60.Банківські операції та інструменти. Депозитний та кредитний договір. Угоди репо. Банківські акцепти.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

— приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

— відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштівна них;

— розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

операції з валютними цінностями;

— емісію власних цінних паперів;

— організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

— надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають і'х виконання у грошовій формі;

— придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

лізингові операції;

— послуги з відповідального зберігання та надання *. в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

— випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, век-. селів та інших оборотних платіжних інструментів;

-випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток,

надання консультаційних та Інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого їмен'г. з інструментами грошового ринку; з Інструментами, що ґрунтуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність- з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

ДЕПОЗИТНИЙ ДОГОВІР договір між клієнтом і банком, згідно з яким останній зобов'язується приймати й зараховувати кошти на відкритий клієнту рахунок, виконувати його розпорядження, переказувати або видавати певні суми з рахунка, здійснювати інші операції. Банк може використовувати гроші, які перебувають на рахунку, гарантуючи право власникові безперешкодно розпоряджатися власними коштами. Банк не правомірний визначати й контролювати інші обмеження, не передбачені законом чи договором. Останній може скасовуватися за заявою клієнта в будь-який час.

Креди́тний до́гові́р — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність між фінансовою установою (комерційним банком, кредитні спілки тощо) і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин фінансової установи з клієнтом (позичальником).

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

преамбулу, вякій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами);

порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

санкції уразі невиконання умов договору;

порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

юридичні адреси та реквізити сторін;

підписи сторін.

Угоди репо як інструмент фінансового ринку України

Операція репо — одна з форм короткострокового кредитування, що має відношення до цінних паперів або інших ресурсів, які залучають на умовах зворотного викупу.

Банки надійно ввійшли в наше життя. Реклама в газетах, журналах, на радіо і телебаченні, величезні бігборди на дорогах України повідомляють нас про те, що цей банк — найнадійніший партнер, а інший — позбавить нас будь-яких клопотів. Усі вони закликають не лише заможних людей, а й пенсіонерів, студентів, не тільки “круті” фірми, а й державні підприємства розмістити вклади, одержати кредит, стати власником пластикової картки.

Нещодавно в Україні з’явився такий інструмент фінансового ринку, як угоди репо. Термін “репо” походить від англійського repurchase agreement — “угода про зворотний викуп”.

Учасниками операції репо є кредитори — суб’єкти фінансового ринку, які надають позичку в тимчасове користування під певний відсоток (банки, кредитні спілки, ломбарди), та позичальники — суб’єкти фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка (держава, банки, інвестори, продавці та покупці валюти, підприємства, населення тощо).

В Україні операція репо можлива між фінансово-кредитними установами (НБУ, комерційні банки, інвестиційні компанії інші фінансові установи) та учасниками фінансового ринку (НБУ, комерційні банки, інвестиційні компанії, фінансові установи, приватні особи, учасники фондового ринку).

Так, якщо угоду укладають банк та клієнт, для банку операція репо (купівля цінних паперів із зобов’язанням продавця здійснити зворотний викуп) за економічним змістом є кредитною операцією. Банк передає клієнтові визначену суму на певний строк під заставу цінних паперів. При цьому він одержує плату у вигляді різниці між вартістю продажу та купівлі або у вигляді процентів від вартості пакета цінних паперів. Ризик можливих втрат від знецінення цінних паперів несе клієнт, оскільки він викупить їх за заздалегідь встановленою, а не ринковою ціною. В разі, якщо клієнт з якихось причин не захоче викупити цінні папери, існуючий кредитний ризик знижується за рахунок забезпечення кредиту цінними паперами.

Операції репо поділяють на операції прямого й зворотного репо.

Можлива ситуація, коли вартість цінних паперів, які передають за операцією зворотного репо, може знизитись, а тому банк має право:

•вимагати від продавця надання в забезпечення додаткової кількості цінних паперів;

•зменшити початкову суму кредиту поверненням різниці, що виникла внаслідок зниження вартості цінних паперів;

•підвищити процентну ставку за користування кредитом, наданим за операцією репо;

•завершити операцію зворотного репо з проведенням повного розрахунку за нею.

Банківські акцепти.Ці інструменти грошового ринку створюються в ході здійснення міжнародної торгівлі і використовуються сотні років. Банківський акцепт - це вексель на банк (обіцянка сплатити, яка подібна до чека), що випущений фірмою, яка оплатить його у певній майбутній даті, і гарантується за певну винагороду банком, який "акцептував" його. Фірма, яка випускає цей інструмент, потребує вкладів на рахунку, щоб викупити вексель. Якщо фірма зазнає невдачі, то банківська гарантія означає, що банк зобов'язується викупити вексель. Вигода для фірми полягає в тому, що вексель стає більш прийнятним при купівлі товарів за кордоном, бо іноземний експортер знає, що навіть коли компанія, яка купує товари, збанкрутує, то банківський вексель все ж буде оплачений. Ці "акцептовані" векселі часто перепродаються на вторинному ринку зі знижкою і подібні у своїх функціях до векселів Державної скарбниці. їх, як правило, купує багато хто з тих, що нагромаджують векселі Державної скарбниці. Сума банківських акцептів, яка перебуває в обігу, також суттєво зросла, на 600 % (з 7 млрд. дол. до 52 млрд. дол.), з 1970 р. по 1990 р.