Григорій сковорода

(1722—1794)

Більш як двісті літ збігло від того осіннього, вхопленого морозяною сивиною світанку дня 9 листопада року 1794, коли в с Іванівка, що на Харківщині, зне-можене стражданнями тлінне тіло Григорія Сковороди полишила молода душа.

Залиш, о дух мій, скоро всі землянії міста! Зійди, мій душе, в гори, де правда живе свята...

Його земний шлях проліг від сотенного містечка Чорнухи, що на Полтав­щині, де він побачив світ 3 грудня 1722 p., через Київ, Петербург, Харків, Відень, Братиславу, Будапешт, через інші значимі міста Європи, а головне — через Україну до останнього тихого притулку біля гаю в маєтку поміщика А. Ко-валевського.

Його спраглий на самопізнання і самовдосконалення дух переселився у со­творений ним Сад божественних пісень, який проріс із зерен Святого Письма і в якому вічно розкошуватиме його чиста, умиротворена добродійними справа­ми нетлінна душа.

Хоч всю землю завоюй, над усім хоч зацарюй, Що тобі те помагає, коли вся душа ридає?

20

M. /Кубинський

Григорій Сковорода

Душевний лад, внутрішня гармонія, чиста совість, сердечний спокій — це той ідеал самовдосконалення, до якого, за Сковородою, й повинна людина праг­нути через самопізнання. Інакше не буде вона почувати себе щасливою, а суспільство — гармонійним, морально здоровим.

А жив він у суспільстві поруйнованому, позбавленому внутрішньої гармонії, з розчахнутими надіями на повернення козацьких вільностей і привілеїв. Ліквідація гетьманства в Україні та відновлення сумнозвісної Малоросійської ко­легії, зруйнування Запорозької Січі, закріпачення селян Слобідської та Лівобе­режної України, селянські повстання 1768—1769 та 1773—1775 pp., масові криваві розправи польських та російських військ над гайдамаками — ці та інші трагічні події національної історії випали на добу Григорія Сковороди. Україна втратила не лише політичну свободу, а й морально упосліджувалася, бо в умовах тоталітарного абсолютизму передусім захлинається від несвободи духовне жит­тя, а отже — внутрішньо руйнується особа. Імперія відкрила перед духовно убо­гими і морально ослабленими його земляками — служивими малоросами шлях до привілеїв, винагород, чинів... І потяглися до царських палат запопадливі зем­лячки за "цинковими ґудзиками", плазуючи і вимолюючи за відмову від національної честі та гідності маєтки, срібло, намісництва...

Бачив Григорій Сковорода їх, убогих духом, у Петербурзі, коли його, спу-дея славетної Києво-Могилянської академії, зарахували співаком придворної хорової капели і приневолили неповні три роки втішати співом царицю Єлиза­вету та її вельмож.

"Царів і тиранів ми часто всупереч волі нашій втішаємо..." — писав згодом філософ в одному з листів. Не мав шани до вінценосних, органічно не сприй­мав абсолютизму і монархії: "Я не високо шаную ijie поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів". Його мрією була "горняя ре­спубліка" — символічний світ рівних і щасливих людей, об'єднаних, спорідне­них вірою в Бога, земля живих, країна і царство любові, "горній Ієрусалим".

Символічний образ "горнєй республіки" спрямовував поривання людини до самовдосконалення через вчитування в Біблію, через осягнення себе, духовного, спраглого на самопізнання й набуття віри в Бога.

Та для цього, щоб відчути, усвідомити себе щасливою людиною, треба пе­редусім пізнати себе — перейти через "друге народження". Для Сковороди це означало духовно народитися через здобуття вічного, абсолютного, через від­криття в собі "ока віри", "ока прозорливого". Тільки "око віри" дозволяє людині побачити в собі отого справжнього — не тілесного, а духовного — дивного чо­ловіка, тінню якого ми всі є. Бо цей другий — духовний, віруючий чоловік — є господом людини, її справжньою суттю, є Богом. Бог знаходиться у людині, вона ж, пізнаючи себе, водночас пізнає Бога.

Ідея боголюдини для філософа є концептуальною в його системі пізнання люди­ни, свободи, світу. Ісус Христос казав: "Я — дорога, і істина, і життя". Треба йти дорогою віри — дорогою пізнання, дорогою сприйняття Божого Слова, і ти пере­живеш солодку мить "другого народження", — виявивши перевагу благодаті над законом.

Тілесна людина, себто та людина, яка не пізнала себе, не виявила в собі се­бе справжнього, духовного, не подивилася на себе "оком віри", ця людина не є вільною. Тільки духовна людина є вільною і може духом безмежно ширяти у

21

Григорій Сковорода

M. Жуланський

висоту, в глибину, в ширину. Така лю­дина сягає безмежності. Пізнавши свободу через духовну віру як Дар Духа Святого, людина вступає в орга­нічну духовну єдність з Богом і стає "подобою Божою".

Григорій Сковорода не стільки тікав від світу, скільки прагнув відсторони­тися від його мерзот, тілесних зваб і викликів задля вглиблення себе в себе самого, у свою душу через посилення напруги полярностей — темного і світлого, доброго і злого, брехні та правди, дерева живого і дерева мертво­го, яблуні та тіні її...

Адже в тілі людськім, писав філо­ соф, є дві храмини: храм земний, тілесний, видимий, і храм небесний, невидимий, ймення якого Бог. Ці два храми, два сутнісні означення єдино­ го, нероздільного та нерозривного в Григорій Сковорода в молоді роки людині, в природі, в світі, перебува-

ють у парадоксальному протистоянні, в боротьбі протилежностей, які й визначають устремління до старіння-онов-лення, смертонародження, народження-вмирання. Все у світі, сам світ повсяк­часно гине й народжується, вмирає та оживає, зникає й триває, бо світ існує від вічності, він створений Богом поза часом, разом із часом і простором. В усьому, не лише в людині, в природі є таємна і невидима правда, яка володіє могутньою силою — силою духовною. І цією силою і правдою є Бог. Тому й матерія, за Сковородою, не є Бог, як і Бог не є матерією. Бог перебуває в ма­терії, поза матерією, вище матерії.

Чи можна пізнати Бога? Можна. Треба пізнати себе самого. Як служити Бо­гові? Служити самому собі, пізнаючи себе самого, пізнаючи й розуміючи "дійсну Людину". Як наповнити себе любов'ю до Бога? Занурюючись у джерело святе душі своєї, думок і бажань людських, у "безодню" людської душі, проникаючи до кореня життя та обителі вогню й любові — до серця, людина наповнює себе любов'ю до себе і водночас наповнює себе любов'ю до Бога.

Як зауважив Дмитро Чижевський, все, що в середині нас і навколо нас, світ, природа, людина, — в Богові: "Усе наше прагнення є по суті Богопізнання"¹.

Бог, за Сковородою, не лише створив світ, природу, людину, — він знахо­диться у людині, тому Богопізнання є Людинопізнанням. Справжня, тобто пізнана, самоусвідомлена людина зосереджена в серці, в думках, у духові. Сер­це є осередком духовного життя людини, бо ж тільки духовне поєднує і втягує людину в природно-космічний універсум.

Оригінальні рефлексії Григорія Сковороди над Біблією, над православ'ям, йо­го мислення образами і метафоричними спогляданнями засвідчують нову духовну якість національної культури. У філософії Сковороди українська національна куль-

22

M. /Кубинський

Григорій Сковорода

тура розгорнулася як культура, відкрита для взаємодії із західними культурами, як культура з енергійно пульсуючим національним ядром, яке не "боїться сприймати сторонні новації і здатне їх трансформувати без загрози самовтрат у процесі взаємодії" .

Григорій Сковорода відкрив метафізичну сутність національної культури, яка є духовною самоцінністю, відзначається багатомірністю мистецького досвіду і тому відкрита для поєднання з універсальною загальнолюдською традицією. Філософ відчував недостатність свободи українця, бачив звуження можливостей для української людини реалізувати себе у власній культурі та посилення про­цесів "втягнення" носіїв національної культури в орбіту культур інших народів, передусім російського і польського. Тому він обстоював ідею духовної та куль­турної самобутності українського народу, ідею внутрішньої свободи людини, без якої свобода народу є процесом довготривалим і духовно незавершеним.

Сковорода — поборник свободи як запоруки вільного розвою людських чес­нот і здібностей, як основи суспільної гармонії, без якої не може запанувати справедливість. Не випадково у вірші "De libertale" він роздумував над поняттям свободи і славив "отця вольності", гетьмана Богдана Хмельницького:

Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не злотне: зрівнивши все злото, Проти свободи воно лиш болото. О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане—герою!

Цей вищий світ царів і тиранів, який нагадував йому театр і в якому кожен прагне грати свою роль, його не приваблював. Він, цей світ, був здеморалізова­ним, духовно ницим, виповненим наклепниками, інтриганами, користолюбцями, марнослав'ям...

Тому й ненавидів придворне услужництво, зверхню панську ласку, монас­тирське фарисейство, бо бачив: там осіла "порода шулік , там клубочиться об­ман і злочинство; розкошують ті, які "живуть на землі і ні про що не гадають, окрім збагатитися, наїстися, напитися, одягтись".

Сковорода — це духовне світло, яке висвітлило морок самодержавного аб­солютизму й увиразнило шлях до самовдосконалення через освіту, знання, мо­ральне оздоровлення української людини, а в перспективі — всього ук­раїнського суспільства.

Після гучних збройних звитяг гетьмана Богдана Хмельницького, рішучих ба­тальних поривань до свободи Івана Виговського, Івана Мазепи, після доби Руїни, яка знесилила Україну, та методичного поневолення української людності в системі Російської імперії вільна духовно, внутрішньо суверенна людина для Григорія Сковороди була ідеалом.

Можливо, він усвідомлював, що взаємне протиборство під час Руїни породи­ло ворожість між людьми, насильство, недовіру й призвело до того, що чужа си­ла користалася з братовбивства і губила надію на досягнення свободи збройною боротьбою. Чи не тому Сковорода обстоював ідеал вільно мислячої, внутрішньо

23

Григорій Сковорода

M. Жулинсъкий

СОЧИНЕНІЯ

•ч, отпить aw»

ГРИГОРІЯ CllMJ

СКОВОРОДЫ.

•

H IM ■

Фото з оригіналу Національного музею літератури України

незалежної, морально відповідальної людини, що замислив сприяти формуванню нового суспільства з людини, з її моралі й духовності? Це формування він роз­почав із себе, власним прикладом закликаючи до самовдосконалення.

Обрав собі за маєток — "спокій, воленьку святу", за приятеля — вбогість, за ідеал — багатство духу і чисту, як кришталь, совість.

У притчі "Убогий Жайворонок" провістив: "Чисте серце й дух віри — одне і те ж. Яка користь тобі з повних засіків, коли душа в тебе голодна і спрагла? На­повни бездну, насить спершу душу свою".

Насищення душі своєї та душ тих, до кого Сковорода горнувся словом-але-горією, словом-притчею, словом-мораліте, творилося на основі розгортання давньої української традиції любомудрія, повчань князів Київської Русі, пе­редусім — Володимира Мономаха, народних легенд, праслов'янських міфів, переказів, казок, прислів'їв і приказок, на творчому переосмисленні античної та середньовічної філософії, чільні постаті якої були органічно вписані в українське просвітительство. Піфагор, Сократ, Плутарх, Сенека, Платон, Арістотель, Епікур органічно сусідували в його роздумах і вченні з Кирилом Транквіліоном-Ставровецьким, Петром Могилою, Симеоном Полоцьким, Дмитром Тупталом, Феофаном Прокоповичем, Георгієм Кониським, із Еразмом Ротердамським, німецькими містиками і піетистами...

Сковорода був духовно споріднений з філософським материком світової цивілізації, який не лише одним ним був засвоєний. Тогочасна Україна в особі її духовної аристократії ще не втратила (як, до речі, ніколи й не втрачала!) мож­ливості всотувати в себе нові філософські ідеї та естетичні теорії. Тому доля й

24

M. іїіулинський

Григорій Сковорода

поставила цього українського мислителя, за словами Івана Франка, на "розграні двох великих епох", щоби він своїм філософським ученням і поетичною творчістю продовжив українську духовну традицію, творчо стимулював її роз­виток в умовах навального утвердження в Україні російського самодержавного абсолютизму. На його очах поширювалося рабство духу, гасли вогнища куль­турно-національного життя, замулювалися духовні джерела, хоча Сковорода ще пам'ятав кращі часи. Не випадково в притчі "Убогий Жайворонок" є алегорич­ний сюжет: у давнину Діва Божа—істина вперше прийшла в Україну. "Знена­видівши злобу мирську, прийшла до вас поселитися, почувши, що в країні вашій панує доброчестя й дружба", — сказала вона людям. Та усамітнено почувала себе богиня в Україні, тому знову "переселилась в небесні обителі".

Григорій Сковорода, мов та Діва Божа—істина, зійшов із висот античної пре­мудрості до тих, хто в убогості творив промисел Божий — продовжував рід людський, примножував для власної вигоди чесною працею добро... Своїм жит­тям, своїми повчаннями, своїми мандрівками Україною Сковорода наче заново відкривав людям прості істини, що їх народ український формував протягом ти­сячолітнього буття і які було органічно вписано в найдосконаліший і най-мудріший орган" — у Біблію. Для Григорія Савича Біблія була своєрідною апте­кою, призначеною "для лікування душевного стану, не виліковного жодними земними ліками", бо "людина є всієї Біблії і кінець, і центр, і гавань .

Він не замірявся духовно переформувати все суспільство — треба зцілювати конкретну людину, відкрити їй сенс буття, способи досягнення людського щастя, а вже тоді вільно мисляча людина, яка пізнала саму себе, зможе змінити довко­лишній світ і віднайти способи й засоби оздоровлення суспільства.

"Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря, — повинен спочатку виміряти себе", — писав він у філософському трактаті "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе".

Духовне оздоровлення та моральне зміцнення людини мислилося Сковоро­дою не лише через удосконалення освітою, навчанням, самопізнанням, а й пра­цею як досконалою формою вираження людської сутності.

У "Дружній розмові про душевний мир" Григорій Сковорода переконував: тоді буде плодоносити суспільства сад, коли "...кожна людина не лише добра, а й споріднену собі, розлиту по всьому складу діла, відправляє роботу". А суспільство, держава, за його переконанням, мають бути у внутрішній гармонії, діяти злагоджено, як годинниковий механізм, який без завзятості й невтомної праці зупиниться: "Праця — живий і невсипущий рух усієї машини, доки не до­вершиться справа, що сплітає творцеві своєму вінець радості".

Етико-філософська система поглядів мислителя світового значення Григорія Сковороди нагадує духовну комету, яка втягнула в ослаблений абсолютизмом організм українського суспільства гуманістичні цінності національної цивілізації та світової філософської культури. Його оригінальне філософське вчення стиму­лювало новий етап відродження і розвитку української культури та мистецтва.

Він жив так, як заповідали еллінські філософи, згідно з власним вченням, по­даючи приклад органічної відповідності духу і слова, вчинку і вчення, являючи доброчесність, душевну гармонію, сердечний лад. Тому тональність його життя світла, переможна. Світ не опанував його, бо він — переможець у боротьбі за себе, за Людину.

25

Григорій Сковорода

M. Жулинський

Дух Сковороди витає в космосі безмежних ідей, а похмурий світ він освітив духовною ясністю, магією розкошування народженням вільної думки.

"Є певна втіха в сльозах", — писав мудрий Сковорода. Сльози наші — радісні. Доля дарувала Україні Сковороду, а ми морально зобов'язані вслухати­ся в його заповіти і жити сьогодні за його величавим посланням:

"Знайдімо нове серце. Одягнімося в одежу нових нетлінних надій, в нутро братолюб'я. Тоді нам все живе просвітлиться, весь мир заграє і заскаче. Буде нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж нарече­мося народом святим, людьми оновлення".

Хай справдиться його побажання, хай світлою і невмирущою буде пам'ять ве­личного філософа України!

1995 _Р.

¹ Чижевський Дмитро. Нариси з історії філософії на Україні. — Н.-Й., 1991. — С 61.

Див.: Гусаченко В. В. Національна філософія та національне життя. — У кн.: Григорій Сковорода і проблеми національної філософії. — X., 1996. — С. 74—82.

АФОРИЗМИ

...Істина є безначальна.

* * *

...Немає смертельнішої для суспільства виразки, як марновірство — сховок лицемірам, прикриття шахраям, затінок дармоїдам, стрекало і піджога недоум­куватим.

* * *

...Хто сліпий, тому скрізь ніч. Якщо ти темрява — скрізь для тебе пекло.

* * *

...Не суди лиця, суди слово.

* * *

Наскільки трудне все те, що непотрібне і дурне! Наскільки легке і солодке все, що істинне і потрібне.

• * * Не хапайся за хвіст, поминувши голову.

• * * Не все те неправильне, що тобі незрозуміле,

26

M. Жулинський

Григорій Сковорода

* * *

Хворий смак твій — тим поганий і суд твій.

* * *

Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов.

Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, поча­ток, середина і кінець, альфа і омега.

* * *

Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

* * *

Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.

* * *

...Як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідни­ми людьми не виникає дружби.

* * *

...Найнижча посада буває людині причиною щастя, коли до неї є природний

нахил.

* * *

Будь вовк кухарем, ведмідь м'ясником, а лошак під вершником. Це спра­ва чесна. Коли ж вовк грає на сопілці, ведмідь танцює, а лошак носить поно­ску, не можна не сміятись. Всяка нешкідлива непристойність смішить. А ко­ли вже став вовк пастухом, ведмідь ченцем, а лошак радником, це вже не жарт, а біда.

* * *

...Найгірша хвороба — хворіти духом.

* * *

Немає нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого більш отруйного від удаваного друга... Жоден диявол ніколи не приносить шкоди більше, ніж такі удавані друзі.

* * *

.Як хто посіє в юності, так пожне в старості.

27

Григорій Сковорода

M. Жулинський

* * *

...З усіх втрат втрата часу найтяжча.

* * *

Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати — це наполовину за­вершити.

* * *

Надмірність породжує пересиченість, пересиченість — нудьгу, нудьга ж — душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим.

* * *

Справді всяка страва і пиття корисні і добрі є, але знати треба час, місце, міру і особу.

* * *

Я... дуже задоволений тим, що не подобаюсь... мерзотникам. Похвально не подобатись поганим.

• * * Духовна зброя дужча за тілесну.

• * * ...Все те не наше, що нас покидає.

• * *

...Хто дочекається кінця у вічноплинному джерелі?

* * *

Не можна збудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом.

M. /Кубинський

Григорій Сковорода