24. Правові основи розвитку в Україні ринку банківських позичок. Пруденційне банківське регулювання.

Пруденці́йнерегулюва́ння (пруденційний нагляд) спрямоване на забезпечення банку від банкрутства і охоплює як безвиїзний, так і виїзний види нагляду (див. банківське регулювання та нагляд). Здійснюється тоді, коли банку дозволено знаходитися на ринку, тобто він виконує усі умови доступу на нього. До пруденційного регулювання банків в Україні зараховуються вимоги до регулятивного капіталу та його абсолютного, відносного і адекватного розміру, нормативи ліквідності, кредитного, інвестиційного та валютного ризиків; обмеження та вимоги щодо проведення високоризикових операцій та операцій з пов’язаними особами; вимоги до оцінки активних операцій та формування резервів під очікувані ризики із цих операцій; а також деякі інші вимоги, які покликані мінімізувати ризик банкрутства банку. Основними джерелами пруденційного регулювання в Україні вважаються Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", затверджена постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 № 368 та Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затверджене постановою Пра¬влін¬ня НБУ від 28.08.2001 № 369, в яких визначено нормативи діяльності банків та їхні граничні значення, а також заходи впливу в разі порушення останніх. Останні положення можна частково розглядати як елементи ліквідаційного нагляд

25. Валютне регулювання і валютний контроль в Україні.

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, зметою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних

платежів.

Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних

розрахунків, вихначення порядку здійснення операційи з іноземною валютою

та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на

зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і

контролю з боку держави – об”єктивна економічна необхідність і практика

всіх розвинених країн.

Основні завдання валютного регулювання та контролю:

організація системи курсоутворення, захист і забезпечення необхідного

ступеня конвертованості національних грошей; регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних

операцій платіжного балансу; організація внутрішнього валютного ринку;

регламентація та регулювання банківської діялбності з валютними

цінностями; зазист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу; встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей; забезпечення стабільних джерел надходження інвалюти на національний валютний ринок.

Суб”єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку

учасники валютних операцій:центраьний банк; уряд країни; уповноважені банки;

юридичні особи – резиденти і нерезиденти; фізичні особи – резиденти і нерезиденти.