20. Принципи Базельського комітету з банківського нагляду та регулювання. Директиви Ради єс з регулювання банківської діяльності та нагляду.

У світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Ця тенденція пов’язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який більше відомий як Базельський (за місцем його знаходження у Швейцарії у м. Базелі при Банкові міжнародних розрахунків). У 1975 році керівники Національних банків країн Західної Європи, Канади, США та Японії створили Базельський комітет, який на сучасному етапі є найбільш авторитетною організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду.

У літературі його ще називають Комітетом Кука — в честь директора банку Англії, який вніс багато пропозицій і став першим головою Базельського комітету з організації банківського нагляду на міжнародному рівні.

Протягом 80-90 років Базельський комітет видає ряд директив, на підставі яких у 1997 році був створений документ «25 основних принципів банківського нагляду». Перший принцип стосується попередніх умов ефективного банківського нагляду; принципи 2-5 — процедур ліцензування банківської діяльності і погодження змін у характері власності та участі банку в капіталі інших організацій; принципи 6-15 — охоплюють ризики банківської діяльності та пруденційні норми; принципи 16-20 — методи поточного банківського нагляду; принцип 21 стосується вимог щодо надання банками інформації; принцип 22 — можливостей органів банківського нагляду щодо застосування заходів наглядового реагування; принципи 23-25 — організація нагляду за банками, які здійснюють міжнародний бізнес. У 1996 році рекомендовано вести нагляд за фінансовими конгломератами і нагляд за міжнародною банківською діяльністю. Реалізація Базельських принципів вважається мінімальною передумовою забезпечення ефективного банківського нагляду.

Із основних принципів Базельського комітету Україна дотримується таких, що стосуються:

— визначення правової основи банківського нагляду;

— визначення інституту «банк»;

— встановлення повноважень органів нагляду;

— відповідність банківської системи встановленим критеріям;

— залучення кредитних інститутів до банківської справи;

— встановлення до всіх банків мінімальних вимог до власного капіталу з урахуванням лізингу;

— розробка розпоряджень, що стосуються банківських кредитів

21.Основи правового регулювання фінансового ринку в Україні

система правових актів та органів, що забезпечують регулювання фінансового ринку . Структура органів державного регулювання фінансового ринку України в цілому та нагляду за ринками фінансових послуг має наступні рівні:

законодавчий рівень - Верховна Рада України;

виконавчий рівень:

Президент України, Кабінет Міністрів України;

центральні органи виконавчої влади загального регулювання та нагляду - Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державний комітет статистики.

спеціалізовані центральні органи виконавчої влади - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг);

органи місцевого самоврядування - органи державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності. Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг": Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Державна комісію з регулювання ринків фінансових послуг України - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Комісія є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісію з регулювання ринків фінансових послуг з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу в квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах, обов'язкові для розгляду та впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Державна комісію з регулювання ринків фінансових послуг є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг складається з Голови, заступників Голови та не менше трьох членів- директорів департаментів (далі - директори департаментів), яких призначає на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

регулювання ринку цінних паперів

Основний закон - "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 р.

Закон визначає правові засади державного регулювання на ринку цінних паперів, державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних.

В законі вказана мета та форми державного регулювання.

До форм державного регулювання належать:

прийняття актів законодавства;

регулювання випуску і обігу цінних паперів (шляхом реєстрації інформації про випуск цінних паперів та реєстрації випуску);

встановлення прав і обов'язків учасників ринку;

видача ліцензій на професійну діяльність на ринку;

здійснення контролю за дотриманням положень чинного законодавства.

Основним органом регулювання є Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), решта здійснюють це регулювання в межах своїх повноважень.

ДКЦПФР-є центральним органом виконавчої влади, який підпорядкований Президенту і підзвітний ВРУ. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Голова та члени Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку мають право без спеціальних дозволів представляти Комісію у суді чи арбітражному суді. Термін повноважень Голови Комісії та членів Комісії - сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд. Звільнення Голови Комісії та членів Комісії протягом терміну повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а також у разі вчинення злочину та у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я. До структури Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку входять центральний апарат Комісії, 26 територіальних управлінь, які здійснюють державну політику сфері регулювання ринку цінних паперів у регіонах України. З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада.

Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та Положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Координаційна рада створена як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.

Рішення Координаційної ради, прийняті у межах її компетенції, мають рекомендаційний характер і є обов'язковими до розгляду органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями

Закон встановлює також функції і уповноваження ДКЦПФР, відповідальність за порушення законодавства.

Частину своїх повноважень в сфері регулювання ринку цінних паперів ДКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям (СРО).

особливості банківського регулювання і нагляду

Державне регулювання банківської системи здійснюється відповідно до законів України "Про Національний банк України" від 20.05.99 р.та "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

Метою регулювання банківської системи і діяльності банків є стабільність банківської системи і кредиторів банку.

Функції регулювання:

попереджувальна;

захисна.

Основним органом, що здійснює регулювання в цій сфері є Національний банк України (НБУ).

НБУ-центральний банк і особливий центральний орган державного управління.

Регулювання банківської діяльності НБУ здійснює у наступних формах:

адміністративне регулювання:

реєстрація банків;

ліцензування їх діяльності;

встановлення вимог та обмежень щодо банківської діяльності;

застосування санкцій;

нагляд за діяльністю банків;

надання рекомендацій;

індикативне регулювання:

встановлення обов'язкових економічних нормативів;

визначення норм обов'язкових резервів;

встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків;

визначення відсоткової політики;

рефінансування банків;

управління золотовалютними резервами;

регулювання операцій з ЦП;

регулювання операцій з експорту та імпорту капіталу.

основи валютного регулювання Основним документом, що визначає основи валютного регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 р.