§ 2. Основні реквізити документа, їхня характеристика

Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. Однак існують встановлені єдині моделі побудови однотипних документів - формуляр-зразок, що відповідає вимогам чинних державних стандартів.

Формуляр-зразок встановлює такий склад реквізитів4:

1. Державний герб України.

2. Емблема організації чи підприємства.

3. Зображення державних нагород.

4. Код установи, організації чи підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

5. Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД).

6. Назва міністерства або відомства.

7. Повна назва організації, установи чи підприємства.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку, електронна адреса.

10. Назва виду документа.

11. Дата.

12. Індекс (вихідний номер документа).

13. Посилання на індекс і дату вхідного документа.

14. Місце укладання або видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

Набір реквізитів відповідає видові організаційно-розпорядчих документів.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Відмітка про контроль.

21. Текст.

22. Відмітка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Гриф погодження.

25. Віза.

26. Печатка.

27. Відмітка про засвідчення копії.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.

30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

31. Відмітка про надходження документа.

5. Текст юридичного документа має бути логічно послідовним, зв’язним, точним, зрозумілим, інформаційно повним, аргументованим, переконливим. Аргументація та висновки мають бути об’єктивними. Офіційний документ покликаний спонукати до будь-яких дій, переконати (що досягається аргументованістю і логічністю фактів, доказів, які наводяться); в юридичному відношенні його формулювання мають бути бездоганними. Мові юридичних документів властива послідовність і логічність викладу: мотивованість висновків, однозначність змісту. Побутова тексту документів характеризується чіткою логічною єдністю та послідовністю, які реалізуються за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у межах одного речення чи в повному тексті; зв’язком окремих частин тексту, оскільки кожна наступна думка (вислів) виходить з попередньої; підкресленням наступності або черговості подій чи явищ 48.

47 Красницька А.В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування: Посібник. – 2-е вид., допов. і переробл. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – С. 99 - 100

48 Там же – с. 110

Особливістю юридичних документів є неупередженість укладача, відсутність будь-якої оригінальності чи різко вираженої стильової індивідуальності викладу матеріалу. Неупередженість офіційно-ділового стилю не викликає додаткових асоціацій, непотрібних емоцій. Почуття, переживання укладача документа до життєвих явищ, що відображаються в ньому, залишаються поза текстом юридичного документа. Не допускається вживання в юридичних документах помпезних слів, пишномовних фраз, лозунгів, запитань, знаків оклику і питання.

Зміст юридичних документів повинен викладатися грамотно. Писемна мова вимагає чітких синтаксичних конструкцій, суворого дотримання стилістичних норм і правил граматики. Власне мовна грамотність означає дотримання норм орфографії, пунктуації та граматики. Фактично є вимога грамотності набагато ширша: крім власне мовного, існує професійно- мовний і комунікативний рівень грамотності. Всі терміни, спеціальні поняття, конструкції, що сформувалися під впливом особливостей професійного мислення, повинні відповідати сучасному рівню правових знань, вживатися лише тоді, коли вони справді необхідні. Комунікативно грамотний текст повинен унеможливлювати різне осмислення одного й того самого тексту.

Текст документа повинен бути зрозумілим. Зрозумілість письмового тексту також залежить від виразності шрифту (розбірливості почерку, розмірів абзацних відступів, кількості різних графічних виділень). Текст важко читається, якщо в ньому багато помилок, помарок, підкреслень, неоднакових інтервалів між словами, різних шрифтів.

При складанні юридичних документів необхідно постійно пам’ятати, що неправильне написання слів, словосполучень, неузгодженість відмінників речень і відмінкових закінчень, відсутність необхідних розділових знаків чи їх неправильне застосування, орфографічні, синтаксичні, пунктуаційні помилки ускладнюють зрозумілість тексту юридичного документу, створюють погане враження.

Мова офіційного документа абстрагується від індивідуальних мовних особливостей людей, що вимагає певної формальності мови, застосування стандартних термінів, усталених мовних конструкцій із суворо встановленими правилами їх тлумачення. У правовій сфері спілкування необхідно вживати юридичні кліше, які обумовлюють точність найменування понять, і уникати штампів, які порушують такі вимоги юридичної техніки як точність, чіткість, стислість, стандартність. Ясності, точності, стислості, грамотності зрозумілості й нейтральності юридичного тексту сприяє правильне використання слів і термінів, терміносполук, раціональна побудова словосполучень. Єдністю мови і думки є точність. А однією з умов, що забезпечують точність юридичних документів, є єдність термінології, яка в них вживається 49.

ПРОБЛЕМИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ЮРИДИЧНИХ ТЕКСТІВ: ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ

Нині все актуальнішою стає проблема інтерпритації юридичних текстів крізь призму лінгвістики. На цю проблему неодноразово вказували зокрема Прадід Ю.Ф., Чулінда Л.І., Токарська А.С., Баранов В.М.,АлександровО.С., Тростюк З.А., та інші. Незважаючи на цілу низку розвідок , присвячених мові юридичних текстів , питання все ще залишається відкритим. Занурюючись дедалі глибше у проблему лінгвістики і права , стає очевидною проблема законодавчої ролітики в Україні. Законодавство у нашій країнімає істотні недоліки , оскільки в одній правовій системівиникають непорозуміння між двома сторонами - правотворцем і правореалізатором. Цьому сприяє і недосконалість юридичної термінології, що від так створює комунікативний бар'єр між законотворцем та інтерпритатором. Це у свою чергу призводить до своєрідної деградації всієї правової системи , що має досить негативні наслідки , перешкоджає прийняттю об'єктивного , єдиного правильного у тій чи іншій ситуації рішення.Очевидно , досить актуальним Є кваліфікований аналіз юридико-лінгвістичних особливостей текстів нормативно-правових актів. Лінгвістика відіграє істотну роль у праві, адже правотворець , викладаючи нормативно-правовий акт, керується основними мовними знаннями. Завдання інтерпритатора полягає не у тому , щоб зрозуміти те значення , яке трансльовано через текст від законодавця до реципієнта , а в тому, щоб об'єктивно і якомога точніше розтлумачити юридичний документ. При неточному словживанні, через яке формулюється та чи та думка виникає і неправильне розуміння всієї правової норми. Це відтак призводить до творення багатозначості юридичного тексту. Нерідко через такі розбіжності істотні колізії у законодавстві. Законодавець, формулючи норму права повинен обрати ті лексичні одиниці, які своїм значенням якомга точніше відтворюють центральну думку. Такі моменти порОджують багатозначність і правореалізатор стикається з проблемою недосконалості норми права , насамперед щодо прийняття правильного рішення. Залучення експертних оцінок у процесі розробки проектів нормативно-правових актів, може звести до мінімуму дефектів, причинами яких є насамперед неправильне вживання тих чи інших мовних одиниць. Так, у "Кодексі України про адміністративні правопорушення" маємо низку подібних проблематичних моментів. Наприклад, стаття 193."Ухилення від реалізації вогнепальної чи пневматичної зброї і бойових припасів". Уже з назви статі стає зрозуміло, що маємо характерний парадокс: чітко дотримуючись змісту статті , можна зрозуміти, що за ухилення від реалізації зброї і бойових припасів, людину ще й притягають до відповідальності. Напевно, законодавець хотів висловити наступне : ухилення від реєстрації на реалізацію вогнепальної , холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів. Суть статті полягає у наступному: за те що людина відмовляється узаконити свою діяльність її притягають до відповідальності. Це виглядає цілком природно , адже держава зобов'язана контролювати такі процеси , особливо коли йдеться про продаж зброї й інших бойових припасів. Або , скажімо, стаття 185- 3 "Прояв неповаги до суду". Проявити можна плівку від фотоапарату , але не прояв неповаги до суду. Прояв, не пов'язаний з дією- це коли щось проявляється (відкривається) само по собі тобто стає зрозумілим без втручання. Слово , яке вжите у данній статті не відповідає закладенному змістові. Русько-український словник фіксує переклад слова "проявление", як- виявлення, проявлення [1, т.3,ст.79]. Стаття. 72 ."Пошкодження лісу водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами ШКІДливими викидами,відходами і покидьками". Покидьки: 1) Непридатні для використання, непотрібні залишки чого-небудь,мотлох,старі речі і т. інше. 2) перен., зневажл., Морально розкладені люди, декласовані,злочинні елементи суспільства;непотріб, негідь,потолоч // Уживається в значенні лайливого слова [2, т.7, с.23]. Хоч слово"покидьки" і фіксується у словнику, не можна допустити щоб слово розтлумачувалось у декілька значеннях, у текстах нормативно-правових актів потрібно підібрати таке слово що має одне значення і не визиває сумнівів стосовно Його доречності. Стаття.149."Порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будининків і жилих приміщень". Очевидно, тут стикаємося з механічним перекладом відпвідної статті "Адміністративного кодексу". При перекладі тексту допущено серйозні помилки. Взяти на облік не можна, це не річ, яка представляє із себе материальний об'єкт, що можна взяти. Що цілком не сумісне зі змістом статті. Українські тлімачні словники не фіксують слова "взяття", яке би відповідало змісту статті. Слово, яке повинно застосувати,згідно з словником в якому є переклад слова "постановка":ставлення, поствлення, поставка [1, т.2,ст.774]. Стаття.106-1."Невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки". Найбільш повні українські словники взагалі не фіксують слова "невжитя", це є механічним перекладом з російської мови, такого слова не існує. Слова "непременимость" перекладається з російської мови, як незастосованість, непридатність; "неприменимый"- незастосовний, непридатний [2, т.2,159] ;"неприминение"- невживаність, невживання [2, т.5,ст.255]. Стаття.134."Провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплачуваного багажу". Академічними словниками української мови фіксується лексима;поклажа,клажа,але немає слова кладь, яке, очевидно кальковано з російської мови [2, т.1,ст.667]. З побіжного аналізу сучасного стану національного законодавства і разом з тим кодексів, зокрема "Кодекс про адміністративні правопорушення", можна зробити висновок, що національне законодавство потребує істотних змін. У першу чергу цього можна досягти за рахунок удосконалення апарату юридичної термінології. Точне і логічне складання норми права впливає на кваліфікований і стабільний розвиток національного законодавства. Правильне сприйняття норми залежить від суголосності букви закону та його змісту. Ці два компоненти є невід'ємними елементами цілісної, кваліфіковано викладеної норми права. Правотворець, через письмові правила висловлення формулює думку. Враховуючи інтереси народу, законодавець закріплює нову норму. Від інтерпретатора, залежить правильне розтлумачення законодавчого акту тому формулюючи нову норму права, повинно враховуватись дотримання правил юридичної техніки, прийомів, засобів, логічного викладу думки від так точного застосування термінології, яка відповідає змістові і не може творити багатосемантичність. Проаналізувавши лише назви статей у "Кодексі про авдміністративні правопорушення", було знайдено чимало змістовних неточностей, у ході ознайомлення зі змістом статті, стає зрозуміло,що допушення подібних помилОк призводить до викривлення змісту всієї статі. Через такі моменти трапляються ситуації, коли правореалізатор потрапляє в поле законодавчих колізій і юридико- лінгвістичні інтерпитації сприяють знищенню подібних вад з усіма проблемами, які виникають на цьому рівні. Можна зробити висновок, що пРОблема вдосконаення юридичної термінології злишається все ще відкритою. Застосування правил юридико- лінгвістичної інтерпретації має істоне значення при тлумаченні і реалізайії текстів нормативно- правових актів, що сприятиме унеможливленню появи різномонітних колізій у законодавстві. Зрозуміло, ситуація у сфері юридичної термінології безпосередньо впливає на стабілізацію національного законодавства.