18. Особливості професійного мовлення юриста

Мова становить фундамент професіоналізму майбутніх правників. Вона є базою здобуття фаху у вищому навчальному закладі і основним засобом подальшої професійної діяльності.

Адже юристи мають говорити не лише вчено (за профілем), але і ясно, і гарно. Бо слово адвоката, прокурора, судді - сприймається як говорячий закон. Тому воно має бути зрозумілим, а значить - грамотним, правильним, влучним і етичним. "Хто має справу з людьми... повинен мислити добре, але говорити ще краще". - пише Михайло Сперанський [2, с. 133].

...Красномовство мас бути чесним, діловим і високоморальним, шоб проникало в людську душу - в цьому його сила. Стиль має бути підібраний не на свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу та бути простим і високим, шоб вплив ритму на слух аудиторії, володарював над нею.

Уміння виступати публічно не приходить само собою. Цьому треба наполегливо учитися, оволодівати і відшліфовувати прийоми риторського мистецтва, необхідно добре вивчати мову, збагачувати професійну лексику.!

Мова правників - специфічна. Вона вирізняється вживанням словосполучень дієслівного типу, дієприслівникових і дієприкметникових зворотів, прямої мови; повторами професійної лексики. В юридичних текстах переважають складні поширені речення.

Слід віддавати перевагу коротким речення, дотримуватись правила, що кожна нова думка вимагає нового речення... Довгі висловлювання малопереконливі" [3, с. і 93].

Готуючи виступ, пам'ятаймо, основну думку треба завжди висловлювати головним реченням, а не підрядним.

Створюючи текст виступу, не бажано захоплюватися іншомовними словами, якщо є українські відповідники.

19. Етапи спілкування

Будь-який акт спілкування, як правило, складається з кількох етапів:

Перший етап — підготовка до спілкування. Якщо спілкування відбувається з ініціативи правника чи за попередньою домовленістю, то до нього слід добре підготуватися, бо це може мати значні наслідки для професійної діяльності співрозмовників.

Процес підготовки до спілкування у будь-якій формі складається із збирання матеріалів з предмета спілкування, їх відбору та систематизації; уявлення типів співрозмовників, їх особливостей; складання робочого плану майбутнього акту спілкування.

Другий етап — орієнтація в ситуації і встановлення контакту. Це початок спілкування. Якщо проігнорувати цей етап, зустріч може закінчитися і не розпочавшись (через образу, брак часу тощо). На початку спілкування важливо уникати:

• вибачень (це прояв невпевненості); • критики (це змусить співрозмовника захищатися); • зверхності та оцінювання (це спричинить у співрозмовника обурення).

Третій етап — обговорення проблеми. Цей етап передбачає аргументацію своєї позиції та контраргументацію позиції співрозмовника.

Як свідчить досвід правників, обговорюючи проблему, доцільно дотримуватися деяких правил, які полегшують розуміння співрозмовника і допоможуть отримати повну інформацію:

• уважно слухати співрозмовника і намагатись адекватно сприйняти те, про що він говорить, тобто чути його; • намагатися використовувати діалог, а не монолог; • давати співрозмовникові можливість спокійно викласти свою думку; • чітко, коротко й послідовно викладати свою інформацію; • добирати способи аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо); • викладати докази в коректній формі та ін.

Найбільший вплив на співрозмовника має аргументація. Це спосіб переконання за допомогою значущих логічних доказів. Для того щоб аргументування своєї позиції було переконливим, спеціалісти рекомендують використовувати такі методи [215]:

• наведення фактів, цифрової інформації, порівнянь тощо; • виявлення суперечностей у викладі співрозмовника; • використання протиставлення "так..., але..."; • уточнення, якщо доказ звучить не досить переконливо.