23 Абсолютна та відносна істина, критерії істини

Істина – це такий зміст знань, який відповідає об’єктивній дійсності. І. У пізнавальному лані є відповідністю здійсненності, адекватним відображає об’єкт реальності в свідомості людей.Успіх нашої діяльності залежить від якими знаннями користується людина.

Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечується цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачується, доповнюється. Абсолютність істини означає її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що є безумовним – безперечним надбанням людства.

Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стає все більш досконалою. Догматизм - спосіб мислення, що оперує незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Релігіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення про відносності, умовності і суб’єктивності людського пізнання.

Критерій істини — термін епістемології, який визначає стандарти, правила й процедури, за якими можна було б судити про істинність тверджень. Критерії істини є інструментами верифікації. Розуміння критеріїв істини філософського вчення наріжний камінь в оцінці цього вчення. Правила логіки не можуть самі по собі відрізнити істину від неправди. Філософами пропонуються різні критерії істини.

24 Класична українська філософія: п.Юркевич, о.Новицький, о,Потебня

Основні засади «філософії серця» П. Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого» [6], де подано цілісну філософсько-антропологічну концепцію про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Мислитель запропонував оригінальний і нетиповий для його епохи погляд на людину як на конкретну індивідуальність, який не вписувався ні в матеріалістичні, ні ідеалістичні антропологічні теорії того часу.

Однією з основних рис, які визначають специфіку філософії П.Юркевича, є її християнський антропологізм, що дався взнаки, зокрема в його вченні про серце як дійсне осереддя людського духу.

Створюючи власне вчення про серце П. Юркевич окрім своєї української сердечності спирався й на суто філософські дослідження, причому явно не українського походження.

На думку П. Юркевича, мислення не розкриває всієї повноти духовного життя людини, так само, як досконалість мислення не визначає досконалості людського духу. Хто стверджує, що «мислення є вся людина», той досягне не більше за того фізіолога, котрий з’ясовував би явища слуху (звук, тони і слова) із явищ зору (протяжність, фігура, колір тощо). Отже, діяльність людського духу поширюється глибоко всередину тілесного організму. іл Данилович Юркевич є видатним представником української академічної філософії. Лише серце, за думкою мисленника, є осередком духовного і душевного життя кожної людини, лише воно формує її індивідуальність і неповторність. Вони увійшли в українську духовну культуру як своєрідний світогляд, що відображає морально-етичні цінності українського народу, його спосіб мислення та менталітет. Тому нехтувати тим скарбом, який має Україна та український народ у вигляді цього видатного філософа ні в якому разі не можна. Особливо зараз, коли духовність, моральні принципи та вчинки в житті кожної людини і суспільства загалом поступово відходять на другий план. Саме через це можна стверджувати, що філософія П. Юркевича не втратила актуальності в наш час і може бути використана при розв’язанні сучасних етичних і моральних проблем.

Орест Маркович Новицький

Філософія та релігія, згідно з поглядами О.Новицького, вступають у різні співвідношення. Релігія передує будь-якому духовному утворенню народу і тільки в ній і з неї виникають і мистецтво, і філософія. Потрібно зауважити, що філософія та релігія сходяться між собою за своїм основним змістом, але відрізняються за формою осягнення цього змісту. Релігія живе у переконаннях серця, а філософія – у поняттях розуму. Філософія мислить про Безумовне, але тільки мислить, а не веде до єднання з цим Безумовним. Філософія та релігія відрізняються також за значенням та гідністю, у відношенні духу до буття.

Олександр Потебня

У своїх філософських роздумах О. Потебня виявив коливан¬ня між різноманітними філософськими системами — матеріа¬лістичними та ідеалістичними, до яких він ставився з однаковою симпатією. Останнє дає підстави для характеристики непослі¬довності, суперечливості вченого. Він не визна¬вав містики, релігійного фанатизму. В образі Бога, вважав уче¬ний, люди звеличили свої власні пороки й пристрасті. «Жорс¬токе божество», яке вимагало жертовності, писав О. Потебня, є не чим іншим, як власне людським «жорстоким серцем». При¬рода розвивається об'єктивно, уявлення ж про неї багато в чому залежать від міфологічної свідомості, успадкованої людиною від минулих епох. Основою пізнання є чуттєвий досвід, джерелом якого виступає об'єктивна реальність. На думку Потебні, чуттєве сприй¬няття хоча і є основою пізнання, воно ще не дає нам знання суб¬венції, якості і дії, загального і необхідного, того, що становить фундамент науки. Це стає можливим завдяки наявності у людському мисленні раціональних форм пізнання. Лише завдяки мові людина змогла піднятись до вершини наукової діяльності і творчості. Тільки мова є засобом утворення понять, без яких неможлива ніяка наука.. Як соціальний філософ, О. Потебня визначав вирішальну роль праці та знарядь виробництва у становленні суспільства, наголошував, що саме за рахунок мови і знарядь праці людина виділилася із тваринного світу. На його думку, віра у краще майбутнє людства є непереборною потребою людини. Без віри в майбутнє людина по-людському існувати не може.