40.Філософія Просвітництва.

XVIII століття в європейській історії називається епохою Просвітництва. Ідеологія Просвітництва продовжує ідейні та культурні тенденції Нового часу. Основний зміст Просвітництва був визначений раціоналістичним світоглядом з його культом розуму, критикою всіх основ феодального суспільства та ідею вдосконалення людини і суспільства. Філософія Просвітництва ґрунтується на переконанні, що в історії все трапляється так же закономірно, як у природі. Ідея створення справедливого суспільства потребує відкриття його законів. Майбутнє суспільство, щоб бути дійсно розумно побудованим, повинно було відповідати «природним» законам історії. Засіб вдосконалення суспільства просвітники вбачали в освіті і вихованні, у розвитку культури і науки, у моральному вихованні народу. ПРЕДСТАВНИКИ(в Англії його представляли Лок, Голанд, у Німеччині – Лесінг, Герде, молоді Кант і Фіхте, французы: Гольбах, Гальвецій, Дідро, Ламетрі)

41. Проблема людини в історії філософії: есенціалістська та екзистенціалістська парадагми.

Орієнтація класичної новоєвропейської традиції та сутнісні визначення людини. Осягнення сутності в єдності самосвідомості, природнородових, суспільних відносинах, колективних уявленнях, безсвідомих структурах, здійсненні культурних символізмів і т.д. Філософська концепція цілісної людини. Імплікативні припущення тотожності сутності та існування. Існування людини як прояв соціальної тотальності. Характер обговорення у філософії проблеми «відчуження сутності людини». Неісторичність історичної сутності людини. Домінантність загального перед одиничним в есенціалістських викладках істотності людини. Пріоритет екзистенціальних дескрипцій над об'єктивуючою категоріальністю. Ексцентричність, темпоральність, історичність, заподіюваність, конечність, індивідуальність існування у фокусі антисубстанціальної моделі розуміння людини. Суб'єкт без субстанції, людина без сутності (екзистенціалізм). Доленосність індивідуального існування (М. Гайдеггер). Об'єктивність індивідуального існування. Критика М. Гайдеггером філософської антропології. Сутнісне як неістинне. Можливість розуміння людини на шляхах метафізики.

Природа трансцендентальної суб’єктивності людини в структурній антропології. Трансцендентальна суб’єктивність без трансцендентального суб’єкта. Сутність людини як дія її позасвідомої структурованої суб’єктивності. Філософська герменевтика як спроба зняти крайнощі есенціалістсько-екзистенціалістської колізії, намагання перетворити трансцендентальність в інтерсуб'єктивність.

Методологія гуманітарних наук – поле реального розмежування та взаємодоповнення есенціалістської та екзистенціалістської парадигм інтерпретації природи людини.

42. Філософія Нового часу: ф. Бекон

Ф. Бекон першим в європейській філософії Нового часу звертається до проблеми методології наукового пізнання. Основним своїм завданням він вважав пошук нового способу використання розуму для пізнання природи. Користуючись новим методом пізнання, наука повинна примножити могутність та владу людства над природою. У своєму творі «Новий Органон» Ф. Бекон називає власне вчення «вченням про очищення розуму», підкреслюючи його критичну спрямованість. Бекон робить критичне дослідження меж і можливостей розуму, який (тобто розум) не гарантований від помилок «ідолів пізнання». У своєму відомому вченні про ідоли або привиди розуму Бекон дає типологію людських заблуджень, вказує на причини помилок в процесі пізнання. Щоб очистити розум, звільнити його від ідолів, потрібно було озброїти його новими методами пізнання, укріпити чуттєвим досвідом. ». Він пропонує новий метод – метод індукції. Індуктивний метод є таким методом пізнання, який веде від часткового, чуттєво-досвідного знання про окремі факти та явища природи до загальних висновків (які можуть бути викладеними у формі загального правила, форми, закону, концепції, теорії). Розроблена беконом індуктивна методологія стала відправним пунктом для розробки індуктивної логіки.