Юрій Яновський

(27.VIII.1902-25.II.1954)

Народився Юрій Іванович Яновський в селі Майорове Компаніївського району Кіровоградської області в сім'ї хліборобів. При хрещенні священик дав ім'я Григорій, але всі називали його Юрієм, і він пізніше це ім'я узаконив офіційно. У серпні 1911 р. майбутній письменник вступив до Єлисаветград-ського реального училища. Вищу освіту здобував на електротехнічному факультеті Київського політехнічного інституту, але через матеріальні злидні не закінчив. У 20-х роках працював головним редактором Одеської кінофабрики.

У літературі Юрій Яновський почи­нав як поет. Єдина поетична збірка "Прекрасна УТ" побачила світ 1928 р.,

але поезії гО. Яновський писав усе жит­тя, часто вводив їх у канву прозових тво­рів, часом друкував у періодичній пресі.

Пізнана з дитячих літ романтика степу, щасливо поєдналася з романтикою моря і влилася потужнім художньо-стильовим струменем у прозу (романи "Вершники", "Майстер корабля", "Чотири шаблі"), значно поглибивши її художньо-естетич­ний вплив на читача.

Офіційна літературна критика не завжди була прихильна та об'єктивна до твор­чості Ю.Японського. Уже в 20-х pp. Володимир Коряк хоча й відзначав, що "неоромантика Яновського поєднуєть­ся з потягом до широких соціальних кар­тин", але тут же застережливо зауважував, що "тон не бойовий, лише бадьорий. Біологізм і загалом виразні дрібнобуржуаз­ні психоідеологічні риси". Вульгарно-соціологічне ярликування не обійшло Яновського і в пізніші роки. Парадок­сальним був вистуї і журналу "Крокодил" у 1949 р. на захист Яновського й інших українських письменників від "флюгер­ної" критики Миколи Шамоти у фейлетоні "Критик не стесняется" (див. кн. IV "Українського слова"). Але й в'їдлива, голобельна критика, особливо стосовно "Київських оповідань", роману „Жива вода та ін-, мала свої успіхи, поволі формуючи з нього "раба системи". Значний сценічний успіх мала драма Ю.Яновського "Дочка прокурора" (1953 р.). Помер письменник у 52 роки 25 лютого 1954 р.

Сучасну бібліографію наукової літе­ратури і літературознавчі матеріали про Юрія Яновського читач знайде у тижне­вику "Українська мова та література" (число 45 (157) за грудень 1999 року).

394

Юрій Яновський

ЧОТИРИ ШАБЛІ Роман

(Уривки з першої частини)

Пустимо стрілку, як грім по небу;

Пустимось кіньми, як дрібен дощик. Блиснем шаблями, як сонце в хмарі!

(Колядка. „Нар. Юж. Рус. Песни" Метлинського, с. 338).

ПЕРША ПІСНЯ

Гол ос :

Благословіть почати щирий труд, Що відчинив би далину, як двері. Довірте недостойному перу Достойне слово ставить на папері.

Багато в світі радості й принад, Країн багатих і зелених вічно, На сонці спіє синій виноград, І синє море майорить музично.

Чудесні дива ходять по морях, І манять нас, і закликають ніжно. Та що нам їхній бунтівливий стяг, Коли не стяг це нашої вітчизни!

Мине і молодість, як золотінь, Лиш вічний труд ніколи не загине,

Коли кладе отак покірний син

К- . .„ раїні милій — серця тепле віно.

На вітрі рухаються руки рей, На обрії — омана заозерій... Хор:

Ми стаємо плечима до плечей. І світ відчинено, як двері!

До церкви люди посходилися, як на Великдень. Церкву колись будували ще запорожці — вона була тісна й старовинна. За всім доглядало певно хазяйське око братчика низового, бо міцніше зробити церкву не стало б хисту нині. Все окували залізом. Навіть панікадило було такої неймовірної ваги, що влітку, під час одправ,

395