5. Цінні папери як вид фінансових інструментів в Україні

Переважна більшість фінансових інструментів підпадає під поняття цінних паперів. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Поняття цінних паперів іноді використовують у більш широкому розумінні. Так, цінні папери, що вважаються такими відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", називають цінними паперами першого роду, або основними. Похідні фінансові інструменти називають цінними паперами другого роду, або деривативами. Розглянемо цінні папери першого роду.

Існує два види цінних паперів: цінні папери на пред'явника та іменні цінні папери. Цінні папери на пред'явника перебувають в обігу вільно, труднощі обігу іменних цінних паперів пов'язані з перереєстрацією прав власності на них. (Відомості про власника іменного цінного папера фіксуються у відповідному реєстрі. При переході цінного папера від одного власника до іншого відомості про нового власника мають бути внесені до реєстру.) Перевага на національному ринку того чи іншого виду цінних паперів залежить від певних чинників, у тому числі від традицій та конкретної ситуації, що склалась на ринку внаслідок його еволюції. Так, на одних національних ринках переважають цінні папери на пред'явника, на інших — іменні.

Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків і як застава для забезпечення платежів та кредитів. Звичайно для здійснення розрахунків чи як заставу використовують не всі цінні папери, а лише найбільш малоризикові та високоліквідні.

У процесі первинного розміщення цінних паперів права і обов'язки щодо них виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу. Цінні папери можуть існувати в матеріалізованій (паперовій) та в дематеріалізованій (безпаперовій) формах у вигляді записів па спеціальних рахунках або в електронному вигляді. У безпаперовій формі випускають тільки іменні цінні папери. Беручи до уваги постійний розвиток та вдосконалення комп'ютерних технологій, можна не сумніватись у подальшому зменшенні частки цінних паперів у паперовій формі па ринку цінних паперів.

Цінні папери можуть мати фіксовану або плаваючу ставку доходу. До цінних паперів з фіксованим доходом відносять привілейовані акції, за якими сплачується фіксований дивіденд, облігації з фіксованим купоном, інші боргові зобов'язання з фіксованою ставкою доходу. До цінних паперів з плаваючим доходом відносять прості акції, облігації з плаваючим купоном та інші боргові цінні папери з плаваючою ставкою доходу. Всі боргові зобов'язання відносять до строкових цінних паперів, які мають визначений термін обігу. Акції відносять до безстрокових цінних паперів, які не мають визначеного терміну обігу. Одні цінні напери мають обмежене коло обігу, інші можуть вільно обертатися на ринку.

В Україні можуть емітуватися та перебувати в обігу такі види цінних паперів:

• акції;

• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

• облігації місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов'язання України;

• ощадні сертифікати;

• інвестиційні сертифікати;

• векселі;

• приватизаційні папери.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право па одержання фінансового доходу. Випускають казначейські зобов'язання таких видів:

а) короткострокові — з терміном обігу до 1 року;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) довгострокові — від 5 до 10 років.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує пралю власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним. Існують строкові ощадні сертифікати (па визначений строк під певний договірний процент) і до запитання, іменні та на пред'явника. Причому іменні сертифікати обігу не підлягають, їх продаж іншим особам є недійсним.

Дохід за ощадними сертифікатами виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник строкового сертифіката вимагає повернення депонованих коштів раніше обумовленого строку, йому виплачують понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

6. Сегменти фінансового ринку. Залежно від терміну залучення фінансових ресурсів і напрямів їх використання фінансовий ринок має наступні сегменти:

• Грошовий ринок (money market)

• Ринок капіталів (capital market)

   На грошовому ринку термін залучення ресурсів до одного року, залучені кошти використовуються як "гроші", для задоволення поточних потреб. До фінансових інструментів грошового ринку належать:

• короткотермінові цінні папери,

• кредитні, депозитнідоговори (з терміном до одного року)

   На ринку капіталів термін залучення коштів більше одного року, або не зовсім не встановлюється. Залучені ресурси використовуються для здійснення інвестицій. До інструментів ринку капіталів належать:

• середньо-, довгострокові цінні папери, а також цінні папери без встановленого строку погашення (наприклад, акція),

• кредитний, депозитний договір (більше одного року).

   Залежно від ступеня стандартизації фінансових інструментів на фінансовому ринку можна виділити:

• ринок цінних паперів (використовуються стандартизовані фінансові інструменти - цінні папери). Ринок цінних паперів, у свою чергу, складається з фондового ринку (ринку капіталу, інвестиційного ринку) і грошового ринку, де здійснюється оборот короткотермінових цінних паперів.

• ринок банківських позик (використовуються нестандартизовані фінансові інструменти - кредитні, депозитні договори).

7. Ринок грошей та ринок капіталів. Грошови́й ри́нок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими у світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також — ринки Лондона. Токіо, Парижа).

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифі­кати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облі­кові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів Правлять кошти, залучені банківською системою. Основними по­зичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, на­селення. Слід мати на увазі, шо грошовий ринок — важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — по­пит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю — здатністю на­давати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового пла­тежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облі­гаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал.

Ринок капіталів виконує такі функції:

• По-перше, об’єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди.

• По-друге, трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки.

• По-третє, надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва тощо.

Кредитний ринок дозволяє здійснити накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки. Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв’язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок – це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов’язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів.

Функціонування ринку капіталу дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як формування інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного фінансового інвестування (здійснення довгострокових фінансових вкладень). Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталу, як правило, менш ліквідні; для них характерний найбільший рівень фінансового ризику і відповідно більш високий рівень дохідності.

Слід відмітити, що такий традиційний поділ фінансових ринків на ринок грошей і ринок капіталів у сучасних умовах їх функціонування носить дещо умовний характер. Ця умовність визначається тим, що сучасні ринкові фінансові технології та умови емітування багатьох фінансових інструментів передбачають відносно простий і швидкий спосіб трансформації окремих короткострокових фінансових активів у довгострокові та навпаки.

Характеризуючи окремі види фінансових ринків за обома вищерозглянутими ознаками, слід відмітити, що ці види ринків тісно взаємопов’язані і функціонують в одному ринковому просторі. Так, всі види ринків, які обслуговують обіг різних за спрямованістю фінансових активів (інструментів, послуг), є одночасно складовою частиною як ринку грошей, так і ринку капіталів.

Форми обороту грошових коштів (фінансових ресурсів) на ринку капіталів:

• банківська позика;

• акції;

• облігації;

• фінансові деривативи;

• комерційні папери.

8. Ринок цінних паперів та ринок банківських позичок.

Грошовий ринок і ринок банківських позичок як складові фінансового ринку, їх взаємозв’язок і взаємообумовленість. Особливість грошового ринку як ринку високоліквідних фінансових активів, короткострокових цінних паперів. Особливість ринку банківських позичок як ринку короткострокових і середньострокових позичок для фінансування оборотного (працюючого) капіталу. Суб’єкти грошового ринку та ринку банківських позичок: держава (міністерство фінансів та центральний банк), комерційні банки та депозитарні небанківські інститути, господарські одиниці всіх форм власності, фінансові посередники — дилери по державних цінних паперах, дисконтні дома (Великобританія). Функції грошового ринку. Забезпечення руху короткострокових ліквідних фінансових потоків, купівлі-продажу грошей як засобів платежу. Забезпечення касового виконання державного бюджету. Інструменти грошового ринку. Вексель — дисконтний фінансовий інструмент. Казначейські векселі, їх особливості та значення для грошового ринку. Дохідність казначейського векселя. Аукціони казначейських векселів. Федеральні фонди. Угоди про продаж з обов’язковим викупом цінних паперів (репо). Сертифікати депозитів, що вільно обертаються. Комерційні цінні папери — прості векселі. Причини зростання обігу сертифікатів депозитів і комерційних векселів. Банківські акцепти, їх зв’язок зі світовою торгівлею. Функції ринку банківських позичок: кредитування оборотних фондів (працюючого капіталу). Операції центральних банків на відкритому ринку. Роль казначейських векселів та інших видів короткострокових урядових цінних паперів. Управління грошовим обігом як мета операцій на відкритому ринку, поставлена перед центральним банком. Регулювання портфеля цінних паперів емісійного банку. Управління державним боргом як мета операцій на відкритому ринку, поставлена перед Міністерством фінансів. Взаємодія і взаємозв’язок кредитно-грошової та фінансової політики, значення її для грошового ринку. Види операцій на відкритому ринку.

9. Фондовий ринок як складова ринку цінних паперів та ринку капіталів.

 Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» дає таке визначення:

     Фондовий   ринок   (ринок  цінних  паперів)  -  сукупність учасників  фондового  ринку  та  правовідносин   між   ними   щодо розміщення,   обігу   та   обліку   цінних   паперів   і  похідних  деривативів.

  Натомість провідні фахівці данної сфери наводять наступні визначення:

     Фондовий ринок — це частина ринку капіталів, де здійснюється емісія, купівля і продаж цінних паперів. На фондовому ринку України діють акції, державні і муніципальні облігації, внутрішні позики, облігації підприємницьких структур, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, державні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, інвестиційні сертифікати.

     Фондовий ринок – невід’ємна складова фінансової системи країн з ринковою економікою, що за своєю сутністю є специфічним середовищем, де відбувається трансформація сукупних збережень у інвестиції.

     Учасниками фондового ринку є:

 емітенти - юридична  особа,  Автономна  Республіка  Крим  або міські  ради,  а  також  держава в особі уповноважених нею органів державної влади,  яка від  свого  імені  розміщує  емісійні  цінні  папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

     інвестори в   цінні  папери  -  фізичні  та  юридичні  особи, резиденти і нерезиденти,  які  набули  права  власності  на  цінні  папери  з  метою  отримання  доходу  від  вкладених  коштів та/або  набуття відповідних прав,  що надаються  власнику  цінних  паперів  відповідно   до   законодавства.   Інституційними   інвесторами  є  інститути   спільного   інвестування   (пайові   та   корпоративні  інвестиційні    фонди),    інвестиційні   фонди,   взаємні   фонди  інвестиційних   компаній,   недержавні   пенсійні   фонди,   фонди  банківського   управління,   страхові   компанії,  інші  фінансові  установи,   які  здійснюють  операції  з  фінансовими  активами  в  інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а  у  випадках,  передбачених  законодавством,  -  також  за  рахунок  залучених  від  інших  осіб  фінансових  активів з метою отримання  прибутку  або  збереження  реальної вартості  фінансових  активів.

     саморегулівна організація  професійних  учасників   фондового ринку  -  неприбуткове  об'єднання  учасників фондового ринку,  що провадять професійну діяльність  на  фондовому  ринку  з  торгівлі цінними  паперами,  управління  активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність  реєстраторів  та  зберігачів), утворене   відповідно   до   критеріїв   та   вимог,  установлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

     професійні  учасники фондового ринку - юридичні особи, які напідставі  ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та  фондового  ринку,  провадять  на  фондовому  ринку  професійнудіяльність, види якої визначені законами України.

     Фондовий ринок поділяється на:

     первинний ринок  цінних  паперів;

     вторинний ринок цінних паперів.

 10. . Основні тенденції розвитку сучасних фінансових ринків

Фінансові інститути, розвиваючись, зазнають сильного впливу регулювання, метою якого здебільшого є забезпечення їх збереження та безпека, а значить, захист вкладів інвесторів. Однак ці заходи регулювання набувають форми заборони загальнонаціональної системи банків, що мають філії. Вони обмежують кошти, які можуть придбати фінансові інститути, та верхні значення ставок відсотка, які вони сплачують. Ці обмеження стосуються різних видів послуг, які фінансові інститути можуть надавати клієнтам. Такі тенденції перешкоджають вільному рухові капіталу до тих галузей, де його не вистачає, завдаючи таким чином шкоди ринковій економіці.

Щоб запобігти цьому, у більшості країн у законодавчому порядку вносяться істотні зміни у діяльність фінансових інститутів. Результатом безперервних змін у регулюванні діяльності інститутів є згладжування різниці між їх видами. Так, тенденція їх розвитку у США зараз спрямована на утворення великих фінансових корпорацій з різним спектром послуг, які володіють банками, інвестиційними банкірськими домами, страховими компаніями і взаємними фондами. Вони мають філії по всій країні і навіть у всьому світі. Прикладами таких корпорацій, більшість з яких починали свою діяльність в якійсь одній галузі, а зараз діють у більшій частині спектру фінансових послуг, є Transamerica, Merrill Lynch, American Express, Fidelity та Prudential.

Особливістю сучасних фінансових систем є трансформація традиційних фінансових інститутів в організації, які пропонують комплексні інвестиційні продукти, максимально зорієнтовані на споживача послуг фінансових ринків через запровадження нових інструментів, стимулювання інвестиційної діяльності позичальників, підвищення прибутковості вкладів (депозитні інститути, фінансові компанії, взаємні фонди, інституційні інвестори, пенсійні фонди, страхові компанії).

Тенденцією розвитку світових ринків є формування фінансових супер ринків, де один або декілька фінансових посередників пропонують клієнту весь спектр фінансових послуг.

Велику роль у захисті споживачів фінансового ринку відіграють уряди країн, встановлюючи вимоги до кредитоспроможності фінансових інституцій, економічні нормативи їх діяльності, суворі правила до інститутів, які здійснюють трастові операції, надаючи державні гарантії, запроваджуючи інструменти страхування депозитів, створюючи умови для прозорості роботи фінансових інститутів.

12. Процес сек’юритизації, його значення для фінансового ринку.

Сек'юритизація банківських активів (Asset securitization) як один із видів банківської діяльності означає продаж кредитів, оформлених, як цінні папери і проданих інвесторам. Такі цінні папери (passt-hrough securities) привабливі як для продавців, так і для інвесторів, оскільки вони, як правило, передбачають деномінацію, а також річний прибуток, ліквідність і ризик на кращих умовах, ніж ті, які може мати звичайний власник особистих активів. Ключовими моментами для розуміння процесу сек'юритизації є ризик, ліквідність, винагорода і можливість обмеження на капітал фінансових інститутів. Розглянемо всі наведені складові.

Серед факторів ризику виділяють кредитний і процентний. При продажу кредитів ініціатор сек’ютиритизації перекладає ризик на інвестора (покупця), яким може бути будь-який фінансовий інститут. Продаж кредиту збільшує ліквідність фінансового інституту, який здійснює продаж за рахунок зменшення частки ризикових активів у загальному обсязі його активних вкладень. У процесі продажу кредитів продавці збільшують комісійну винагороду за достатньо високий клас своїх експертиз і надійність умов видачі кредитів. Крім того, якщо зони обслуговують кредити і цінні папери (збирають процентні платежі і пересилають їх інвесторам), вони отримують винагороду за послуги.

Якщо фінансові інститути, які регулюються державою, стикаються в процесі своєї основної діяльності з балансовими обмеженнями на капітал у формі мінімального процентного співвідношення капіталу й активів, то це може змусити їх вилучати активи (кредити) зі своїх балансів. Шляхом сек'юритизації кредитів фінансові інститути (банки) можуть справитися з такими обмеженнями, а при отриманні винагороди за послуги спробувати зберегти прибутковість. Крім того, якщо процес сек'юритизації на фінансовому ринку проводять пов'язані з фінансовими інститутами посередники, то отримані ними кошти можуть бути передані (рефінансовані) банку для подальшого рефінансування і створення додаткових резервів для покриття ризиків за первісно створеними активами (кредитам). Нарешті, початок процесу сек'юритизашї для кожного конкретного фінансового інституту може бути визначено комбінацією факторів, пов'язаних із ризиком, ліквідністю, винагородою за послуги та обмеженнями законодавчого характеру, які пов'язані з капіталом.