про створення людини та її життя. В одному з них оповідається, що людина при народженні отримує свою зірку-рожаницю. Прамати при появі на світ дитини починає прясти нитку її життя, прив´язавши її початок р,° зірки, а коли людина вмирає, — перерізує нитку, і зірка падає.

4. Тотемічні — про тотемних предків різних племен.

6. Анімістичні — про духів, що наповнюють світовий простір. Сюди відносяться численні оповіді про водяників, лісовиків, домовиків, перелесників, русалок і таке інше. Так, перелесник уявлявся крилатим змієм, який влітав уночі в хату і, вдарившись об підлогу, ставав красивим парубком, а водяник — володарем підводного царства.

7.  Календарні — про річні цикли природи та обряди, пов´язані зі зміною пір року та господарською діяльністю.

8. Культовобіографічі, історичні — про події, випробування та вчинки окремих персонажів (богів, героїв) — об´єктів культів.

9. Есхатологічні — про кінець світу та потойбіччя.

Ці теми можуть переплітатись та поєднуватись, героями в них Можуть виступати і божества, і люди, і фантастичні персонажі.

21. Давньослов"янські міфічні уявлення про землю

Посередині слов'янської Всесвіту, подібно жовтка, розташована сама Земля. Верхня частина "Жовтки" - наш живий світ, світ людей. Нижня "спіднє"сторона - Нижній Світ, Світ Мертвих, Нічний Країна. Коли там день, у наспанує ніч. Щоб потрапити туди, треба перетнути Океан-море, що оточило Землю. Або прорити колодязь наскрізь, і камінь буде падати в цей колодязь дванадцять днів і ночей. Як не дивно, але, випадковість це чи ні,давні слов'яни мали уявлення про форму Землі і зміні дня і ночі. Землю тримає Риба-Кит. Уявлення про воду як першооснову Сущого ми знайдемо також і в добре вивченій грецькій міфології.Океан тут є прабатьком богів і тітанів. Зображення тризуба знаходимо у трипільців і зараз він є державним символом України. Б. Рибаков висунув гіпотезу, що під образом Риби-Кита (Чуда-Юда у россіян) та самим образом гігантського змія глибин прадавні люди уявляли мамонта з великим хоботом, якого заганяли в яму (порівняйте: у індусів світ тримається на спинах у слонів). В Хаосі поняття життя та смерті нерозділені; вони взаємодіють та взаємопереходять. Це відчувається в корні "mor" ("смерть" та "море"). Можливо, одним з найдавніших способів поховання людини було її повернення у рідну стихію, тобто утоплення. Доречі, з кореня "mor" веде початок ім'я римського бога війни Марса, що був пов'язаний зі смертю.

Навколо Землі, подібно яєчним жовтків і шкаралупі, розташовані дев'ять небес (дев'ять - тричі три - священне число у самих різних народів). Осьчому ми до цих пір говоримо не тільки "небо", а й "небеса". Кожне здев'яти небес слов'янської міфології має своє власне призначення:одне - для Сонця і зірок, інше - для Місяця, ще одне - для хмар і вітрів. Сьоме за рахунком наші предки вважали "твердю", прозорим дном небесного Океану. Слов'яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, піднявшись по Світовому Древу, яка пов'язує між собою Нижній Світ, Землю і вседев'ять небес. На думку древніх слов'ян, Світ Древо схоже на величезнийрозлогий дуб. Однак на цьому дубі зріють насіння всіх дерев і трав. Природно, що саме земля займала дуже важливе, визначальне місце в уявленнях про світ та простір у слов‘ян-землеробів. Вона зустрічається у фольклорі завжди з шанобливими епітетами, вона завжди "Мати Сира Земля", годувальниця, життєдайниця, уособлення всіх найкращих життєдайних рис жіночості та родючості. Вона сприймалася тоді як людиноподібна істота, яку ні в якому разі не можна ображати, бити на неї, плювати, ставитися до неї нешанобливо. Людина зверталася до неї в час слабкості та негоди, як до справжньої матері. Відомий билинний мотив: заслаблений багатир просить допомоги у матері-землі, прихиляється до неї, набирається з неї сил та перемагає у битві. У далеку дорогу обов‘язково брали з собою грудочку рідної землі, аби частку її сили взяти з собою у чужий незнайомий світ. Той, хто не зробить цього, загине на чужині, і ніколи не зможе повернутися додому. Земля вважалася цілющою: сумішшю землі та слини (концентрат сили людини) лікували та дезінфіковували рани, зупиняли кров. Клятва, принесена іменем землі, вважалася священною і не могла бути порушена.Богинею плодючої землі, "матінкою-врожай" була Макош, введена в 980р. в пантеон важливіших руських богів, як богиня родючості.