Наталя Левицька-Холодна
(Нар. 15.VI.1902)
За тисячі кілометрів від України, у далекому пригороді Нью-Йорка Ионкерсі, скромно і тихо живе талановита українська поетеса Наталя Лівицька-Холодна. Минають літа у далекому краї, а серце, як і раніше, живе надією на довгоочікуване побачення з рідною землею. Вона і зараз дивиться „на світ очима води у ставках Полтавщини", де народилася 15 червня 1902 року. Тихими і спокійними у житті Наталі Лівнцької були хіба що Ті десять перших років до вступу в гімназію у Золотоноші. А потім на долю ще юної Наталі випали тяжкі випробування. Так, в роки війни та революції вона кілька разів змушена була міняти гімназії, навчаючись у полтавській, київській, жмеринській, переяславській. Батько поетеси був міністром уряду Української Народної Республіки, тому зрозуміло, що місця в
Радянській Україні йому не було. І з 1920 року Наталя Лівицька разом із родиною залишає Україну, ступаючи на важкий і болючий шлях еміграційних поневірянь. Першим притулком стала Прага, потім — Подєбради, де Наталя навчалася у гімназії. У 1923 році склала випускні іспити і вступила до Карлового університету у Празі вивчати романістику. Тут, у Празі, Наталя Лівицька зустріла свого майбутнього чоловіка, на той час уже відомого маляра, Петра Холодного-молодшого. У 1924 році вони одружилися, а через рік у них народилася дочка Леоніда. Життя поступово починало налагоджуватися. У 1927 році молода сім'я переїздить до Польщі, де у Варшавському університеті Наталя Лівицька-Холодна закінчує студіювання романських мов і літератур-
Варшава стала місцем її першого літературного визнання, першої серйозної зустрічі із власною Музою. Наталя Лі-вкцька-Холодна живе у бурхливому і надзвичайно цікавому світі літературно-мистецьких взаємин. Світ мистецтва та поезії заповнює її життя, надаючи йому високого і величного сенсу.
У 1947 році в Женеві на правах рукопису було видано Збірник на пошану Юрія Липи (1900—1944). Є в ньому кілька листів до Наталі Лівицької-Холодної, з яких постає не тільки образ Юрія Липи, а й молодої поетеси. Вона, ще без виданої книжки, була в центрі уваги Празького і Варшавського осередків української інтелігенції, зокрема літераторів. З нею спілкуються, її запрошують, її вже вважають за силу (це у 1929 році!), а в Маланюковому „Танку" вона — „єдина амазонка".
У 1934 році побачила світ перша збірка поезій Наталі Лівицької-Холодної „Вогонь і попіл", а через три роки вийшла з Друку друга її книжка — „Сім літер".
668
Наталя Лівицька-Холодна
Вже цими двома збірками поетеса вписала своє ім'я до гурту „поетів центру" — митців Празької літературної школи-Перші пагони цієї літературно-мистецької школи проросли у Празі, де протягом 20— 30-х років побували Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олекса Стефанович, Юрій Липа, Оксана Лятуринська, О.Ольжич. Олена Теліга, Андрій Гарасевич і Наталя Лівицька-Холодна. Пізніше доля розкидала їх у різні куточки світу, але національна ідея та боротьба за неї як єдине джерело творчості назавжди залишилися притаманними кожному із них.
Із 1944 року починаються нові поневіряння поетеси по чужих краях. Спочатку вона живе в Оффенбасі, у Німеччині, потім — у таборах для переміщених осіб Ді-Пі; у Майнцкастелі та Етлінгені (1946 — 48 роки). У 1950 році на долю сім'ї Холодних припадає останній довгий шлях — еміграуія до США. де вони оселяються у Нью-Йорку. Тут поетеса працює у старечому притулку, а згодом — на фабриці коробок.
Протягом усіх цих нелегких років вірною супутницею і розрадницею на життєвому шляху Лівицької залишалася її поезія, шлях
якої до читача, на жаль. був дуже складним і довгим. Так, протягом 1940-х — поч. 80-х років жодна книжка віршів Лівицької-Холодної не видана, незважаючи на те, що поеткою було підготовано до друку три прекрасні книжки: "На грані", "Перекотиполе", "Остання дія". І тільки у 1985 році ці три збірки разом із двома попередніми увійшли до одного великого тому "Поезії, старі і нові", що побачив світ у Нью-Йорку. Вступну статтю до цього видання написав Богдан Рубчак. назвавши Ті "Серце надвоє роздерте", чим дуже точно й лаконічно охарактеризував головну сутність її поезії. Дійсно, образ ліричної героїні у збірці "Вогонь і попіл" має дві мистецькі характеристики:
це вірна, кохаюча жінка, що прагне до свого єдиного воїна-мужа, та одночасно це і зрадлива степовичка, іцо насолоджується шаленою, нещадною помстою татаринові за свою зганьблену честь. Але ці дві сторони мають спільну внутрішню сутність — героїня палає нестримною любов'ю, перейнята високим, вишуканим почуттям. Лірична героїня поезії Лівицької-Холодної — це натура сильна, вольова й одночасно граціозна й ніжна.
Оксана СМПУШКО
Із збірки "Вогонь і попіл" (1934)
* * *
Будеш завжди цю ніч пам'ятати,
Не забудеш, о ні, моїх уст,
І цвістимуть, цвістимуть шарлати
В твоїм серці вогнями спокус.
Ти боїшся, ці спогади палять,
Боягузом тікаєш від них.
Та дарма, сниться танго, і заля,
І в куточку причаєний сміх.
Чорний погляд твій гордий і злісний,
Ти не хочеш прийняти любов.
Та дарма, я гадюкою стисну,
Я візьму з твого серця всю кров.
669
Лмсьменники-модершсти «Празької школи»
що ростуть іще такі, як він, із очима, що як зорі вічні, із любов'ю, що як гнів і чин. Ти мій сину, моя горда дійсність, ствердження, і доказ, і любов:
справді — все на світі тільки пісня в українській, у найкращій з мов. 1973
НАРОДЖЕННЯ ПОЕЗІЇ
Зі сну, що раптом збудить уночі,
з диханням вітру, що, мовчанки сіть рвучи,
болючим спомином неждано діткне.
З проміння сонця, що лежить в вікні,
з білизни, що тріпочеться на вітрі,
з зірок на небі і з зірок в мені
І з хмар, що рожевіють в раннім світлі.
Вона приходить, як зоря ясна,
а часом наче фурія зловісна,
що душу враз пропалює до дна
і думку розриває на повісма. ~"~
1983
ЩЕ ОДНА БЕЗСОННА НІЧ
Улила б я свою печаль
в твої очі, що як дзеркала,
і душі своєї печать
до душі твоєї приклала.
LJjo6 пізнав, що таке любов
і п нездійсненні мрії,
щоб хоч раз заридав і...
замовк в безнадії.
Ще одна безсонна ніч, іще зойк без відгуку в пустку... не струсну тягаря із пліч, тільки пальці в заломі хруснуть. Наче сльози з усіх очей всього світу зібрала ніч ця, і ріка їх тече . через мене у Вічність,
1984
672