Аркадій Любченко

(19.Ш.1899-25.1І.1945)

Аркадій Панасович Любченко на­родився в с. Старо-Животові на Уманщині 7 березня (19 березня за н.ст.) 1899 р. у селянській сім'ї. Почат­кову освіту здобував у місцевій церковно­парафіяльній та двокласній школі, закін­чив гімназію у Сквирі. У 1912— 1918 pp. він жив, навчався, займався репе­титорством у Сквирі. У місцевій газеті "Сквирський вісник" у 1918 p. вперше надрукував поезію, далі систематичі [о дру­кує тут фейлетони та вірші. Почав здо­бувати в Києві вищу освіту, але залишив через нестатки. У 1921—1922 pp. служив у армії, одночасно працював у театрі Черкас. Проскурова (нині м. Хмельницький), Жмеринки, продовжував працювати в театрі Бара, Вінниці, Білої Церкви. Після

демобілізації з Червоної Армії у

1923 p. переїздить до Харкова, стає активним членом "Гарту", а далі — одним із засновників і секретарів ВАПЛІТЕ, пізніше став членом Пролітфронту- З

1924 p. систематично друкується в ж. "Червоний ш-\ях", згодом у "Літера­турному ярмарку", "ВАПЛІТЕ" та ін. У роки війни виїхав до Львова, де був ув'язнений гестапівцями. У в'язниці тяжко захворів і невдовзі виїхав до Ні­меччини на лікування, де й помер 25 лю­того 1945 в м. Бад-Кіссінген.

lije в 1926 p. М.Хвильовий точно визначив мистецьку естетично-стильову сутність А.Любченка: „Це, мабуть, єдиний у нас художник, їло його можна назвати новелістом. Це вибагливий вишуканий мініатюрист, що. очевидно, буде продов­жувати Коцюбинського в його європей­ських імпресіоністичних новелах".

Видання творів А.Любченка

Вертеп. (Вибір новел і повістей. Передмова Ю.Гаморака). — Краків — Львів: Укр. вид-во, 1943.

Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 1999. (Вступна стаття, упорядкування, примітки Лесі Пізнюк).

Ш,оденнник Аркаді» Аюбченка. — Львів — Нью-Йорк: вид-во М.П.Коць, 1999.

Матеріали про письменника

Костюк Г. Поет юности і сили. — У кн.: Костюк Г. У світі ідей і образів. — Мюнхен: Сучасність, 1983.

Шерех Юрій. Колір нестримних палахтінь („Вертеп" Аркадія Любченка). — У кн. Шерех Юрій. Друга черга. — Мюнхен: Сучасність, 1978.

519

Неореалізм (Орнаментальна проза)

ЮРІЙ ГАМОРАК (Ю.СТЕФАНИК)

АРКАДІЙ ЛЮБЧЕНКО

Аркадій Любченко це — один з найбільш расових новелістів нашої сьогочасної літератури, видатний спад­коємець цього в нас уже в минулому міцно розробленого літературного жанру. Пере­жив він, один з небагатьох, страшну добу більшовицького панування, творив, а то й мовчав, у дуже важких умовах, проте сьогодні, з перспективи 20-ти років своєї літера­турно] діяльності, він може бути гордий з пройденого шляху. Гордий як письменник і гордий як українець, а це останнє, зваживши на обставини, має теж свою велику вагу.

І

Аркадій Любченко народився в се­лянській сім'ї 1899 р. у сея Старий Живо­тів на Київщині. Учився в сільській парафіяльній школі, гімназію закінчив у м. Сквирі, а потім студіював у Київсько­му університеті. В pp. 1918—1920-х брав участь у визвольній боротьбі, а по закінченні громадянської війни пра­цював до 1924 p. у театрі ім. І. Франка разом з Ю. Смоличем, теж тоді актором.

Писати почав Любченко ще на шкільній лаві, друкуватися — з 1918 р. До постійної письменницької праці, що стала його основним фахом, перейшов з 1923 p., беручи одночасно дуже активну участь у тодішніх літературних організаціях. Був членом, а потім секретарем спілки україн­ських письменників "Гарт", що її очо­лив проклятий пізніше більшовиками В. Блакитний-Еллан. Тоді входив також до окремої неофіційної літературної студії 'Урбіно", заснованої М. Хвильовим. Коли припинено діяльність "Гарту", брав участь у заснуванні Вільної Академії Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ), основоположником якої був М. Хви­льовий. Згодом, від 1926—1928 pp.. він працював як неодмінний секретар Академії.

Починаючи з 1924 p., Любченко очо­лював сектор красуого письменства при Державному Видавництві України. На цю

роботу нишком гГризначила його група письменників, що роком пізніше заснувала ВАПЛІТЕ. За час свого перебування в ДВУ, до 1930 p., встиг він видати багато творів не тільки українських письменників, але й повні збірки творів найвизначніших класиків світової літератури в перекладі на українську мову. Можна ще додати: він, вивчивши добре французьку мову, зробив низку перекладів з французької літератури (А. Доде, Ф. Моріак). Ця перекладна робота позначилась, між іншим, на стилі Любченкової новели.

Після ліквідації ВАПЛІТЕ, яку більшовики проголосили націоналістичною організацією, Любченко був одним з засновників славнозвісного "Літературного Ярмарку", що продовжував традиції і настанови ВАПЛІТЕ. Коли ж і "Літературний Ярмарок" більшовики зліквідували — журнал проіснував ледве один рік,— Любченко взяв енергійну участь у створенні нової літературної організації "Пролггфронт". що знову ж під різними прикриттями продовжувала лінію ВАПЛІТЕ,— був тут знову секретарем.

З 1930 p. більшовики почали рішучий наступ на культурну автономію України. Процес СВУ, самогубство Хвильового і Скринника, розстріли і заслання діячів української культури — оце етапи страшного погрому. Любченко поступово припинив літературну роботу і за останні сім років перед війною підсовєтській літературі не дав нічого. Більшовицька критика ввесь час закидала йому полі­тичні збочення. В pp. 1931 до 1933 він довго "каявся" ("самокритика"!) за свої ухили", зокрема за твори: "Вертеп", "Образа", "Ворог", "Кров", "Два листи" й інші; деякі з тих творів були зовсім заборонені.

З вибухом війни в червні 1941 p. Любченка разом з іншими українськими письменниками силоміць евакуйовано з Києва до Уфи, але він у дорозі відстав від ешелону, ескортованого відділом НКВД. і

576

Аркадій Любченко

приховався в Харкові, де перебув до здобуття цього міста німецькими збройними силами. Тут відразу взяв участь у створенні газети "Нова Україна" і працював у редакції цієї газети до червня 1942 р. У зв'язку з недугою переїхав до Києва, а звідси до Львова- Тепер він у Галичині.

II

Любченко — письменник невеликої розміром, але зате дуже вибагливої літе­ратурної продукції. Перша збірка його новел — "Буремна путь" — з'явилася 1925 p. і з того часу багато разів передру­ковувалася. В 1929 p. вийшла збірка оповідань і повістей "Вона", а 1932 p. ще одна збірка — "Вітрила тривог". Крім цього, він є автором кількох п'єс. кількох кінових сценаріїв та значної кількості літературно-критичних статей і мистецьких нарисів.

Коли в першій збірці своїх новел "Бу­ремна путь" Любченко, як і багато пись­менників тієї доби, сприйняв прихід більшо­виків насторожено, але все-таки з деякими надіями, то впродовж кількох найближчих років він цілком розчарувався і пройшов типову для того часу еволюцію- Бувши секретарем ВАПЛІТЕ і в зв'язку з тим ворогом усякої Москви, він почав відбивати в своїх творах прагнення та ідеали своєї нації і, очевидно, попав у ряди т. зв. ухильників.

Найкращий Любченків твір націо­нального змісту — це прозова поема "Вертеп", філософський твір, що вимагає деякого розшифрування. З зовнішнього оформлення цього твору можна прослідку­вати за тим, як політичне становище впливало на формальні засоби мистецького твору, якими символічними ' арабесками мусив у більшовицькій дійсності говорити український письменник, щоб такими манівцями провести якось свої національні тенденції.

Основна ідея "Вертепу" — месіанство України, щось ніби тематичний відгомін "Книг битія українського народу" М.Костомарова. На першому плані "Вер­тепу" Жінка (з великої літери), Україна,

що проходить через усі сторінки цієї прегарної повісті,— повістю принаймні називає свій твір сам автор. Дуже харак­теристично, що тодішні наші письменники саме жінку вибирають носієм національних ідей. Тут можна згадати Марію з новел Хвильового та Аглаю з його роману "Вальдшнепи", Марину з драми М. Ку-ліша "Патетична соната" — символ ак­тивної України, що повстаннями прорубує собі шлях. Орисю з повісти Івченка "Робітні сили", що символізує чорноземну первісну Україну з Ті необмеженими потенціальними можливостями, і т. д.

"Вертеп" побудований цілком "музично" і дає враження симфонії. Складається він з прологу, епілогу і дев'яти частин, що в'яжуться в одну нерозривну цілість. Як музичний рефрен, пронизує твір фраза "молодь напоєна південним сонцем . Кожна з частин повісті проводить якусь ідею, творячи разом, з логічного погляду, суцільну філософську будову.

Ось у першій частині — "Соло непри­каяної лірики" — прегарними образами розкриває автор основну рису вдачі ук­раїнця, його надмірну ліричність. В другій частині — "Мелодрама" — на кін виходить печальна жінка, Україна, що висловлює свій розпач з приводу провалу національно-визвольної революції в pp. 1918—1920-х. Проте автор не песиміст. В найближчому розділі — "Mystere profane" — сліпучо-яскравими кольорами автор малює потужність української землі і віру в майбутнє своєї нації. Ця части­на — ніби словесна ілюстрація до відомого образу О. Новаківського "Багатство України", "Сеанс індійського гастро­лера", четверта частина, вводить нас у тодішню дійсність: це підготовка до майбутньої боротьби, нав'язання до пер­шої частини — боротьба з пасивним світоглядом Азії. В п'ятій частині — "Танок міського вечора" — автор дає літературну ілюстрацію гасла Хвильового "орієнтації на Європу"; тут починається гімн вольовій людині. В дальших трьох частинах — "Пантоміма", "Лялькове дійство, або Повстання крови" і "Атлетика" — показано зріст нової української

577