1 Охарактеризуйте теорії спеціалізації в регіональній економіці

зараховують теорію абсолютних переваг, теорію порівняльних переваг, теорію Хекшера — Оліна,штандортні теорії,теорія полюсів зростання, теорія кластерів. Теорія абсолютних переваг. Представники меркантилізму (Т. Мун, В. Петті, Дж.-В. Колберт та ін.) стверджували, що джерелом багатства території є нееквівалентний обмін. Вважаючи, що багатство території визначається кількістю золота і срібла, меркантилісти доводили, що зовнішня торгівля забезпечує їх збільшення. Для цього необхідно стимулювати експорт і обмежувати імпорт, заборонити вивезення сировини, яка використовується у виробництві експортних товарів, безмитно імпортувати сировину для експортоорієнтованого виробництва та обмежити вивіз золота і срібла. Визнання важливої ролі зовнішньої торгівлі в забезпеченні економічного зростання поєднувалося з обмеженнями і жорсткою регламентацією зовнішньої торгівлі з боку держави. Однак А. Смітт довів, що добробут території залежить не стільки від кількості золота і срібла, скільки від рівня розвитку виробництва за рахунок поділу праці і кооперації. Спеціалізація регіону у зовнішній торгівлі повинна ґрунтуватися на принципі абсолютних переваг. Відповідно до цього принципу регіон експортує товари, які виробляє із найменшими витратами, а імпортує ті, що виробляються іншими регіонами з меншими витратами. Товаровиробники повинні діяти за умов вільної конкуренції і невтручання держави в економіку. Проте теорія абсолютних переваг не дає відповіді на питання про спосіб участі у зовнішній торгівлі регіонів, що таких переваг не мають. Теорія порівняльних переваг. Автор цієї теорії Д. Рікардо довів, що торгівля може бути взаємовигідною навіть якщо один із регіонів не має абсолютних переваг при виробництві конкретного товару. Принцип порівняльних переваг полягає в тому, що регіони повинні спеціалізуватись на тих товарах, які вони можуть виробляти з мінімальними витратами порівняно з іншими регіонами. Порівняльні (відносні) витрати показують, від якої кількості одного із товарів, що виробляється в регіоні, необхідно відмовитися у разі збільшення виробництва іншого товару на одну одиницю. Теорія Хекшера — Оліна. Причини наявності переваг дослідили шведські економісти Елі Хекшер (1879—1952) і Бертін Олін (1899—1979). Вони довели, що порівняльні переваги з’являються внаслідок відмінностей у забезпеченні регіонів факторами виробництва. Зовнішня торгівля має спеціалізуватися на товарах, при виробництві яких найбільші витрати припадають на ресурси, якими найкраще забезпечений регіон. Рух товарів компенсують обмеження на нерозміщення ресурсів, що призводить до вирівнювання доходів від факторів виробництва. На практиці таке співвідношення не завжди виконується, і реальна спеціалізація регіону у зовнішній торгівлі може відрізнятися від наявної структури факторів виробництва. Ця парадигма отримала назву «парадокс Леонтьєва» за ім’ям американського економіста В. Леонтьєва, який вперше його дослідив.

2 Регіональні особливості розвитку і розміщення хімічного комплексу світу. Хімічний комплекс  ; це виробництва, що пов’язані з видобутком і переробкою хімічної сировини, виготовленням і створенням різноманітних видів конструкційних матеріалів, товарів господарського призначення . Найважливіше значення для розміщення галузей хімічної промисловості мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактори. Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%. Важливим є також фактор водомісткості, що дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто підприємства орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор. Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливим є також вибір робочої сили. На форми розташування хімічної промисловості впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, – воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Попри розмежування факторів розміщення хімічної промисловості, у багатьох районах світу вони можуть змінюватися й мати власну специфіку. Хімічна промисловість розташована передусім у розвинутих країнах. Лише у США виробляється понад чверть, а в шістьох найрозвинутіших країнах – понад 3/4 хімічної продукції світу. Закономірність розвитку хімічної промисловості у США пояснюється наявністю на їхній території чималої кількості практично усіх видів хімічної сировини: нафти, газу, солей, фосфоритів тощо. Інші розвинуті країни дуже залежать від імпорту хімічної сировини. У територіально невеликих державах Європи хімічна промисловість концентрується у старих індустріальних районах. Провідне місце у виробництві добрив посідають країни Західної Європи, Північної Америки та Японія. Значне місце займають також Росія, Україна, Казахстан, Білорусь. До найбільших виробників азотних добрив належать США, країни Західної Європи, Японія, Росія, Україна, Індія, Кувейт, Венесуела, Мексика, Румунія, Польща, Чилі. До найбільших виробників калійних солей належать США, Канада, Німеччина, Україна, Білорусь, Росія. До найбільших виробників фосфорних добрив належать США, Марокко, країни Західної Європи, Україна, Казахстан, Індія, Росія, Бразилія, Польща. Підприємства хімії органічного синтезу тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафто- і газопроводів. Виробництво синтетичних смол і пластмас зосереджено переважно у США, Німеччині, Японії, а також у Польщі, Чехії, Росії. Хімічне волокно виробляється в економічно розвинутих країнах а також в Україні, Єгипті,  Бразилії, Польщі, Білорусі. Виробництво синтетичного каучуку зосереджено у США, деяких країнах Західної Європи, Японії, Канаді. Важливими факторами розміщення фармацевтичної промисловості є наявність наукової бази та сировини. У виробництві медикаментів перед ведуть США, Японія, Німеччина, Швейцарія, Велика Британія, Угорщина, Франція.

3 Поняття про природно-ресурсний потенціал, його структура і оцінка. Потенціал природно-ресурсний — теоретична кількість, природних ресурсів, які без шкоди для природи і людства можуть бути використані в господарських цілях. Структура ПРП: Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна--різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна--можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів; функціональна-- відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів. За економічною класифікацією розрізняють: – ресурси матеріального виробництва, у тому числі промисловості (паливо, метали, деревина, риба) і сільського господарства (грунти, води для зрошення, кормові рослини, промислові тварини); – ресурси невиробничої сфери, у тому числі прямого споживання (питна вода, дикорослі рослини і тварини) і непрямого (наприклад, використання для відпочинку зелених насаджень та водоймищ). За походженням і природними властивостями виділяють: мінеральні ресурси (корисні копалини), земельні, водні, біологічні (зокрема лісові), агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), ресурси енергії природних процесів (енергія сонця, вітру, землі), а також рекреаційні (вони поєднують в собі різні види ресурсів). Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною. Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

4 Сутність регіональної політики в Україні. Регіональна політика - сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства. Об'єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого - управління регіональною економікою. Стратегічні цілі регіональної політики України: --політичні: збереження унітарної незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів; --економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування; --соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання. Регіональна політика в Україні здійснюється на основі таких принципів: - системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв’язку загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси; - географічна обґрунтованість, згідно з яким формування та реалізація державної регіональної політики мають спиратися на географічні знання про території, їх природні, економічні, історичні, демографічні та інші особливості, етнічні і культурні традиції з метою збереження самобутності окремих частин країни та ефективного використання ресурсного потенціалу регіонів; - нституційність та законність, за якими реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, інших актів законодавства та на основі чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування; - пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів; - забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи; - диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням рівнів їх соціально-економічного розвитку, природно-ресурсного потенціалу та інших факторів відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством; - стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для об’єднання їх зусиль з метою розроблення та реалізації заходів, які становлять спільний інтерес.