Михайло драй-хмара

(1889—1939)

Дереворуби, ми столітні хащі прорубуєм і морок рвем ущент. Нехай з фаланги вибува найкращий — її ще дужче зміцнює цемент!

М. Драй-Хмара

Поет і вчений, Михайло Драй-Хмара вибув із рядів творців українського ду­ховного відродження XX ст, не першим і не останнім.

— У наступному січні минає 50 років, як нема мого батька серед живих, — розповіла Оксана Ашер, донька Михайла Драй-Хмари, автору цієї статті під час зустрічі з родиною поета 1988 р. — І сто років од дня його народження. Ось його останній лист із Колими, де десятиліттями загублена була батькова могила. Як тисяч і тисяч інших безневинно загублених життів.

Лист до доньки. Написаний 9 листопада 1938 р. олівцем на тоненькому па­пері. Після цього листа було ще чотири і одна телеграма, але їх зберегти дружині поета Ніні Петрівні не поталанило. Пропали вони у башкирському місті Беле-бей, де Ніна Петрівна з донькою відбувала заслання і де місцева влада вимагала

311

Михайло Драй -Хмара

М. Жулташ І

адресовані їй листи. Тому дружина Михайла Драй-Хмари передала їх на збере- j ження сусідці, а кілька останніх кореспонденцій, у яких Драй-Хмара описував І нестерпні свої страждання, довелося знищити.

— Боялася, що знайдуть, прочитають таке — а я пам'ятаю й до сьогодні ці і рядки, бачу їх на тонісінькому аркушикові: 'Я не можу тобі писати... Я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли..." Тому й спалила, — продовжу- j вала дружина поета. — На велике щастя, щоденник Михайлика, його рукопи- [ си, правда, не всі, бо частину його перекладів французької поезії, які були напи­ сані на цигарковому папері, викурив чоловік сусідки, збереглися до сьо­ годнішнього дня.

Одержані раніше (у 1936, 1937 і 1938 pp.) листи і телеграми Ніна Петрівна ( зберегла. Разом із донькою рятувала вона дорогоцінні вістки^ далеких країв.

Вирватись Михайлові Драй-Хмарі із неволі не судилося. Його життя перед- І часно обірвалося 19 січня 1939 р. в таборі на Колимі.

— Мене повідомили про смерть Михайла у жовтні 1939 p., але де покоїться І його тіло?

Тепер місце захоронения поета — відоме.

Півстоліття минало на час нашої зустрічі від того трагічного дня, коли був за- І мордований голодом, холодом, непосильною працею великий і світлий талант. І За що? П'ятдесят років шукали відповіді на це болюче питання Ніна Петрівна, її донька Оксана Михайлівна і разом з ними шанувальники його таланту. Не міг І зрозуміти абсурдної логіки винищення кращих синів і дочок рідного народу і « Михайло Драй-Хмара. Він не визнав, що належав до "націоналістично-терори­стичної організації Миколи Зерова", що йому інкримінувалося. Дружині під час І короткого побачення сказав, що не наговорив нічого ні на себе, ні на інших.

— Я тоді запитала його, за що ж його заарештували, а він так гордо сказав: | "Тому, що я український інтелігент ".

Сивоволоса, тендітна, з лагідною посмішкою жінка раз у раз поглядала на свою доньку, немов шукала підтвердження вірогідності тих фактів і подій, про які вона мені оповідала.

Що ж, хвиля арештів відомих письменників нестримно котилася Україною. | Першим із грона п'ятірного нездоланих співців', яким присвятив свій славет­ний сонет "Лебеді" Михайло Драй-Хмара, був заарештований Максим Рильсь­кий. Це сталося 1931 р. Але після п'ятимісячного ув'язнення його випустили. Інший неокласик, поет, перекладач і літературознавець — професор Павло Фи-липович, який 1926 р. відповів гумористично-саркастичною "Епітафією неокла-сикові" на постанову політбюро ЦК КП(б)У від 10 квітня 1925 р., в якій нео­класиків кваліфіковано як "попутників", 1936 р. був засуджений на десять років. У щоденнику Михайла Драй-Хмари збереглися чотири аркушики, на яких ще не вицвіли рядки поетичного подиву з безпідставних звинувачень у шкідливості пропаганди класичних зразків Стародавньої Греції і Риму:

Дарма, що він у піджаку старому Пив скромний чай, приходячи додому, І жив працівником з юнацьких літ, — Он Муза аж здригнулась, як почула, Що ті переклади з Гомера і Катулла Відродять капіталістичний світ.

312

|%іинсіжкґ<

Михайло Драй-Хмара

M. ДРАЙ-ХМАРА

Згодом цей поетичний жанр став одом для звинувачення в запере­ченні радянської дійсності й виголо-

:нні класових інтересів української

_{ПРОРОСТЕНЬ}

1919-1926

"ржуазії. Більше — на червневому [пленумі ЦК КП(б)У 1926 р. відзнача-що українські літературні групи неокласиків прагнули "спрямувати 'економіку України на шлях капіталіс­тичного розвитку, тримати курс на зв'я­зок з буржуазною Європою"!

СЛОВО

192»

На стіл виїзної сесії воєнної колегії Верховного суду СРСР у 1936 р. бу-Іло покладено справу націоналістич-іНО-терористичної групи" професора (Миколи Зерова, до якої зарахували, крім неокласиків Миколи Зерова, Павла Филиповича і Михайла Драй-Хмари, також заарештованого вдруге старшого за віком літературознавця, Свідомого дослідника творчості Ми­хайла Коцюбинського — Ананія Лебедя, молодого поета Марка Вороного — | сина відомого поета Миколи Вороного, який виступав у літературі під псев­донімом Антіох, і невідомого співробітника Історичного музею, котрий і дав перші свідчення про існування "націоналістично-терористської групи". Тоді вважалося, що пощастило: не розстріл, як практикувалося в ті часи за на­лежність до таємної контрреволюційної організації, а отже — за підготовку терористичних замахів на представників партії та уряду і шпигунство, а 10 років таборів. Але жоден із засуджених не повернувся на волю. Хоча ко­жен, мабуть, не втрачав надії, як, скажімо, Микола Зеров, який на Соловках продовжував перекладати Вергіліеву "Енеїду", переймався долею перекладу "Бориса Годунова" О. Пушкіна...

Та й неокласики були не першими і не останніми в тому жахливому мартиро-лозі української інтелігенції...

— Цю тривожну атмосферу ми переживали дуже неспокійно, — розповідала Ніна Петрівна. — Хоча ще не було тоді арештів, творче життя було різно­манітним, багатим, цікавим, але неспокій вселявся в душі. Михайлик особливо болісно переживав те, що творилося тоді в Академії наук, а йшла тоді закулісна боротьба за звання і посади — лізли в академіки номенклатурні одиниці , а тут іще удар по ваплітянах. Почув він про це від свого друга — чесного, скромного, вже старшого за віком Михайла Могилянського. Як трагічно склалася його до­ля! Спочатку була розстріляна старша донька Михайла Могилянського — Ла­дя, незабаром відправили на заслання середню, за нею — сина Дмитра, а на­самкінець і самого Михайла Михайловича. Ось, читайте запис у "Щоденнику" Михайла Драй-Хмари від 26 січня 1928 p.: "Заходив до Могилянського. Почув від нього, що Вапліте чи самоліквідувалося, чи його ліквідували. Даремно ж я пе­редплатив ваплітянського журнала! Але часи, часи! Щоб ніякісінької тобі опо-

313

Михайло Драй-Хмара

M. ЖдюіяЛ

зиції не було! Щоб ніхто й не посмів не то щоб друкувати вільне слово, а навіть | думати вільно! Для чого ж напружувати зголоднілі мізки, коли є готова система | думання й філософування? Відкривай книжку Карла Маркса й читай, учись, їж І досхочу — страви вистачить на всіх!! .

Добре, що під час обшуку встигли "Щоденник" заховати.

Нагромаджувалися повільно, але невмолимо і послідовно, факти, які свідчили про неухильну вульгарну ідеологізацію літературно-мистецького життя. Зроста-1 ла політична недовіра до письменників старшого покоління, хоча ще згадували-ся, правда, з ідеологічною пересторогою, імена і видавалися твори тих літераторів І перших пореволюційних років, які передчасно йшли з життя.

А був той час часом революційних подій на Україні, часом українського відро- І дження — дивовижним, радісним, тривожним. Творили революційні романтики, і символісти, модерністи, футуристи... Що не поет, то нова форма, нова концепція художнього розвитку.

Оксана Михайлівна добре пам'ятала батька. Коли його заарештували, їй бу- І ло 10 років. Разом із мамою вона відвідувала батька в підвалі теперішнього» Міжнародного центру культури і мистецтв (до 1992 р. — Жовтневого палацу культури).

Михайло Панасович дуже любив доньку, присвятив їй кілька віршів, зокре­ма, писав віршовані листи.

Привіт тобі, моє ластовенятко, Що, з рідного полинувши гнізда, Десь пурхаєш над голубим Дністром, Над рипами, куди во врем я оно Водив і я тебе, мою маленьку, Щоб глянути з високих берегів На пагорки й на доли бессарабські, Укриті скрізь лісами кукурудзи Та прегустим зеленим виноградом!

Це із "Листа до Оксани" літа 1934 р. Тоді вже митець не мав змоги подо­рожувати з сім'єю, хоча раніше вони об'їздили чи не весь Крим, побували на Кавказі.

У лютому 1933 р. Михайла Драй-Хмару заарештували разом із його роди­чем, ректором Київського музично-драматичного інституту Миколою Грінчен-ком. Три місяці їм "пояснювали", що вони належать до контрреволюційної націоналістичної організації, але "переконати" не спромоглися. Тоді їх випустили, але Драй-Хмару звільнили з роботи в Інституті мовознавства при ВУАН, забо­ронили йому читати лекції в Польському педагогічному інституті, в Інституті лінгвістичної освіти, виключили зі Спілки наукових працівників, позбавили пра­ва на друкування своїх творів, навіть більше — його праці вилучили з бібліотек. Ім'я Михайла Драй-Хмари — поета, перекладача, вченого — було на той час відомим, його авторитет серед науковців і студентів — незаперечним. У 1926 р. вийшла друком збірка поезій "Проростень ", видавництво "Сяйво" видало моно­графію "Леся Українка", у 1929 р. з'явилася збірка поезій Максима Богдановича "Вінок" у перекладі українською мовою Михайла Драй-Хмари з ґрунтовною статтею про життя і творчість класика білоруської літератури.

314

Михайло Драй-Хмара

Прикро, що Драй-Хмара, як поет, донині не відкритий. Його образно-вира­жальний світ особливо суб'єктивований, "перевернутий всередину, в душу по-[ era, в нечуваному кипінні емоцій, переживав цю недосяжну для розуму суть при­роди, всесвіту. Михайло Драй-Хмара прагнув класичної виразності та елегант­ної простоти самовираження, але його емоційні реагування на калейдоскопічну змінність навколишнього світу вносили в бажану логіку образного опрацюван­ня відчутого і пережитого унікальну естетичну деформацію. Справді, як він сам висловився у вірші "Я світ увесь сприймаю оком , —"тільки ямби та анапест по­троху бережуть устав", бо внутрішня енергія руйнує логіку вірша, але водночас будує його за своїми — спонтанно народжуваними — ритмами і принципами. Чітко визначив сутність поетичного світу Михайла Драй-Хмари Юрій Шеве-льов (Юрій Шерех): "Органічне, посутнє, внутрішнє, що чимраз зростало в І міру розвитку поета, чим його творчість завоювала собі місце в історії нашої по­езії двадцятих років, — це глибоке й ювелірно-тонке відтворення об'єктивного й суб'єктивного світів, узятих в їх нерозривній єдності, в пляні символічного світо­гляду й стилю"'.

Іворча лабораторія Михайла Драй-Хмари також не вивчена. Це зумовлено обєктивними причинами: не було ні рукописів поета, ні щоденникових чи епісто­лярних "свідчень" психології творчості. Та, на щастя, ситуація змінюється.

— Ось погляньте, — і Оксана Михайлівна розкриває грубий зошит. На 714 сторінках власноручно поетом записані оригінальні поезії та переклади. — Він знав 19 мов, — зауважила Оксана Михайлівна, — але з особливою любов'ю звертався до французької поезії.

Оксана Ашер у найповнішій з/Зірці поезій і перекладів Михайла Драй-Хма­ри, що вийшла друком у Нью-Йорку в 1964 р. під назвою "Поезії", вмістила майже всі відомі на той час переклади.

Напиши мне, что с моими книгами, а особенно с рукописями, — звертався в тих листах батько до доньки. — Береги их, дорогая, как зеницу ока, ибо многие из них не были в печати. И если пропадут, то бесследно и навсегда.

Особенно береги тетрадь с переводом "Божественной комедии" Данте, пере­вод "Демона" Лермонтова (перепечатаны на машинке), переводы с французских поэтов (тоже перепечатан на машинке), общую тетрадь с моими стихами, "Со­нячні марші", перепечатаны на машинке, и вообще все, написанное моей рукой".

Не знав Михайло Драй-Хмара, що під час його арешту 4 вересня 1935 p. пе­реклад "Божественної комедії" був конфіскований. Та його дружина зуміла при­ховати щоденник і грубий зошит із рукописами другої збірки поезій "Сонячні марші .

— Я була здивована і радісно вражена, коли переконалася, що батько вже тоді, в 20-ті й на початку 30-х pp., звернув увагу на творчість тих французьких поетів, які були майже невідомими у себе на батьківщині.

Тепер Оксана Михайлівна готує спогади про французьких поетів, яких пере­кладав її батько і які згодом зажили всесвітньої слави. Вона одержує багато листів, у яких йдеться про творчість Михайла Драй-Хмари. Передусім від Шарля Вільдреана, засновника групи Абатства (Ablaye de Creteil). Адже слав­нозвісний сонет Драй-Хмари "Лебеді" мав одну з присвят поетам Абатства.

Крім того, вона готує для опублікування в Україні своє листування з фран­цузькими поетами та спогади про свої творчі контакти з ними.

315

Михайло Драй-Хмара

M. Жулшкьт ||

— Важко нам із мамою розлучатися з цими батьковими далекими голосами, s які не затихли на папері, а німо кричать про горе наше, але ми знаємо: батько хотів би, щоб вони повернулися в Україну, — відзначає донька письменника, яка так багато зробила для збереження творчої спадщини батька.

У 1963 р. в Мюнхені зусиллями наших співвітчизників надруковано Без­смертні. Збірник спогадів про М. Зерова, П. Филиповича і М. Драй-Хмару. Сама ж Оксана Ашер у червні 1967 р. захистила в Сорбоннському університеті дисертацію на тему: "Драй-Хмара і українська "неокласична" школа". її опонен­ти — професор Анрі Гронжар, професор університету в Бордо Жорж Мосіяніта професор Інституту живих східних мов у Парижі Марія Шерер.

Це — небуденна подія в стінах одного з найстаріших і найпрестижніїш університетів Європи. Вперше захищалася дисертація з україніки! Резюме своєї праці Оксана Ашер опублікувала українською мовою в збірнику "Слово" (Ед­монтон, 1970 p.), a згодом її дослідження вийшло французькою мовою пов­ністю². Крім того, Оксана Михайлівна видрукувала листи батька із заслання в І перекладі англійською мовою'. Нарешті, Наукове товариство ім. Шевченка в Нью-Йорку здійснило в 1979 р. перше посмертне видання літературно-наукової | спадщини Михайла Драй-Хмари, в якому Ніна Петрівна і Оксана Ашер вмісти­ли "Портрет Михайла Драй-Хмари"⁴, уривки зі "Щоденника" і листи з Коли­ми. За хронологією подано такі батькові розвідки: "Леся Українка. Життя і творчість", "Поема Лесі Українки "Віла-посестра" на тлі сербського та ук-1 раїнського епосу", "Бояриня", "їв. Франко і Л. Українка", "Генеза Шевченкової поезії "У тієї Катерини хата на помості".

Названі ґрунтовні літературознавчі праці становлять перший розділ цього то­му, тоді як у другому вміщено нотатки і рецензії на чеський переклад поезій Пав­ла Тичини, на твори М. Богдановича мовою оригіналу, нові матеріали до життєпису Василя Чумака, міркування з нагоди 25-річчя літературної діяльності Янки Купали, звіт про подорож за кордон 1913 р. з метою поглиблення славістичних студій, рецензія професора А. Лук'яненка про першу наукову пра­цю М. Драй-Хмари "Поетичний твір А. Качіча-Міотіча "Razgovor ugodni naro-da Slovinskoga", яку він подав на конкурс історико-філологічного факультету Київського університету. Редактор, упорядник і автор приміток — авторитетний літературознавець у США Григорій Костюк — у вступній статті до цього тому "Від редактора" зауважив, що не змогли розшукати чотирьох розвідок Михайла Драй-Хмари, а саме: цикли лекцій, що їх молодий вчений читав на історико-філологічному факультеті Кам янець-Подільського державного українського університету в 1918—1920 pp. їх було видано під назвою "Слов'янознавство в ті драматичні роки цикло-стилевим способом. Не знайшли за кордоном і статті "Проблеми сучасної славістики", яка з'явилася на сторінках київської газети "Пролетарська правда" (1929 p., № 295). Поза цим збірником залишилися пе­редмова Драй-Хмари "Творчі шляхи Казіміра Тетмаєра" до збірки поезій К. Тетмаєра "На скелястім підгір'ї" (К: Книгоспілка, 1930) та рецензія на за­гальний курс польської мови Л. Арасімовічевої та А. Федорова (Ogolny kurs jezyka polskiego"), яка з'явилася 1931 p. у збірнику "На мовознавчому фронті ".

Безперечно, на Батьківщині митця слід видати повне зібрання його творів і включити все, що з явилося з-під пера поета й вченого. У короткий період хру-щовської "відлиги" Віктор Іванисенко підготував "Вибране (Поезії і перекла-

316

,Жу.шнський

Михайло Драй-Хмара

|ди Михайла Драй-Хмари)", яке вийшло в "Радянському письменнику" в 1969 р. з передмовою С. Крижанівського. І до 100-річчя з дня народження поета побачив світ солідний том поетичної спадщини Михайла Драй-Хмари. Та все це — лише перші кроки освоєння літературних здобутків. Чекають [Поцінування його дослідницька праця над творчістю Лесі Українки, в підго­ртуванні академічного зібрання творів Лесі Українки, його ґрунтовна розвідка її [Драматичної поеми "Бояриня". А про перекладацьку майстерність Михайла Драй-Хмари серйозної розмови ще й не розпочинали. То був великий майстер Перекладу, який органічно вживався в оригінал і витворював мовно та образно досконалий мистецький твір.

Цигани" О. Пушкіна, "Демон" М. Лєрмонтова, "Вінок" М. Богдановича, улюблений П. Верлен, "Божественна комедія" Данте, дві руни фінського епо-[ су "Калевала" — "Народження та одруження Ільмаринена" та "Ільмаринен і смерть" А. Міцкевича, С. Малларме, Леконт де Ліль, Ш. Бодлер, С. Цвейг, Ф. Верфель,_иИ. Гора, Т. Готьє, Л. Дьеркс, Т. Корб'єр, Теодор де Банвіль, X Лафорг, И. Махар, Ж. де Нерваль, С. Прюдом, Ж. Роденбах — ці та інші поети були постійно в колі духовних зацікавлень жадібного до праці, до творчості художника. У тяжкі безробітні роки між першим — 1933 р. — і другим — 1935 р. — арештами він готував до друку книгу своїх поезій "Со­нячні марші", заповідаючи собі нелегкий шлях:

Ламай традицій віковічну скелю, обтрушуй прах невольного життя. Хто випив келех чарівного хмелю, тому назад немає вороття.

("'Виходь на путь сувору і тверезу... )

Однак ця книга не з'явилася друком. 4 вересня 1935 р. Михайла Драй-Хма-ру заарештували, звинуватили в належності до контрреволюційної терористич­ної організації, але він мужньо обстоював свою непричетність до неї. Та й долу­чити його справу до "терористичної організації Миколи Зерова" слідчі не спромоглися. Тому 28 березня 1936 р. в Москві особлива нарада ухвалила ув'яз­нити поета за контрреволюційну діяльність у північно-східних концентраційних таборах терміном на п'ять років. У листі до дружини 2 червня 1936 р. Михайло Панасович висловив надію на те, що йому на Колимі зарахують рік за два, що, можливо, буде амністія в 1937 p., але вирватися з неволі йому не судилося. Про те, що поет передчував це, свідчила й остання фраза у листі: " Проте я не чекаю ніяких змін на свою користь, бо зневірився в усьому .

У листі з колимського табору Нерига 24 травня 1937 р. поет надіслав дру­жині та доньці вірша, написаного рік тому — в травні 1936 р. — в Лук'янівській тюрмі:

І знов обвугленими сірниками На сірих мурах сірі дні значу, І без кінця топчу тюремний камінь, І туги напиваюсь досхочу.

Напившись, запрягаю коні в шори І доганяю молоді літа,

317

Михайли Драй-Хмара М.Ждлшав^Л M

Лечу в далекі голубі простори, Де розцвітала юність золота.

— Вернітеся,— благаю,— хоч у гості!

— Не вернемось,— гукнули з даліні. Я на калиновім заплакав мості... І знов побачив мури ці сумні,

І клаптик неба, розп'ятий на ґратах, І нездріманне око у "вовчку"... Ні, ні, на вороних уже не грати: Я — в кам'янім, у кам'янім мішку!

Ніні Петрівні у далекому вже 1989 році йшов дев'яносто четвертий рік. Та во-на пам'ятає атмосферу кінця 20 — початку 30-х рр,, коли заносився над голова' ми мислячих і обнадіених революцією людей таємничий, безжальний меч.

"Я так истосковался по вас! Кажется, целая вечность прошла с тех пор, как я видел вас в полутемном тамбуре Лукьяновской тюрьмы. Милые, милые, вы и не знали тогда, что скоро не увидите меня... Спазмы в горле... Не могу пи­сать..." — це з листа (від 27 березня 1937 р.) Михайла Драй-Хмари до дру­жини і доньки з Нериги.

— Я тоді востаннє бачила батька,— зауважила Оксана Михайлівна і пока­ зала аркушик із віршем "Пролісок", написаним акуратним дитячим почерком, Підпис під віршем "Оксана Драй-Хмара". — Я тоді написала для тата цей наївний дитячий віршик, бо він мріяв, щоб я вправлялася в творенні поетичних образів. Мені так хотілося його порадувати! Принесла віршик разом із букети­ ком пролісків.

Михайло Драй-Хмара згодом повернув цей вірш, а на звороті записав: "Пе­редано разом з букетом пролісків до тюрподу 7/IV. 35".

Чиста випадковість, звісно, але цей віршик 10-річної дівчинки має символічне значення. Розповідається в ньому про появу тендітної квітки, що нагадувала усім про весну, раділа й всміхалася. Раптом чиясь рука боляче потягнула її вгору, і во­на не встигла навіть крикнути...

Та Михайло Драй-Хмара — цей несхибний чоловік — уявляв себе деревору-бом, який прорубував столітні хащі духовної ізоляції української культури.

Так, він був мужньою людиною. Боровся за життя з усіх сил, працюючи тяж­ко, домагаючись стахановської картки на харчування. Бо якийсь час жив сподіванням, що ще побачить дружину, донечку. Я так сумую за тобою і за ма­мою твоєю, що й сказати важко... ", — це в листі від 31 липня 1936 р.

Ніна Петрівна і Оксана Михайлівна зберегли і ці неоціненні рядки, а та­кож листи і телеграми з різних концентраційних таборів, у яких три роки по­невірявся Михайло Драй-Хмара. Остання збережена звістка датована 9 грудня 1938 р.

— Пам'ятаю, що після цього листа було ще чотири і одна телеграма,— зга­ дує Ніна Петрівна. — Це саме ті, що знищені в місті Белебей.

"Востаннє я бачив Дніпро ввечері 16 квітня 1936 p., — писав він до рідних у травні 1937 р. з Колими, — але тоді він був олив'яний, похмурий, непривітний,

318

M. /Кубинський Михайло Драй -Хмара

М. Жулинський з Оксаною Ашер. Нью-Йорк, 1989 р.

як і моя думка. Таким він мені тепер не уявляється. Я бачу його в ореолі золото­го, осяйного дня, рівного якому нема в цілому світі. Вигріваючись під скупим ко­лимським сонцем, я згадую рідне, ласкаве київське сонце".

Михайло Драй-Хмара, працюючи в темних шахтах або промиваючи золо­тий пісок по коліна в крижаній воді, повсякчасно вертався спогадами в с Малі Канівці, що на Черкащині, де він народився 28 вересня 1889 р., в початковий шкільний рік у "брудній Золотоноші ', в чотирирічне навчання в Черкаській гімназії. На формування національної свідомості молодої людини наклало відбиток навчання в найкращій приватній гімназії в Україні — ко­легії Павла Ґалаґана, хоча саме тут він розпочав, під впливом учителя російської літератури Котіна, писати вірші російською мовою. У 1910 р. успішно закінчив колегію і став студентом історико-філологічного факульте­ту Київського університету, працював у семінарі академіка Володимира Пе-ретца. Той же 1910 р. був щасливим для Михайла й тим, що він познайомився з гімназисткою Ніною Длугопільською, з якою 1914 р. одружився. Потім — поїздка за кордон для підвищення своєї кваліфікації славіста, праця в Київському університеті (професорський стипендіат), переїзд до Петрогра­да, де й завершилося формування його духовних орієнтирів. Драй-Хмара зустрічався з С. Єсеніним, О. Мандельштамом, захоплювався поезією 0. Блока. Тільки в 1919 p., під впливом динамічних і драматичних рево­люційних подій на Україні, Михайло Драй-Хмара почав друкувати вірші ук­раїнською мовою. Викладав у різних наукових навчальних закладах, проводив активну дослідницьку роботу, перекладав і готував до друку свою першу книгу поезій. У Києві він зблизився з Миколою Зеровим, Павлом

319

Михайло Драй-Хмара

M. Яіулішт

Филиповичем — своїм другом-колегіантом Освальдом Бургардтом, Макси­мом Рильським, які організувалися в групу неокласиків.

Саме вони розпочали боротьбу за освоєння світових зразків поетичної та» ніки, за пошуки нетрадиційних образів і оригінальних форм, за вихід української літератури на нові горизонти європейської культури. Водночас неокласики за­глиблювалися в чисті джерела української культури, намагалися активізувати процес опанування національної класичної спадщини, увести в поетичну систем)' образного мислення рідкісні перлини української мови.

Люблю слова, що повнодзвонні, Як мед, пахучі та п'янкі, Слова, що в глибині бездонній Пролежали глухі віки, —

писав поет.

...У квартирі Оксани Ашер у Нью-Йорку, де відбувалася наша розмова, я звернув увагу на живописну картину Ярослави Геруляк — української худож­ниці в США. На голубому тлі зриваються в політ лебеді.

— Це і наш символ життя і творчого дерзання, якщо можна так велемовно го­ворити про нашу з мамою працю над виданням творів батька,— пояснила Ашер. — Бачте, в нас ось і тарілки з лебедями. А ось книга ірландського вченого і письменника Педрайка Колума. Це роман про сучасне життя ірландців під на­звою "Лебеді". Написана під впливом сонета Михайла Драй-Хмари.

Педрайк Колум відшліфував переклад "Лебедів" Оксаною Ашер англійською мовою, а цей роман він подарував Оксані Михайлівні з такою присвятою: "Для моєї зірки-студентки Оксани "Міс Мазепи". Справді, трагічна і щаслива доля в сонета "Лебеді".

У 1928 р. поет, один із славної плеяди неокласиків, написав цей символічний сонет, так несправедливо критикований. Ним Михайло Драй-Хмара засвідчив своє громадянське і мистецьке кредо: пориватися до висот поетичної доскона­лості, берегти і творити індивідуальне мистецьке "я", вириватися на нові просто­ри естетичного розкрилення своїх здібностей і прагнень, бути творчо незалежни­ми і сміливими.

О гроно п'ятірне нездоланих співців!

Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

Що розбиває лід одчаю і зневіри.

Дерзайте, лебеді, з неволі, з небуття Веде вас у світи ясне сузір'я Ліри, Де пінить океан кипучого життя.

Звертаючись до творчості видатного поета, перекладача, вченого-славіста, маємо щасливу можливість ознайомитися з унікальними документами склад­ної — бентежної й трагічної — епохи. Епохи окрилення революційними ідеа­лами та болючого розчарування, епохи духовного відродження української культури і трагічних утрат.

Непоправні втрати. Важко уявити, скільки духовної енергії, вивільненої національно-демократичною боротьбою, було ліквідовано. Неможливо перед-

ан;

320

ІЖу.п

Михайло Драй-Хмара

[ачити, якої висоти була б ця хвиля духовного припливу, яка так багатообіця-чеі розкуто об'єднала у потік віками замулювані струмки національної куль-іури і понесла до океану світової культури. За далеко не повними, не точними [підрахунками, в СРСР у 20—50-ті pp. постраждало близько двох тисяч ли-олітераторів, а близько півтори тисячі з них загинуло в тюрмах і таборах. Бу-) репресовано майже 90 % письменників, прийнятих до Спілки письменників 11934 р. Особливо тяжких втрат зазнала українська радянська література. Бу-і репресовано понад 300 літераторів, із них лише 25 повернулися живими з таборів і прилучилися до літературного життя. Дотепер творча спадщина пере-кної більшості репресованих письменників не перевидана, а отже, є недо­ступною для широкого загалу. Рукописні матеріали абсолютної більшості ре­пресованих, їхні особисті бібліотеки, листування або знищені, або невідомо де є зберігаються.

Боляче і сумно, бо справді мав рацію Михайло Драй-Хмара: із фаланги слав­них творців нової української літератури вибували найкращі.

1991 р.

¹ Шерех Юрій. Не для дітей. Літературно-критичні статті і есеї. — Мюнхен: Пролог, 1964. -СІЮ.

^г Asher Oksana. Draj-Khmara. — Winnipeg; N.Y., 1975.

Ms/ier О. Ukrainian Poet in the Soviet Union. — N. Y., 1959.^

'Драй-Хмара M. З літературно-наукової спадщини. — Н.-И.; П.; Сідней; Торонто, 1979.

* * *

На смерканні. Гасне вечір, потопає в сизій млі — і розтанув серця глетчер в дивних пахощах землі.

Жду. Чи прийдеш, добрий, ніжний? В темну синь через зеніт плине Лебідь білосніжний, розгорнувши вільний літ.

Застила туманом очі (очі повні зоряниць) — і збагнути серце хоче таємницю таємниць.

і?

несамотньої душі:'

Мить — як безвік. Безгоміння. Ось прислухайсь, не диши... Чуєш радісне квиління

321

1919

Михайло Драй-Хмара

M. Жумнпт

* * *

На горі розцвітає яблуня, розцвітає білим шатром. Вітер їй: — Стережись! на

зваблювання, на чари твої — буруном!

А вже небо в квітчастих паволоках хмарна галич біду пасе. Ой, ярує вітер в червоних таволгах: як зірветься — ввесь цвіт знесе!

1919

* * *

Зоріти ніч і бути з вами, холодно-росяні поля, і слухать, як гуде з нестями і стугонить вночі земля...

Як в темряві усе завмерло! Хрусткий на серці стигне лід, і з неба падають, мов перли, огненні сльози Персеїд.

1921

ШЕХЕРЕЗАДА

Я п'ю прив'ялу тишу саду, як стигне пізній холодок, і слухаю Шехерезаду, що знає тисячу казок.

До мене простягла долоні: "Я жду давно тебе,— прийди!" А на блакитній оболоні зринає срібний молодик.

За садом царина і поле. Ген, скільки йде туди стежок! Не переслухаю ніколи Шехерезадиних казок!

1922

* * *

Я полюбив тебе на п'яту, голодну весну: всю — до дна. Благословив і путь прокляту, залиту пурпуром вина.

Орлицею на бій летіла ти, добросерда, а не зла. Я бачив кров на юних крилах і рану посеред чола...

І знов горбатіла Голгота там, де всміхалися лани, вилазив ворог на ворота, кричав: розпни її, розпни!

І гіркоту цієї муки. пили ми з повного відра і, мовчки поєднавши руки, були як брат і як сестра.

1924

322

/йулинськіш

Михайло Драй-Хмара

МАЛЕНЬКІЙ ОКСАНІ

Коли на груди ляже камінь і дихать не дає мені, коли, не приспаний роками, розбудить жаль думки страшні;

Коли отрутою гіркою налита вщерть душа моя і плакать нишком, самотою уже не в силі я, —

тоді голівку злотокосу я до грудей своїх тулю, дитячий лепет п'ю, як росу, і оживаю, і люблю.

І знову віра воскресає у серці стомленім моїм, а сльози... їх уже немає, і жаль розвіявся, як дим.

1916

* * *

Прийшло на рано: розцвів кармазин і в тінь пішов. Через майдани пливуть тумани, мов білий шовк.

А в полі хори перепелині, блищить роса.

Кругом простори, як в синім морі, дзвенить коса.

І враз огнисте схватилось сонце (там в'яжуть жень). Встає барвистий і променистий трудовий день.

1926

* * *

Накинув вечір голубу намітку на склений обрій, на вишневий сад, і бачу я крізь ажурову сітку сузір'їв перших золотавий ряд.

Село затихло: ніч коротка влітку, і зморений косар спочити рад. Десь кумкають жаби, і срібну нитку пряде одноголосий хор цикад.

Вслухаюся в чуйну, дрімливу тишу, боюсь її сполохать, ледве дишу,— і раптом тиша переходить в шум:

земля як мідь дзвенить і лине д горі, ростуть дерева, колосіють зорі, і б'ють джерела світозарних дум.

1927

323

Михайло Драй-Хмара

M. Жултсьші

ЛЕБЕДІ

Присвячую своїм товаришам

На тихім озері, де мліють верболози, давно приборкані, і влітку, й восени то плюскоталися, то плавали вони, і шиї гнулися у них, як буйні лози.

Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни,— плавці ламали враз ті крижані лани, і не страшні для них були зими погрози.

О гроно п'ятірне нездоланих співців,

крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

що розбиває лід одчаю і зневіри.

Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття веде вас у світи ясне сузір'я Ліри, де пінить океан кипучого життя.

1928

ПЕРЕКВІТУЄ КВІТЕНЬ

Переквітує квітень, Перешумить весна, І буде тихе літо, Глибінь ясна.

В глибінь загляне осінь. Пожуриться сама, І під гудіння сосон, Впаде зима.

Та дням нема спокою: На весну скресне сніг, —

Дивись — стежки знайомі, Сліди од ніг.

І знов цвітуть черешні, І зеленіє луг... Сьогоднішнє, вчорашнє — Незмінний круг.

І я в цім крузі з вами — Душа ще молода: Спадаю й підіймаюсь, Як дніпрова вода.

1930

324

M. Жулинсъкий Михайло Драй-Хмара

VICTORIA REGIA*

Три ночі ти, красуне величава, цвітеш, розклавши на воді листи, великі і округлі, мов щити, а серед них хрещатий Лебідь плава.

Як гірський сніг, спочатку ти білява, а потім у зеніті ліпоти, немов фламінго, рожевієш ти, нарешті, огневіеш, мов заграва.

Це — дивна путь моїх метаморфоз серед метелиць, хуртовин і гроз, ясна, чудесна, райдужна тріада.

Мій перший квіт — то лілієвий дзвін, у другому — трояндних мрій принада, в останнім — пристрасті яркий рубін.

1930

СИМФОНІЯ

Мідними громами розцвіла естрада, ніжнотонним током облила каштан і плеснула дзвінко в зоряне свічадо — заіскрив скрипками голубий кришталь...

Жалять і цілують флейт жагучі оси, лащаться гобоїв бархатні джмелі... Серце молодече п'є медові роси, хоче жить, творити на своїй землі...

А скрипки шаліють і гримлять фанфари, летячи на плеса темного Дніпра, — та Дніпра немає... Може, хтось обмарив. Чи це струнних звуків чародійна гра...

Море, тьмяне море — тільки мол у крейді (десь у хмарках місяць кажаном летів), і стоять високі кораблі на рейді, а на реях зорі, зорі золоті.

1934

Вікторія королівська (лат.).

325

ЛИСТ ДО ОКСАНИ

Привіт тобі, моє ластовенятко, що, з рідного полинувши гнізда, десь пурхаєш над голубим Дністром, над рипами, куди во время оно водив і я тебе, мою маленьку, щоб глянути з високих берегів на пагорки й на доли бессарабські, укриті скрізь лісами кукурудзи та прегустим зеленим виноградом! Привіт твоїм сестричкам дорогим, що міряють босенькими ногами вузькі стежки від хати до альтанки, де, певно, всі ви граєтеся разом, до мурів тих, що захищають сад від буйних вод, які біжать в долину з глибоких рип після рясної зливи, і до Дністра, де ви щоднини двічі полощетесь, немов ті каченята, забувшись геть про менторський наказ супутниці своєї тьоті Лелі! Привіт твоїй бабуні дорогій, що любить нас і світить нам, як сонце. (Люби ж і ти її, моя хороша, і ласкою, дитячим, ніжним словом плати за все те щире, добре, тепле, що виплива із золотого серця бабусеньки). І дорогому діді, що повіда вам про "життя й науку", що молодий ще має в грудях запал, не дивлячись на свій похилий вік, і в піжмурки десь, певно, з вами грає,— й йому привіт! А тітонькам твоїм, що схожі геть одна до однієї, немовби дві краплиночки води, легенько хай згадається!.. (Легенько згадається... Так мій дідусь, небіжчик, бувало, все казав, як чарку пив на покуті у день якийсь святковий). І всім, і всім — привіт, поздоровлення! Тобі ж, моє ластовенятко любе, ще й поцілунок в личко рожевеньке, присмагле, мов смачний їржівський

зарзал... Так, пишуть нам, що ти засмагла, доню, що виросло у тебе на голівці

326

волоссячко, яскраве, золотисте,

і що ти вся немов у сяйві ходиш.

Ми дякуєм за те, що пишеш часто.

Як радісно уп'яте і вдесяте

читать твої листи, де ти виводиш

свої... ні, ні, не кривульки — легеньке

мереживо струнких дитячих літер,

із-за яких несміло визирає

і почуття, і перша думка — те,

що зветься в нас душа... О щебетушко,

як мило ти розповідаєш нам

про трусика, що пасся у горошку

і що його за хвостика з-під муру,

куди втекти він, зляканий, хотів,

ти витягла; про молоду троянду,

що вкрилася пахучими квітками;

про те, як ти наїлася вишень

та жовтої малини й як тобі

це запивать прийшлося ' іноземцем';

про чорного Розбоя, що вже став

великий пес; про те, що дідя має

покликати "найстройчика", щоб він

полагодив скрипуче піаніно;

про Валіка, що дуже часто б'ється;

про котеня, яке ти любиш "сильно",

et cetera, et cetera... Несила

переказать усі переживання,

пов'язані з чудесними листами,

що пише їх маленька, ніжна ручка.

Оксаночко, ну як же твій щоденник,

в якому ти повинна відбивати

усе життя їржівської сімейки,

як віршики, обіцяні у травні?

Ще не дзвенять? Натхнення десь немає?

Чом не співа душа про сонце, квіти

і про Дністер, що води каламутні

аж з-під Карпат несе? Який він бистрий,

запінений — неначе кінь у милі!

Ну, а чому б не написать тобі

про виноград, що спіє на городі,

до сонечка простягуючи грона,

мов пальчики дитячі на молитві?

Про ваш садок, як яблука і груші

вже налились солодким винним соком?

Про вулики, де бджілки золоті

бринять, гудуть, пахучий мед на лапках

приносячи з гречок молочно-білих?

327

Михайло Драй-Хмара

M. Жулинсшші

Багато тем — аби була охота

писати! Це — найголовніша річ.

Ну, а як є таке святе бажання,

ти обмилуй одну цікаву тему

і в образах собі не уяви,

щоби вона, немов жива, постала

перед твоїм зірким духовним оком.

І коли ти живе це все уздриш,

міркуй, яким добірним, влучним словом

віддати мисль чи образ, бо слова —

мов камінці ті різнокольорові,

що їх колись любила ти збирать

на берегах Гурзуфа, Ялти й Сочі:

те гостре, те безбарвне, як вода,

те лащиться, мов гожий панський цуцик,

те жалиться, як ніби кропива,

те запашне, неначе кримський персик,

а те смердить, як розбовток в яєчні.

Ну, годі вже мені пащекувати:

наговорив гречаної я вовни

аж три мішки... Пора вже й совість знати.

Прощай, моє ластовенятко любе!

Відповідай, не барячись. Прощай!

1934