43. Порівняльна гігієнічна характеристика джерел водопостачання.

Атмосферні : слабо мінералізовані, мякі, мало органічних речовин, немає патогенних бактерій; підземні: 1) грунтові: накопичуються над першим водонепроникним шаром грунтів, глибина залягання: від 1-2м до кількох десятків м. При дрібнозернистих породах грунту з рівня 5-6 м вода вільна від бактеріального забруднення, небезпечні можливістю забруднення нечистотами. Широко викор в селі. 2) міжпластові а)напірні (артезіанські) б) ненапірні: мають низьку т-ру, сталість хім складу, прозорі, без запаху і присмаку, вміст солей дуже варіює, внаслідок фільтрації ч/з грунт вода майже стерильна , але внаслідок потрапляння забруднених вод ч/з розломи з вищележачих водоносних горизонтів збудники кишкових інфекцій можуть і сюди потрапляти. Поверхневі: стікають по природнім схилах і утворюють проточні і непроточні водойми.відкриті водойми живляться не тільки атмосферними водами, але йчастково й підземними.вони небезпечні забрудненням ззовні. Органолептичні властивості і хімічний склад залежать від: живлення водойми, складу грунтів, зливання стічних вод, руху води, флори і фауни. Для відкритих водойм х-на непостійність складу.в першу чергу використовують на напірні міжпластові води, в 2-гу - міжпластові ненапірні,в т.ч. джерельні, в3-тю - грунтові води, в останню - відкриті, при чому перевагу віддають великим і проточним незарегульованим водоймам, обовязкове очищення.

 Вибiр вододжерела, безсумнівно, є одним з головних принципових питань сучасної гiгiєни водопостачання. До найбiльш важливих факторів, що визначають оптимальний вибiр вододжерела відносять:

— доступнiсть джерела;

— його водоемнiсть (у спiввiднощеннi з потребою у водi);

— схильнiсть джерела до впливу рiзних природних та соцiальних (в першу чергу, техногених факторiв) чинників;

— ступiнь надiйностi джерела у гiгiєнiчному вiдношеннi (висока якiсть води i можливiсть органiзацiї зон санiтарної охорони);

Джерелами води для для забезпечення господарсько—питних потреб можуть бути:

— запаси пiдземних вод;

— поверхневi воднi об’єкти;

— атмосфернi води.

  Підземні прісні води знаходяться на глибинi не бiльш, ніж 250—300 м.

За умовами залягання розрiзняють:

— верховодку;

— грунтовi води;

— мiжпластови пiдземнi води.

  Верховодкою називають пiдземнi води, що залягають найбiльш близько зо земної поверхнi. Причина iх появи — наянiсть пiд грунтом мiнеральних вiдкладень у виглядi лiнз, що створюють своєрiдний мiсцевий водоупор, на якому накопiчуються атмосфернi води. Тому верховодка, фактично, являє собою резервуар атмосферної води. У санiтарному вiдношеннi верховодка ненадiйна i не може вважатися оптимальним джерелом водопостачання.   Грунтові води — це води першого вiд поверхнi землi вононосного горизонту, що постійно існує. Розглядаючи їх санітарно—гігієнічні особливості, необхідно відмітити, що грунтові води:

— не мають захисту з водоупорних шарiв;

— характеризуються вельми непостiйним режимом iснування i функцiонування, якiй залежить вiд гiдрометеорологiчних факторiв, в першу чергу, вiд частоти випадання осадкiв та iх кiлькостi;

— мають значнi сезоннi коливання рiвня стояння, дебету, хiмiчного та бактерiологiчного складу;

— мають певнi обмеження щодо застосування під час організації централiзованного водопостачання і, лише як виняток, можуть використовуватися у сiльский мiсцевостi при органiзацiї місцевого водопостачання.

  Міжпластові підземні води залягають мiж двома водонапiрними шарами i у залежностi вiд умов залягання можуть бути: напiрними та безнапiрними.

В кожному мiжпластовому водоносному горизонтi визначають такі областi:

— харчування (частина горизонту, що виходить на поверхню);

— напору (частина горизонту, що найбiльш глибоко розташована);

— розвантаження (частина горизонту, де вода виходить на поверхню грунту або дно рiчки як вируюче джерело).

Добування мiжпластових вод проводиться за допомогою улаштування бурових свердловин або шахтних криниць, а їх якiсть, у більшості випадків, визначаеться відстаню останніх від областi харчування. У санітарному вiдношеннi мiжпластовi води є найбiльш сприятливими у порівнянні з іншими видами вододжерел. Практично єдиним недоліком є їх висока мiнералiзацiя.

  До поверхневих вододжерел відносять, насамперед, рiчки, озера та водосховища.

Загальнi властивостi поверхневих джерел води такi:

— низька мiнералiзацiя води;

— велика кiлькiсть зважених речовин;

— високий рiвень мiкробного забруднення;

— значнi сезоннi коливання кiлькостi води;

— суттєва залежнiсть вiд метеорогiчних факторiв i умов.

Саме тому провідними характеристиками атмосферних або метеорних вод є:

— слабка мiнералiзацiя;

— м’якiсть;

— незначний рiвень мiкробного забруднення (необхідно відмітити, що на їх якiсть, передусім, впливає спосiб збирання та зберiгання води). Використовуються атмосферi води в обмеженому обсязі, практично лише у пiвденних районах (пустелi) та в районах Крайньої Півночі.

  Однiєю з основних проблем використовування води рiзних вододжерел є проблема визначення ступеня їх побутового, природнього та, особливо, промислового забруднення.