2. Види функціонального стилю

Існують такі основні функціональні стилі:

офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту.

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен стиль має:

— сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів; стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації.

3. Особливості судової комунікації

Комунікація – цілеспрямований процес обміну інформацією у процесі спілкування.

Юридична комунікація як цілеспрямований процес обміну інформацією, який може призводити до юридичних наслідків.

Юридична комунікація може бути:

за складом: дво- або багатосторонньої.

за засобами: вербальною, невербальною, комбінованою

за формою: усна (безпосередня чи опосередкована технічними засобами) і письмова (листи)

за сутністю: бесіда, консультація, судові дебати, публічний виступ, полеміка, репліка

Така комунікація складається з декількох етапів:

1. Підготовка до спілкування

2. Початок спілкування

3. Обговорення питання

5. Вихід з контакту

4. Прийняття рішення

Щодо конкретної судової комунікації, то кожен протокол засідання має типову чотирьохрівневу структуру.

1. Ідентифікація справи. Протоколи судових засідань разом з вироками суду є джерелом цитувань і посилань у різних юридичних комунікативних ситуаціях, вони повинні починатися із зазначення найменування конкретної судової справи за таким шаблоном. Спочатку вказано конфліктуючі сторони, далі зазначається назва суду, місце та рік засідання.

2. Мовне представлення фактів справи. Запис ходу засідання розглядається як засіб розвитку техніки правового обґрунтування й аргументації.

3. Обговорення справи - найскладніша і найважливіша частина судового розгляду, складається з кількох рівнів залежно від типу справи та її тривалості:

а) представлення ходу справи або юридична кваліфікація злочину;

б) презентація аргументів або аналіз доказів;

в) встановлення підстави рішення.

Обговорення справи починається із зазначення імені судді, який проводить судове засідання, і може містити:

1) історію (хід) справи у різних судах;

2) рішення, що виносилися попередніми суддями (це насамперед стосується апеляційних судових справ);

3) аргументи суддів;

4) свідчення і докази, які використовувалися для прийняття рішення.

Судові тексти містять перелік рішень прийнятих у подібних справах, якими суддя послуговується при винесенні вироку. Загалом у цій частині СТ, як правило, функціонують дві форми презентації висловлювань:

1) дотримання послідовності при наведенні деталей справи (опис, розповідь);

2) наведення аргументів (заперечення, доказ).

Для цієї частини СТ типовим є широке вживання мовних кліше, плідно використовують цитати з Комерційного та Договірного кодексів.

4. Виголошення вироку суду. Судова справа не може бути завершеною без прийняття й оголошення рішення суду. Це стисле формулювання, стандартизоване за характером і мовною репрезентацією.

3 варіант