Олекса Стефанович

(5.Х.1899-4.І.1970)

Народився Олекса Стефанович 5 жовтня 1899 року на Волині, у селі Милятині, що недалеко від міста Острога, яке відоме своїми давніми національними традиціями. У цьому благословенному краї, де кожен метр землі дихає славою предків та їх високим духом, зростав майбутній український поет. Батько Олекси Стефа­новича був священиком, тому і сина віддав у Житомирську духовну семінарію, яку той закінчив у 1919 році. Ідеї радянської влади виявилися чужими і далекими для Стефановича, тому у 1922 році він опи­няється у Чехословаччині, де продовжує навчання, вступаючи на філософський факультет Карлового університету та відвідуючи літературно-мистецькі курси п Українгькочу вільному університеті. Жипс і працює у Празі, пчпіе вірші, а

також захищає докторську дисертацію на тему "А.Метлинський як поет" (1932 р.). У 1944 році, коли до Праги підійшли радянські війська, Олекса Стефанович, рятуючи власне життя і волю, залишає Прагу й емігрує до Німеччини, де про­живає до 1949 року- А потім його при­станищем стало американське місто Буф­фало, де поет і помер 4 січня 1970 року-Життя Олекси Стефановича було сповнене постійних духовних пошуків та глибоких роздумів. Він жив дуже самотньо, коло його знайомих і товаришів було обмеженим і вузьким, відчуття страху та манія переслідування з боку радянської влади до самої смерті не залишали поста.

Перша збірка творів Олекси Стефано­вича "Поезії" вийшла у Празі у 1927 році. Друга, й остання, прижиттєва збірка "Slefanos І" побачила світ у празькому видавництві "Дніпрові пороги". Дати появи у книжці не подано, а сам автор називає роком видання 1939-й. Руко­писи збірок "Stefanos II" та "Кінце-світнє" були підготовлені автором, але побачили світ вже після його смерті у ви­данні "Олекса Стефанович. Зібрані тво­ри" (Торонто, 1975), упорядковані Б.Бой-чуком, зі вступною статтею І.Фізера. До цього видання увійшли також найостан-ніші поезії Стефановича та ті, що друку­валися лише в періодиці.

Ще на початку творчості Олекса Стефанович сформулював своє головне мистецьке кредо, яким позначена вся його подальша поезія. У вірші 1923 року "Недобре" бачимо символічний трикут­ник — сонце, погонь, кров, — який є носієм головної ідеї поста. Центральний образ трикутника - - сонце, яке "так, як іще ніколи", "упало з неба" і li.iw

651

Письменники-модерністи «Празької школи»

джерелом героїчного начала і стимулом до нового життя. Воно народило вогонь, якому поет надає Гсраклітового значення джерела перетворень і бурхливого від­родження. Вогонь несе ідею влади і духовної сили, що є головними чинника­ми звільнення від сил зла. Але кров прагне знищити вогонь, принести його у жертву власній могутності.

Творчість Олекси Стефановича нале­жить до величного здобутку поетів Празької літературної школи, основною рисою мистецького світогляду яких є Ідея утвердження української незалежної державності. Вона звучить у поезії Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Липи, Оксани Ляту-ринської, О.Ольжича, Олени Теліги, а теоретично обгрунтована у працях Дмит­ра Донцова, видавця журналу "Вісник", у якому друкувалися майже всі ці пись­менники.

Олекса Стефанович, філософ за своєю мистецькою натурою, заглиблюється думкою і почуттям у внутрішній сенс ідеї державності, звертається до перших її витоків і проектує їх на сучасну добу. Так, через усю двадцятирічну творчість поета проходить образ язичницького бога Перуна, що є символом ідеї української державності, утвердженням її безсмерт­ності і всепереможності. Гїерун грізно вступає в нелегку боротьбу на захист

своєї волі та честі, не схиляючись перед ворогом, перед тим, хто намагається знищити і принизити його.

Оксана СЛІПУШКО

Бібліографія

Зібрані твори. / Упор. Б.Бойчук, вст. ст. І.Фізера. — Торонто, 1975.

Поезії. У кн.: Муза любові й боротьби. Українська поезія Празької школи. / Упор., стаття й примітки Миколи Невр-лого. — К.: Український письменник, 1995, С. 113 — 123.

Лоезіі. — Дніпро, 1990, 10.

Матеріали про письменника

Андрчхович Ю. — Олекса Стефано- , вич: буколіка та героїка. — Дзвін, 1990, 2.

Бурггардт 0. (Клен Юрій) — Олек­са Стефанович: Slefanos I. — Вісник (Львів), ч. 7—8 (липень — серпень), 1939.

Гошоїзськиіі В. — Повне видання творів Олекси Стефановича. — Новий шлях (Вінніпег), ч. 41. 1974.

Ільницькии М. — Stephanos Олекси Стефановича. — Дзвін, 1993, 2—3.

Маланюк. Є. — Олекса Стефанович. Поезії. — Книга Спостережень. — Гомін України (Торонто), 1966.

Черсватенко -Л. — "...Так, як іще ніколи, сонце упало з неба". — Дніпро, 1990,10.

Із збірки "Поезії (1923-1926)" ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

Мури якісь, хтось ридає на мурах, А перед мурами степ... Де б це, скажи мені, вірний мій джуро, Ми опинилися, де б?

Мрія далека про соняшний виплив — Пасмуга світла бліда. Хто це отрути смертельної випив, Хто це так рано рида?

652

Олекса Стефанович

Чуєш? Зозулею хоче злетіти, Хоче у далеч кудись... Чув те квиління жіноче, що вітер, З мурів здійнявшись, доніс?

"Я б, — каже, — в зелень його перенесла, В зелень з кривавих калюж! Дайте мені ви для синяви весла! О, не даєте... Чому ж?.."

Чуєш? Ридає до вітра, до сонця... Впала на камінь, ячить... О, який сумний, заплаканий сон це! О, яка гірка це мить!

Прага, 1923

ДОРОШЕНКО

"Занадто панська — Польща. З нею важко. Гидке — московське: вірний твій холоп, Сміття твоє, підніжок твій Івашко. З такими жить — добра нам не було б.

Туди нам треба глянути, за море. Хоч і далися турки узнаки, Та тільки з ними лад якийсь утворим. О Боже, пронеси часи тяжкі".

І, може, й блисла би, соколю-вовче, Одна усім просторам булава, Коли б не поховало Ярополче, Коли б не погребла тебе Москва.

Прага. 1924

Із збірки "Stefanos I" * * *

Жабиний хор не дасть собі спокою, Стави дзвенять, стави

дзвенять-гудуть:

Не комишем вони, не осокою, — Позаростали струнами, мабуть.

653