Наші "збіговиська"

Так жартома називали свої організаційно-програмові засідання прихильники майбутньої літературної організації. Почалися ці наші засідання незабаром після описаної вище зустрічі в ДВУ й спільного обіду. В основному наші "збіговиська" відбувалися в Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській вулиці, 4. Це був дуже важливий центр літературно-мистецького життя Харкова двадцятих років. Тому хочу сказати про нього бодай кілька слів.

Будинок Блакитного. Так у щоденному житті називали його тоді всі культурні й суспільні діячі Харкова. Має він свою славну і зрештою сумну історію. Про нього хтось із тамтешніх літераторів мусів би написати спеціяльну розвідку. Він на те заслуговує. Це був гарний, затишний двоповерхий будинок у стилі українсько­го бароко. Чий це був будинок і хто в ньому жив до революції — не знаю. Відкри­ли його, здається, 1926 року, надавши йому ім'я щойно померлого, всіма шанов­ного поета й організатора пореволюційного літературного процесу Василя Бла­китного. Відтоді будинок став гордістю й духовним центром усієї столичної твор-

484

M. /Кубинський

Григорій Костюк

Ічої інтелігенції. 1929 рік належав ще до періоду його "золотого віку". Реконстру­йований він був з мистецьким смаком і господарським глуздом. Тут була ідеально укомплектована бібліотека, де можна було прочитати все, що в ті роки з'являлося друком в Україні й поза нею. Наприклад, там було майже все з мистецької літе­ратури, що з'явилося на той час у Західній Україні. Я, наприклад, з цікавістю про-[ читав там ті томи "Мазепи" Б. Лепкого, що тоді вийшли друком: "Мотря", "Не вбивай", "Батурин ", "Полтава". У підвалі був добрий і, порівняно, недорогий ре­сторан і більярдна. Окрему частину будинку займала велика конференційна заля Із бальконами і хоровим ярусом підковою. Навколо бібліотеки було ще кілька мен­ших кімнат для вужчих засідань, нарад чи тихого читання. Директором Будинку Блакитного, зокрема натхненним промотором його бібліотеки, був Максим Лебідь. Маленький, малопомітний поет. Здається, мав лише одну книжечку поезій. Але людина з господарчим і організаційним хистом, культурна, свідома й віддана своїм обов'язкам. Саме він поставив цей центр ук­раїнської культури в Харкові на високий всеукраїнський рівень. Ну, звичайно, як і всіх діячів такого позему, після 1933 року його заарештували, а 1939 року, в од­ному з концентраків — розстріляли. В Будинку Блакитного майже щодня відбувалась якась подія. Були це або помпезні святкові зустрічі з якимись знаними закордонними гістьми, як Анрі Барбюс, Панаїті Істраті, Бруно Ясенський, відомий японський письменник Акіта, грецький письменник Казанцакі, якийсь делегат з Профінтерну, очеви­дячки шотляндець, бо в промові своїй питався, чи знаємо ми їхнього поета Бернса, та ще деякі. Тут же були зустрічі зі всесоюзними знаменитостями — М. Горьким, В. Маяковським, авіяторами й полярними дослідниками з "Красіна" — Ем. Міндліним, Борисом Чухновським та іншими. Двоє з ос­танніх названих виявилися українцями. Чухновський вільно писав і говорив ук­раїнською мовою, а коли його запитали, що він хотів би мати в подарунок від Будинку, то він попросив "Соняшну машину" Винниченка і словник Ніковсь-кого. Хвилююча зустріч була з уславленим грузинським режисером Мард-жанішвілі, що був у близьких творчих стосунках з Курбасом. Завжди мали теп­ле прийняття тут і українські культурні діячі: автор балету "Червоний мак" — відомий композитор Глієр (з Києва), президент Української академії наук Д. Заболотний та цілий ряд майже всіх видатніших авторів Харкова й тих, що приїжджали з інших міст. Тут уперше вислухувалися щойно написані нові тво­ри, відбувалися доповіді на різні теми літератури, мистецтва, театру і музики, бурхливі диспути і конференції, присвячені різним творчим і суспільним про­блемам сучасности.

Відбулася тут і відома конференція Міжнародного бюра революційної літера­тури, в якій взяли участь письменники багатьох країн світу.

Забув я згадати про тепле прийняття в Будинку Блакитного делегації пись­менників Білорусії — Якуба Коласа, Янки Купали, Цішки Гартного, Михася Чарота і Зарицького. То був тріюмф братерства культур цих двох народів.

Відбувалися тут і дуже поважні суспільно-політичні збори творчої інтеліген­ції, на яких доповідачами виступали Чубар, Затонський, Скрипник, Хвиля. Тут же відбувалися злопам'ятні чистки письменників, з яких мені найбільше запам'яталася чистка Миколи Куліша. Отже, це був великий і справді живий творчий культурний центр. І в цьому центрі десь з вересня 1929 року почали

485

Григорій Костюк

M. Жулинсиш

ми, майбутні пролітфронтівці, свої перші організаційно-дискусійні збори. При­гадую перше ділове, але одночасно святково-піднесене багатолюдне зібрання. Було то веселе, гамірне й дуже дружнє товариство. Я з великим зацікавленням придивлявся до кожного з них.

Це ж був справжній тогочасний літературний Олімп. Це були ще ті майстри, що задавали тон усій тогочасній українській літературі. Скромний, нічим зовні не випинаючись, але з виглядом заклопотаности і зосереджености, що виявляла по­чуття відгювідальности за важливість започаткованої справи, снував між при- | сутніми Хвильовий. Дотепний, зовні ніби хитруватий, але безпосередньо-щи-рий, присадкуватий, безпретенсійно одягнений Микола Куліш, що його всі тут з пошаною звали Гурович. Стрункий, худенький, вищесередній на зріст, коротко­зорий, з замріяними карими очима, що їх прикрашало пенсне, — Павло Тичина. Мовчазний, як мені чомусь видавалося, з голеною головою, з військовою поста­вою й таким виглядом, ніби когось уважно слухав, — Досвітній. Гарний, з чор­ною зачісаною назад" чуприною, дещо плечистий і міцно збудований, на вигляд старший, а насправді — один з молодших у товаристві й душевно-дружній Гри­горій Епік. Усміхнений, з усіма щиросердечний Михайло Яловий. Дебелий сіро­окий бльондин, з відкритим дружнім обличчям, автор знаменитих "Червоно-градських портретів" — Іван Сенчеико. Вищесередній на зріст, стрункий, каро­окий, із легкоіронічною посмішкою, автор улюбленого мною тоді роману "Май­стер корабля" — Юрій Яновський. Високий, цибатий, з демонічним виглядом вихрястої чуприни, з хворовитим, прорізаним уже зморшками, засмаглим, як у моряків, обличчям, а насправді ніжний лірик і романтик — Леонід Чернов-Ма-лошийченко. Ніби розхристаний, навмисне грубуватий, з розвіяним світлим чу­бом, з манерами "рубахи парня", снував поміж товариством Олександр Копи-ленко. Сидів у кріслі й перекидався жартами, круглолиций, з явно наставленою на полисіння ріденькою зачіскою, "король" тогочасних тиражів і преси Остап Вишня. Вродливий, поставний, з вороним чубом, з французьким (з горбинкою) носом, гарно одягнений, походжав Петро Панч. Шкутильгав, проте метко зви­вався поміж зібраними й кидав дотепи, уже визнаний тоді молодий гуморист Юрій Вухналь. Неговіркий, мудро-спокійний, тримався дещо осторонь Василь Мисик. Лідер усієї молодняцької групи, що почував себе співвідповідальним за розпочату справу, критик Іван Момот більше тримався коло керівного осередку зборів. Знавець головно західньоєвропейської літератури критик — А. Лейтес, перший, що проголосив ще перед Хвильовим "ренесанс української літератури", був для мене дуже цікавою постаттю, з яким мені пізніше довелося близько зійтися. Давид Фельдман, єврейський новеліст і критик, провідник майбутньої єврейської секції ПРОЛІТФРОНТу, був для мене відкриттям. Оце тільки декілька кольоритних фігур з того в цілому цікавого творчого товариства, що йо­го я мав щастя спостерігати на тих перших історичних зборах майбутнього ПРОЛІТФРОНТу.

Нарешті М. Куліш став за стіл, чимось міцно постукав і попросив уваги. Він сказав, що на прохання кількох товаришів він узяв на себе обов'язок відкрити перші повні збори ініціативної групи письменників для створення нової літера­турної організації. Щоб надати нашій дискусії певного порядку, він просить Хвильового висловити свої думки про ідею, яка довший час нуртує серед нас і задля якої ми сьогодні зібралися.

486

■ Жулшський

Григорій Костюк

Хвильовий встав і почав своє слово. Говорив спочатку тихо, неквапно, рубани­ми реченнями. Трохи ніби заїкався, немов би думка його дещо чомусь гальмува­лась. Але поволі голос його почав звучати певніше, стрункіше й емоційніше. Він розгорнув низку декляративних принципів нової організації. Він переконливо стверджував, що доба грайливого, відносно незалежного, позагрупового "Літера­турного ярмарку" — минула. Надходить нова суворо реґляментована, політично загострена доба. Ми, — казав він, — діячі пролетарської літератури (він це ре­чення ніби навмисно підкреслював) не можемо далі бути "позагруповими" пись­менниками. Коли ми хочемо творчо жити й щось корисне написати, то мусимо або ввійти у вже діючу ВУСПП, або створити свою власну пролетарську, оперту на сучасну політичну дійсність організацію. Ми об'єднаємо не тільки українських письменників. Двері нашої організації повинні бути, і будуть, відкриті також для літераторів національних меншостей, що живуть на території України. Тому, — зазначив він, — приємно ствердити, що вже на наших перших зборах є товариші єврейської і російської літератури. Він без сумніву мав на увазі Давида Фельдма­не і Лейбу Квітка, що були на зборах, а також Володимира Юрезанського, російськомовного прозаїка, що теж був присутній. На закінчення, Хвильовий ще сказав, що нова організація — пролетарська і партійна за своєю ідеологією. Во­на буде вести рішучу боротьбу як проти примітивізму і вульгаризму вусппівських і новоґенераційних теоретиків, так і проти всіх проявів буржуазного й дрібнобур­жуазного світогляду, великодержавного шовінізму й українського націоналізму, включно з його особливим виявом — хвильовизмом.

Цей самокритичний постріл мене якось дуже прикро вразив. Але по короткій задумі я збагнув, що так воно, очевидячки, мусить бути. Це, мабуть, умова, без якої Хвильовий не міг дістати права рухатися вперед і думати про нову ор­ганізацію. Без цього шлях для нас був би закритий.

Після Хвильового знову говорив Куліш. Розвиваючи думки Хвильового, він зосередив увагу присутніх головно на проекті майбутньої деклярації. Фор­мулюючи цей офіційний документ нової організації, Микола Гурович не міг, звичайно, обійти чи обминути тогочасних пропаґандивних штампів про "нову фазу клясової боротьби", про опір "непмана і куркуля" тощо. Поглиблюючи Хвильового, він стверджував, що нова організація в основу своєї діяльности мусить поставити пролетарську ідеологію й постуляти комуністичної партії, бо в "роки великого перелому" письменники не можуть бути лише пасивними спостерігачами. Вони мусять стати активними учасниками небаченої ще суспільно-господарської перебудови нашої відсталої країни... Ідеї, образи письменник не вигадує в своєму кабінеті, а черпає з усебічного життя народу. Тому дійовим гаслом нової організації мусить бути: Письменник — у най-ширші лави трудящого народу! Письменник — на шахти, заводи, колгоспи, в найширші робітничо-селянські й студентські маси! Там наші ідеї, образи, сю­жети, а найголовніше — кадри. Звідти мусить прийти наша зміна. Це, — ка­зав він, — не масовізм, проти якого у свій час ми виступали. Ні. Ми не буде­мо творити своїх філій на заводах і колгоспах, як це було сумної пам'яти в Плузі чи Гарті. Ми підемо в робітничо-колгоспні та інтеліґентські маси, щоб спільно з ними творити культурну атмосферу, культурні осередки, звідки прийдуть до нас обдарованіші одиниці. Ми не хочемо, та й не можемо, стоя­ти збоку, в затінку життя. Ми хочемо бути на передовій позиції.

487

Григорій Костюк M. ЖулинсыащШ

Так, приблизно, закінчив своє слово Микола Куліш. Настала тиша. За якусь І мить підвівся Майк Иогансен і сказав:

— Значить, товариші, вертаємося до нами ж розбитого корита. Значить, уся наша колишня боротьба з масовізмом, як гальмом у розвитку нашої літератури. була даремна. Значить, таки вертаємося до масовізму. Правда, Гурович запев­ няє, що то лише культурні осередки, як джерело нашого надхнення й наших J кадрів. Але я думаю, що то звичайний і дещо підмальований ВУСППом ма- совізм. Значить — письменник лише Гвинтик, лише технічний оформлювач по- І ставлених йому згори тем. Вибачте, товариші. Я вас усіх люблю, але брати 1 участь у такому спектаклі не хочу. Заявляю це не тільки від себе, але й від не- ! присутніх тут Слісаренка і Смолича.

Повернувся і вийшов.

Запанувала мертва тиша. Для багатьох ця фронда Иогансена була несподіван- | кою. В ту мить підвівся Хвильовий і тихим, ніби спокійним голосом сказав:

— Нічого, товариство, особливого не сталося. Про витівку цих трьох наших, зрештою, симпатичних товаришів ми знали. Майк спеціяльно прийшов на наші збори, щоб скласти таку заяву, їх правдоподібно гризе сумління й вони шукають мотивів, щоб якось виправдати своє дезертирство зі славних позицій письменни- ка-громадянина. їх, інтелігентів, збентежив і налякав той трудний і відповідаль­ ний шлях, на який ми сміливо ступаємо. Вони думають, що їхня "неполітична', Техно-мистецька група А врятує їх від політичної хуртовини наших трудних днів. Нехай. Час покаже. Гуровичу, продовжуй нараду.

І сів. Стало ніби легше. Вибрик Майка, якого всі любили, здрібнів і став зро-зуміліший. Поволі почалася дискусія над проектом деклярації нової організації.