38.Розкрити основні функції та обов`язки класного керівника.

Класний керівник - найближчий і безпосередній вихователь і наставник учнів. Він організовує й спрямовує виховний процес у класі, об'єднує виховні зусилля вчителя, батьків й суспільства, відпо-відає організацію виховної роботи у своєму класі. Серед основних якостей особистості класного керівника першу чергу слід назвати такі риси, як комунікативна ідейність, громадська активність, моральна зрілість.До найважливішим функцій класного керівника ставляться: розвиток пізнавальних інтересів і здібностей школярів, їх професійна орієнтація, турбота про охорону здоров'я учнів.Функції класного керівника Основним критерієм результативності діяльності класного керівника є сприяння саморозвитку особистості, реалізації творчі здібності, забезпечення соціального захисту, створення необхідних умов активізації зусиль дітей з рішенню власних проблем. Коло функціональних обов'язків класного керівника школи містить: 1. Аналітична функція – Аналіз і - оцінка індивідуальності учня. – Аналіз і - оцінка рівня вихованості школярів. – Вивчення і аналіз гніву й умов сімейного виховання. – Вивчення і аналіз становлення та формування класного колективу, підліткових груп, об'єднань, які забезпечують соціалізацію кожної дитини. – Вивчення і аналіз виховних впливів довкілля учнів класу, групи, об'єднання. 2.Прогностическая функція –Уявлення образу бажаного результату виховної діяльності – Прогнозування рівнів індивідуального розвитку. – Побудова моделі виховної підсистеми, котра враховує місію освітнього закладу, прийняті цінності, виховну концепцію, ресурсні можливості. –Вистраивание ієрархії ближніх і дальніх цілей діяльності дитячого спільноти і окремих учнів. 3.Организационно-координирующая функція – Забезпечення зв'язку загальноосвітнього заклади, з сім'єю, встановлення контактів із батьками (законними представниками учнів), надання їм допомоги (особисто, через психолога, соціального педагога, педагога додаткової освіти). – Проведення консультацій, розмов із батьками (законними представниками) учнів. – Взаємодія з педагогами, які працюють у класі, здійснення виховної діяльності через проведення «малих нарад учителів», педагогічних консиліумів, тематичних зустрічей. – Стимулювання обліку різноманітної діяльності учнів, зокрема у системі додаткової освіти дітей. – Ведення документації (класний журнал, особисті справи учнів, план роботи, щоденники спостережень). 4. Комунікативна функція – Регулювання міжособистісних відносин між дітьми – Встановлення оптимальних взаємовідносин вчитель – учень, сприяння загальному сприятливим клімату у колективі. – Допомога учням у встановленні відносин із які вас оточують. – Спільна з соціальним педагогом і психологом корекція поведінки соціально дезадаптованих дітей і підлітків. 19

40.Вказати на основні стилі(стратегії) поведінки у конфлікті.Поведінка вчителя у конфліктній ситуації Особливості управління педагогічним конфліктом.Конфлікт-це процес різкого загострення протиріч і боротьби двох чи більше сторін-учасників конфлікту під час розв’язання проблеми, що має особисту значимість для кожного.

ВИДИ КОНФЛІКТІВ

а) за кількістю учасників:

• внутрішньоособистий або психологічний;

• мікособистий;

• мікрогруповий;

• міжколективний;

• міжнаціональний;

—міждержавний;

б) за проблемно-діяльною ознакою:

—сімейний;

—> педагогічний;

—управлінський;

• політичний;

• економічний;

—творчий;

в) за ступенем загострення протиріч;

• незадоволення;

—протиріччя;

• протидія;

—ворожнеча;

• війна;

г) за ступенем розв'язання проблеми:

• конструктивний;

• неконструктивний.

Стратегії:суперництво,втеча від розв`язання проблеми ,пристосування, компроміс,співробітництво. 20

41. Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому по­рядку І в певному режимі. До організаційних форм навчання, що використовують­ся в середній школі будь-якого типу, належать: урок, ек­скурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, кон­сультація, домашня навчальна робота, практикум тощо. За будь-якої форми навчання виявляються його головні зако­номірності: залежність результатів навчання від урахування вчителем потреб учнів, рівня їхньої підготовки, значущо­сті навчального матеріалу; залежність характеру активно­сті учнів від виду діяльності, яку організовує вчитель від­повідно до змісту навчального матеріалу й методики його засвоєння та ін. Так, під час колек­тивної роботи учні вчаться слухати, осмислювати почуте, а індивідуальна робота сприяє формуванню зосередженості, організованості та самостійності. На семінарських заняттях школярі набувають навичок опрацювання нав­чальної літератури, привчаються слухати виступи товари­шів, критично ставитися до них, аргументувати свої дум­ки, на практикумах — організовувати своє робоче місце, планувати роботу, контролювати її результати. 21

43. Методологія науки (від грец. Methodos i logos) — вчення про прин­ципи, форми і методи наукового пізнання.Філософська методологія, що виражає світоглядну інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і ме­тодів наукового мислення у відображенні картини світу. Найчастіше в педагогічних дослідженнях використову­ють розкриті нижче методи: Метод педагогічного спостереження — спеціально ор­ганізоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічно­го явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах.Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктив­ність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних. Метод педагогічного експерименту — науково постав­лений дослід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах. Забезпечує найдостовірніші резуль­тати у педагогічних дослідженнях. Метод узагальнення незалежних характеристик — узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомо­гою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмис­лення. Метод психолого-педагогічного тестування — випробу­вання учня на певний рівень знань, умінь або загальну ін­телектуальну розвиненість за допомогою карток, малюн­ків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Метод соціометрії — вивчення структури і стилю взає­мин у колективі. Метод реєстрування — виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або від­сутністю її. Філософський напрям утворюють течії педагогіки, що грунтуються на філософії неопозитивізму, екзистенціалізму, неотомізму та ін,Педагогів-тєоретиків у філософії неопозитивізму цікавлять його гносеологічні установки і принципи методології наукового пізнання, оскільки неопозитивізм претендує на виконання функції загальнометодологічної засади всієї сучасної науки. Спираючись на положення цієї філософії, окремі її прихильники (Дж. Мур, Л. Вітгенштейн, Б. Рассел) зробили певний внесок в уточнення й систематизацію логічних принципів і методичних прийомів наукового дослідження, відкрили широкі можливості застосування математичних методів дослідження в педагогіці. Прагнення розширити сферу використання в педагогіці математичних методів свідчать про намагання вчених-педагогів досягти більшої об'єктивності результатів своїх досліджень. Однак аналіз праць деяких західних педагогів переконує, що за складним математичним апаратом дослідження педагогічних проблем приховується бідність педагогічного змісту. Абсолютизація кількісних показників призводить до помилкових теоретичних висновків.Педагоги-неопозитивісти піддають сумніву наявність у процесах навчання і виховання об'єктивних закономірностей, збіднюючи таким чином теорію педагогіки, а спроби дослідження фундаментальних теоретичних проблем вважають "безплідними інтелектуальними спекуляціями" кабінетних теоретиків.Важливим принципом побудови педагогіки на засадах неопозитивізму є її деідеологізація, звільнення від зв'язків із загальнофілософськими методологічними основами. Представники цієї течії роблять спроби підготувати навчальні програми в дусі загальнолюдських цінностей, вільних від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок. 22

44. Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення). Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльностіЕфективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємовиховання. і навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні. Результати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. 22

45. Сучасний урок: 1.Покликаний розвивати в учнів пізнавальні інтереси, здібності, служити важливим засобом їх загального розвитку. 2.Вимагає використання сучасних технічних засобів. 3.Повинен: -озброїти учнів свідомими, міцними й глибокими знання-ми і способами виконання дій; -формувати в учнів самостійність, активність, творчу ініціативу, вміння творчо розв'язувати будь-які завдання, що можуть трапитись в житті, на виробництві -формування в учнів вміння самостійно вчитися,  -здобувати й поглиблювати свої знання,  -набувати навички і творчо застосовувати їх на практиці; -формувати в учнів позитивні мотиви навчання, потреби в роз-ширенні знань, -позитивне ставлення до навчальної праці -знайомити учнів із актуальними сучасними проблемами, які стоять перед нашою державою, суспільством. 23

№46 Мета виховання - сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Головна мета національного виховання на сучасному етапі -передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів. Поняття «метод» (грец. теїосіоз — шлях дослідження, пізнання) означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається поняттям «методологія». Виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів. Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта (1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету виховання, а психологія -— шляхи до цієї мети.

Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів. Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. їх дієвість залежить від використання виховних засобів. Засоби-виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.). 23

№47 Розрізняють мікро- і макроструктуру уроків.Макроструктуру становить послідовність етапів уроку; в уроків одного типу вона однакова. Мікроструктура - внутрішня будова кожного етапу уроку (методи, прийоми і засоби навчання). Урок як процесуальна сукупність дидактичних компонентів має загальну дидактичну мету, з огляду на яку прогнозують кінцевий результат, визначають структуру і тип уроку. Для досягнення реального результату формулюють конкретні дидактичні завдання. Дидактична мета уроку конкретизується на основі врахування провідної ідеї змісту навчального матеріалу, а завдання передбачають розкриття основних понять чи виконання практичних дій, що є складовими окремих компонентів змісту матеріалу і загальної дидактичної мети.Кожне дидактичне завдання уроку зумовлює вибір методів навчання. Структуру методу формує сукупність елементів (прийомів, дій, операцій), послідовність яких залежить від змісту навчального матеріалу. Засвоєння змісту за допомогою конкретного методу навчання здійснюється в межах певної форми організації навчання. Отже, щоб визначити шлях від дидактичної мети до формування реального результату кожного етапу, необхідно проаналізувати взаємодію змісту навчального матеріалу, методів навчання і форм його організації. Ці елементи процесу навчання взаємозумовлюють один одного і характеризують цикл взаємодії вчителя й учнів. Усі дидактичні компоненти утворюють складну динамічну систему, яка розвивається і підпорядковується дидактичному завданню окремого етапу, а в межах цілого уроку - загальній дидактичній меті. Без знання цих залежностей неможливо планувати, організовувати урок, аналізувати його результати. Кожний тип уроку відповідно до основної дидактичної мети має свою, тільки йому властиву макроструктуру, яка залежно від змісту навчального матеріалу, підготовленості учнів, особливостей обладнання може частково змінюватись. 24

№48 Методи формування свідомості особист. Відносять методи: 1. Освітній метод (метод навчання цінностям) 2. Метод переконання3. Метод навіювання 4. Прикладу Мета: вплив на свідомість. Пояснення та доведення необхідності…. – Освітній метод включає в себе: Інформацію Повідомлення Роз’яснення Сутності тих чи інших явищ пов’язаних з поведінкою та ставленням людини щоб сформулювати на основі знань певні поняття. 1. Системне та принагідне Від первинного 2. Пояснення та керована дискусія 3. Рольова гра (створення ситуації де вони входять в роль) 4. Написання творів Принагідне навчання цінностям. Цінності вивчаються в контексті змісту навч. предметів в реальних життєвих ситуаціях. – Метод переконанняАргумент, докази. Вести дискусію. – Метод навіювання, пряме навіювання, опосоредкованне навіювання. 24

№49 Комбінований урок - тип уроку, що характеризується поєднанням(комбінацією) різних цілей і видів учбової роботи при його проведенні : перевірка знань, робота над пройденим матеріалом, виклад нового матеріалуСтруктура комб. уроку.1.Ознайомлення з темою уроку; постановка його цілей і завдань.2.Перевірка домашнього завдання; перевірка знань і вмінь учнів з пройденого матеріалу.3.Подання нового матеріалу4.Первинне закріплення матеріалу, що вивчався.5.Підведення підсумків уроку і постановка домашнього завдання. 25

№50 У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них — гра, змагання, заохочення і покарання.Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішеная навчально-вихс-вних завдань1. ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні.Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі.Змагання бувають індивідуальними і колективними. Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки, індивідуальні види спортивних змагань тощо. Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.Полягае в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття.Покарання — осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому.Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного. Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. 25