9. Назвіть відмінності між інноваційною та науково-технологічною політикою

Державна інноваційна політика — це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці. Науково-технічна політика — це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Інноваційна політика держави має на меті об'єднання (синтез) науково-технічної та інвестиційної політики.

25. Назвіть законодавчі акти, пов'язані з інноваціями, які у сукупності дають уявлення про компоненти інтегрованої інноваційної політики сша.

В американській державній політиці розділяють заходи, спрямовані на підтримку великого і малого бізнесу, головним з яких є забезпечення сприятливих умов для «інноваційного клімату». Малий інноваційний бізнес розглядається як один з найважливіших рушіїв інноваційного прогресу, для розвитку якого у 80ті роки було розроблено цілий ряд спеціальних інструментів державного впливу. Прийнято відповідні закони про розвиток малих інноваційних фірм, які були спрямовані на підтримку всього дрібного інноваційного бізнесу – від невеликих дослідних компаній до виробників-одинаків. При цьому, на відміну від впливу на вже економічно й організаційно сформований великий бізнес, основні зусилля держави спрямовуються на початкові періоди становлення дрібних новаторських фірм.

Політика стимулювання новаторства дрібного бізнесу проводиться на всіх рівнях виконавчої влади – від федерального уряду до муніципалітету. Історично американська законодавча база забезпечувала правовий фундамент розвитку інноваційного бізнесу на принципах довгостроковості та економічної зацікавленості підприємців і на сьогодні містить широкий спектр законів про патенти, товарні знаки, авторське право, пільгові кредити, а також закони, що передбачають можливість примусового ліцензування технологій, про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес і багато інших.

Однак ці закони належною мірою не забезпечували ефективність інноваційної діяльності і у 80–90-х роках минулого століття для стимулювання технологічних нововведень у США був прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення», у якому передбачено заходи щодо створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади з метою вивчення та стимулювання промислових інновацій, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю та федеральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і корпорацій у розвитку науки й техніки.

Закон зобов’язує державні органи і доручає Уряду США допомагати підприємствам малого бізнесу одержувати урядові контракти на дослідження та розробки з використанням усіх можливих переваг та пільг.

26. У чому особливість інноваційної політики єс в рамках стратегії «Європа- 2020»?

Найважча фінансово-економічна криза 2008–2009 роках істотно уповільнила темпи економічного зростання в країнах ЄС і в усьому світі, призвів до збільшення безробіття та соціальної напруги. Діюча комплексна інноваційна політика в ЄС дозволила лише частково пом'якшити вплив кризи.

Тому створена нова європейська стратегія, призначена для успішного подолання негативних наслідки кризи і подальшого поліпшення якості життя громадян ЄС. Стратегія базується на посиленні інноваційної складової економічного розвитку і являє собою бачення соціальної ринкової економіки Європи в 21 столітті.

У стратегії позначені механізми перетворення нестабільної ситуації в стійкий і всеосяжний зростання на основі наступних трьох основних факторах зміцнення економіки:

• Розумне зростання: розвиток економіки, заснованої на знаннях та інноваціях. Під цим фактором розуміється посилення впливу наукових знань, досліджень та інновацій на економічне зростання і розвиток ЄС. Він включає підвищення якості освіти та якості проведення досліджень, підтримку розповсюдження інноваційних технологій і знань по всьому ЄС для досягнення глобальних соціальних цілей.

• Стале зростання: створення економіки, заснованої на більш ефективному використання природних ресурсів, екологічно чистої і конкурентоспроможної економіки. Фактор сталого зростання базується на побудові стійкої та конкурентоспроможної економіки, широкого використання лідерства Європи в розробці нових процесів і технологій.

• Всеохоплююче зростання: формування економіки з високою мірою зайнятості населення, що прагне до економічної, соціальної та територіальної єдності. Цей фактор з допомогою високого рівня зайнятості, інвестицій у знання і навички, боротьби з бідністю та вдосконаленням ринку праці, навчання та соціального захисту створить нові можливості в побудові згуртованого, більш соціально однорідного суспільства.

Всього для якнайшвидшого розвитку і досягнення поставлених цілей ЄС виробив сім пріоритетних напрямків діяльності. Найважливішим із них є напрям – «Інноваційний Союз», завдання якого полягає в поліпшенні умов і можливостей фінансування досліджень та інновацій по всьому інноваційному ланцюгу від фундаментальних досліджень до ринку.