51. Органолептичні показники якості питної води. Методи їх визначення.

Прозорість: не менше 30 см; колірність: не більш 20º; запах і смак: до 2 балів;мутність: не більше 1,5 мг/л; не пов. мати розрізнюваних неозброєним окм водних орг-мів, завислих частинок і плівки

Визначення прозорості води. Досліджувану воду наливають у циліндр з плоским дном до висоти ЗО см. Циліндр установлюють на підставці над спеціальним шрифтом Снеллена або іншим шриф­том з висотою літер 2 мм і товщиною штрихів 0,5 мм таким чином, щоб відстань між шрифтом і дном циліндра становила 4 см, а потім читають шрифт крізь шар води, розглядаючи його зверху в прохід­ному світлі. Доливаючи або відливаючи воду, знаходять максимальну висоту стовпчика води в сантиметрах, з якої ще можна прочитати шрифт. Отримане значення характеризуватиме прозорість дослід­жуваної води (мал. 44). Вода вважається про­зорою, якщо шрифт Снеллена можна про­читати крізь шар води завтовшки не мен­ше ЗО см.

Визначення запаху води. Досліджувану воду (100 мл) наливають у колбу місткістю 250 мл зі шліфом і закривають притертим корком. Вміст колби декілька разів збовту­ють, після чого, відкривши корок, аналізу­ють характер та інтенсивність запаху. Інтен­сивність запаху визначають при температу­рі 20 і 60°С і оцінюють за п'ятибальною си­стемою (табл. 46).

Інтенсивність запаху питної води, що ви­значається при 20°С та при нагріванні її до 60° С, не повинна перевищувати двох балів (Держстандарт 2874-82).

Визначення смаку та присмаку води (одорація). Розрізняють чотири основні ви­ди смаку: солоний, кислий, солодкий, гіркий. Усі інші відчуття називаються присмаками. Невелику кількість досліджуваної води при 20°С набирають (не ковтаючи) у рот на 3-5 с,

еля чого рот прополіскують дистильованою водою. Одорацію нале-^П1ять проводити у світлому, добре провітрюваному приміщенні, де

дсутні будь-які інші запахи. Інтенсивність смаку або присмаку оці-

юють за п'ятибальною системою.

Інтенсивність смаку або присмаку води при 20°С не повинна перевищувати двох балів (Держстандарт 2874-82).

Визначення колірності води. Колірність води відкритих водойм зумовлюється насамперед наявністю у ній гумінових речовин і спо­лук заліза. Колірність досліджуваної води порівнюють із колірні-стю сумішей розчину хлорплатинату калію і хлориду кобальту чи біхромату калію і сульфату кобальту.

Колірність виражається в градусах. За один градус колірності беруть забарвлення контрольного зразка води, в 1 мл якої розчине­но 0,1 мг платини.

Для визначення колірності 100 мл відфільтрованої води налива­ють у циліндр Несслера, а потім її забарвлення порівнюють зверху в прохідному світлі на білому тлі з забарвленням стандартної шка­ли. Якщо колірність води перевищує 70°, то її розводять дистильова­ною водою, беручи до уваги ступінь розведення при визначенні за­барвлення.

Колірність води повинна становити не більше 20° (Держстан­дарт 2874-82), за узгодженням з органами санітарно-епідеміологіч­ної служби допускається її збільшення до 35°.

Визначення каламутності води. Каламутність води встановлю­ють фотометричним порівнянням зі стандартними розчинами з вмі­стом 0,1, 0,25, 0,5, 1,0, 2,0 та 5,0 мг/л каоліну, які є основою для побудови калібрувальної кривої. Досліджуваний зразок води коло-риметрують у кюветі з товщиною поглинального шару 5 см при Довжині хвилі 530 нм. З метою контролю використовують дистильо­вану воду з видаленими внаслідок центрифугування завислими ре­човинами. Вміст каламутності (мг/л) розраховують за градуюваль-ним графіком.

Каламутність води не повинна перевищувати 1,5 мг/л