Гнат михайличенко

(1892—1919)

У першому числі журналу "Мистецтво" за 1920 р. Павло Тичина надрукував вірш "Гнатові Михайличенку":

Не уявляєм, як ти тлієш, як у землі сирій лежиш, — бо завше ти живеш, гориш, бо вічно духом пломенієш.

Поет вірив, що слово полум'яного революціонера і письменника не згасне в пам'яті нащадків, навпаки —

Ще ти воскреснеш, зазорієш... В мільйонах встанеш, закипиш: чого, чого, народе, спиш, чом не дерзаєш ти, не смієш?

Думаю, не випадково Павло Тичина саме в журналі "Мистецтво" надрукував цей вірш-посвяту. У 1918 р. Г. Михайличенко і М. Семенко започаткували цей журнал і редагували його. То був перший український радянський мистецький журнал. Та хіба лише "Мистецтво"? А альманах "Музагет"? А організація од-

282

Я. «Кубинський

Гнат Михайличенко

разу ж після Лютневої революції в Харкові газети "Земля і воля", в якій Тичи­на вміщував і власні твори, і твори свого друга по боротьбі й творчості Василя Чумака? А випуск рукописного журналу під час першого ув'язнення під промо­вистою назвою "За ґратами", обкладинку якого він сам оформив?

Та повернімося до трагічної осені 1919 р. Я розгортаю журнал "Плужанин" за листопад 1926 р. Сумні роковини. Минув рік, як тяжка хвороба здолала Ва-юиля Еллана-Блакитного, і сім, як денікінська контррозвідка розстріляла його революційних побратимів і друзів по перу — Василя Чумака і Гната Михайли­ченка. "І Ілужанин" друкував статті, спогади, твори незабутніх літераторів. І І фотографії. Ось елегантно одягнуті, в темних капелюхах стоять перед вишин--І ним черговим номером газети "Боротьба" Гнат Михайличенко — повернутий | до нас обличчям, красивий, чорнобровий, з чорними вусами, і Василь Блакит-|^: ний — його ми бачимо лише зі спини. Цей знімок зроблено за кілька місяців до загибелі Г. Михайличенка — до трагічної темної ночі 20 листопада, коли денікінці заарештували на дачі під Києвом, яка мала назву "На кручі", Гната І Михайличенка, Василя Чумака і Клавдію Ковальову.

У грудневому номері "Плужанина" публікували матеріали про встановлення дати смерті В. Чумака і Г. Михайличенка, зокрема подавалася стаття "Попе­реджене повстання", яку вмістила сумнозвісна газета "Киевлянин" 20 листо­пада 1919 p., № 73. Вона бадьоро рапортувала про арешт "групи українських більшовиків, відомих як "боротьбисти", що "вступила в тісну спілку з групою комуністів' з метою організації повстання проти денікінців у Києві. Серед за­арештованих керівників повстання газета називала Гната Михайличенка, "чле­на ЦК, видатного українського активного соціаліста, який перебував у тісному контакті з київським підпільним ревкомом", "боротьбиста" Василя Чумака, Клавдію Ковальову, яка була рідною сестрою Володимира Яковлева — співробітника і заступника самого Мартина Лациса — голови Всеукраїнської надзвичайної комісії. Ця інформація завершувалася повідомленням про розстріл заарештованих "за спроби втечі". Наступного дня, 21 листопада 1919 р., той же "Киевлянин" надрукував матеріал, спеціально присвячений Гнатові Михайличенку, в якому підтвердив факт його розстрілу. Газета подала дати арешту і розстрілу підпільників — 7 і 8 листопада. Це, певна річ, за ста­рим стилем, бо денікінці нового стилю не визнавали. Отже, за новим стилем це були дні 20 і 21 листопада 1919 р. Але і в другому виданні УРЕС 1987 р. да­тою смерті Г. Михайличенка зазначається 4 грудня. Чомусь у біобібліог-рафічному покажчику А. Лейтеса і М. Яшека "Десять років української літе­ратури (1917—1927)", який з'явився друком 1928 p., вказується 3 грудня. Мабуть, треба вірити офіційному повідомленню контрреволюції та вважати, що 21 листопада — день смерті Василя Чумака і Г. Михайличенка. Принаймні щодо Г. Михайличенка ця дата найвірогідніша, бо в "Киевлянине" за 21 лис­топада 1919 р. написано: "8 листопада за спроби втечі був убитий один із най-видатніших українських боротьбистів Г.Михайличенко ". І далі якийсь таємни­чий Н. подав політичну характеристику його підпільної революційної діяль­ності як керівника Української комуністичної партії (боротьбистів): "Великий досвід у підпільній роботі (під час повстання проти гетьмана і Директорії він стояв на чолі ради революційних емісарів своєї партії), мабуть, спонукав його продовжувати цю роботу в Києві знову, але щастя зрадило його".

283

Гнат Михайличенко

M. Жулинсьав

І ще: "Г. Михайличенко був відомий 1 також як український письменник і публіцист. За більшовиків він дуже близько стояв до журналу "Мистецт- і во'. Взагалі, це був один із найпомітні­ших і найнебезпечніших діячів україн­ського більшовизму".

Ось так писали про Гната Михайли- | ченка, як і про Василя Чумака, і про героїчно загиблого під час повстання \ проти гетьманського уряду в Чернігові і Андрія Заливчого, вороги пролетарсь- І кої революції.

Віршем прощався Павло Тичина з і одним із фундаторів української проле­тарської літератури, культури й освіти.

Тебе замучили кати...

Омарсельєзеиі світи

Взялись жалобою та горем...

Заприсягаємо: у час побідний —

а„_ "п ■ " \г ги с Хай смерть — а ворога поборем!

заставка Поезія . Ауд. 1 . гіарбут ,-. ^г , „ . Г

U брате наш, о любий, рідний...

"...Досвідчений, твердий, незламний діяч революції, підпільник і нарком осві­ти, видатний культурний діяч, витончений різьбяр у мистецтві — в "Блакитному романі" і в новелах був з Гната Михайличенка. Хто знає, чи не став би він удеся­теро сильнішим тепер? Авжеж, не легко тоді було плести тонке мереживо сим­волів та алегорій "Блакитного роману ', дуже неясного, дуже індивідуального, але будь-що-будь роману Революції, роману революційної України",— писав у статті "Пам'яті трьох" критик Фелікс Якубовський 1926 р. в журналі "Глобус" (№ 24).

Як же це трапилося, що ім'я Гната Михайличенка так довго залишалося поза історією української радянської літератури? Хай у перші роки після його трагічної загибелі й перебільшували значення творчого внеску Гната Михайли­ченка такі його друзі, партійні товариші, як А. Приходько, як критик і перший дослідник творчості Г. Михайличенка В. Гадзінський. Так, називали вони його і "геніальним самородком", і "чарівником слова", і носієм "нерозірваної тонкої нитки високої культури", але були й різкі, безкомпромісні оцінки його творчості, переважно "Блакитного роману". О. Дорошкевич писав: "Новели Михайличен­кові ані своєю шаблоновою формою, ані своїм буржуазно-міським тлом не зв'язані з новими течіями в післяреволюційному мистецтві, повторюють великою мірою перейдені етапи в українській літературі". Щодо "Блакитного роману', то відомий літературознавець був категорично однозначним: "Сухий алегоризм "Блакитного роману" так заплутаний і малозрозумілий, що аж не дозволяє на­звати "Блакитний роман", за деякими критиками, "твором незвичайної мистець­кої й ідейної вартості"¹.

Валер'ян Поліщук, навпаки, в захопленні: "Ритмічна проза. І потекла стру­мочком чарівних образів. Своєрідна краса і стиль... Рівняєш до акварельно-про­зових Верленових "Записок вдівця"².

284

M. Щлинський

Гнат Михайличенко

Микола Зеров і сприймав, і водночас висловлював справедливі претензії: "Блакитний роман" Гната Михайличенка — річ, утворена в справжнім ліричнім піднесенні, але в багатьох місцях писана немов шифром, трохи манєрована (особ­ливо там, де говориться про загадкові лотоси та зачаровані зорі крокодилів), пе­риста, як гейнівська книга "Легран", але талановита"³.

Михайло Доленго підкреслив, що Г. Михайличенко утворив" індивідуальний своєрідний імпресіоністично-символічний стиль". І далі: Для нього є характер­ними капризні бризки побуту серед загалом далекої "на сотні-тисячі миль од життя задуманості"⁴.

Нарешті, свідчення поета Майкла Иогансена, який присвятив цілу статтю проблемі еротизму в новій українській поезії: "Блакитний роман" це чудернаць­ка синтеза еротики і революційності ⁵.

Скажете, для чого наводити ці суперечливі оцінки "Блакитного роману", як­що цей твір ви не передруковуєте? Для того, щоб утвердити думку про не­обхідність видання творів Гната Михайличенка, які розкривають складність по­шуків молодими митцями нових шляхів розвитку української літератури і щоб чи­тач мав змогу сам оцінити творчі пошуки талановитого майстра прозових мініатюр.

"Михайличенкова спадщина ще чекає свого об'єктивного і неупередженого дослідження", — так закінчив свої роздуми про життєвий і творчий шлях Ми­хайличенка наш земляк із Москви поет Іван Шишов.

Доцент кафедри української літератури Тернопільського педагогічного інсти­туту Інна Приходько також уважає, що "постать Гната Михайличенка-письмен-ника заслуговує на уважне ставлення й об'єктивну оцінку, без стереотипних яр­ликів, які приписувалися й переписувалися літературознавцями, котрі, здається часом, в окремих випадках і не бачили усіх текстів його творів .

Інна Приходько не випадково наголошує на Михайличенкові-письменни-ку, бо усвідомлює, що основна причина замовчування його творчої спадщини радянською літературознавчою наукою криється в його політичному минуло­му: в травні 1919 р. Гнат Михайличенко входив до складу уряду радянської України — був призначений наркомом освіти. Вся ж вина його полягала в то­му, що він належав до Української партії соціалістів-революціонерів, яка після розколу з серпня 1919 р. прибрала назву Українська комуністична партія (бо­ротьбистів). Відомо — і цього ніхто не заперечує,— що ця партія справді спи­ралася на українську дрібну буржуазію, її політичні орієнтири не мали чіткої платформи, форми боротьби — від терористичних актів на перших етапах до поступового вимушеного зближення з партією більшовиків. Назва "боротьбис­ти" пішла від центрального органу цієї партії — газети "Боротьба". Тому і Гнат Михайличенко, і Василь Блакитний сфотографувалися на тлі одного з номерів цієї газети, бо вони були в керівництві партії. Біда Г. Михайличенка під кутом зору офіційного радянського літературознавства полягала ще й у тому, що він не дожив до березня 1920 p., коли Всеукраїнська конференція боротьбистів ухвалила рішення про саморозпуск, і переважна більшість їх влилася до лав КП(б)У. Хоча Василь Еллан-Блакитний і став у перші лави будівників ра­дянської України — був членом ВУЦВК, редактором його органу — газети "Вісті", організатором і теоретиком "Гарту", все ж скільки було проблем із по­новленням його в історії української радянської літератури! Пощастило хіба що,

285

Гнат Михайличенко

M. тулитьвш

ГНАТ МИХАЙЛИЧЕНКО

([ГНАТІВ МИХАЯЛИЧІ

ХУДОЖНІ ТВОРИ

і то з великим запізненням, лише Ва- І силеві Чумаку, хоча і він був бороть- 1 бистом ". Та пам'ятаймо, що укладачем, І редактором і художником -ілюстрато- | ром першої книжки В. Чумака "Зас- | пів", яка вийшла друком 1920 p., був І Гнат Михайличенко.

впорядкував з поаснгпмщн ІА ВЮГРА«ІЧГИ><М>ИІИМ"ИМ ПАРИСО"

ВОЛОДИМИР ГАДЗІНСЬКИЙ

І ЗАГАЛЬНОЮ МДАКШЄЮ ІА З РСРСДмОВОЫ

АНТОНА ПРКХОДЬКА

ДКРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ 19»

Великою несправедливістю є те, | що до Гната Михайличенка — профе- І сіонального революціонера — і сьо- І годні ще помітні певна політична не- І довіра та скептичне ставлення до його ! мистецьких пошуків. Так, політичний і шлях його був складним. Уже в 15 років бунтівливий учень сільськогос- І подарської школи в с. Лозовеньки по- і близу Харкова привернув увагу влас­тей своїм скептичним ставленням до 1 уроків служби божої. Тоді ж він збли­зився з лівими есерами. У 1913р. юнак переїхав до Москви для продовження навчання в народному університеті 1 імені Шанявського, але не закінчив його. У 1914 р. втік із армії, повернувся до Харкова, де взяв участь в організації підпільної друкарні, переховував зброю. Вперше царська охранка заарештувала його в січні 1915 р. в Харкові за 1 підпільну революційну діяльність. 6 років каторги і довічне заслання до Сибіру. Після Лютневої революції 1917 р. 25-річний Г. Михайличенко повер- ! нувся на Україну. Центральна рада ув'язнила його, і хто знає, яка доля чекала б на підпільника. Після вступу 26 січня 1918 р. радянських військ до Києва Гнат Михайличенко вийшов із Лук'янівської тюрми на свободу. Та ненадовго. Уже в квітні того ж року царського генерала П. Скоропадського проголосили гетьманом України, і на українську землю вступили війська кайзерівської Німеччини. Гната Михайличенка знову заарештували, але йому пощастило втекти з-під варти. Гадаю, дослідники згодом "звірять" життєпис Г. Михай­личенка з його пригодницькою повістю із життя підпільника "Історія одного замаху" та уважно проаналізують справді переобтяжений символами та але­горіями "Блакитний роман".

Визначити жанр цього твору важко, але чи так необхідно це робити, коли ми знаємо, що тогочасна молода література перебувала під значним впливом російського символізму, що пошуки нових жанрових різновидів, прагнення відтворити інтуїтивні, стихійно-емоційні поривання до нової життєвої та духов­ної реальності домінували в творчості молодих? У "Блакитному романі" є бага­то абстрактного, настроєво асоціативного, химерного, загадкового, але не слід цей твір відривати від реалій тогочасної дійсності. Ми маємо пам'ятати й про те, в яких умовах і в якому душевному стані писався цей оригінальний і суперечли­вий твір. Молодий революціонер Гнат Михайличенко у цьому шаленому калей­доскопі різних політичних орієнтацій, змін влади в Україні болісно переживав за

286

MA.

іртиським

Гнат Михайличенко

[майбутнє рідного народу і свої душевні сум'яття висловив у "Блакитному ро­мані . Та герой "Блакитного роману" після розчарувань, самотності, душевної (розпуки і туги за великим коханням прийшов до усвідомлення боротьби на боці червоних. Хто знає, як склалася б його доля, "коли б не фанатична віра в неми­лу, за стільки років виборену перемогу червоного всесвіту...". Можна багато [роздумувати, що символізує собою образ Інни — Україну чи велику любов, блакитну мрію, благословенне кохання, поривання юної душі до ідеалу все­людської краси і гармонії, можна і слід проаналізувати функцію кольорів у цьо-^у творі, його композицію, ідейно-естетичну роль символів, алегорій, ритму, F особливо ремінісценцій легенд і революційної дійсності з кулеметом на даху і Тіупотом по принишклому місту важких чобіт національної гвардії... Думаю, що не випадковою є у "Блакитному романі" згадка про усамітнення ліричного ге­роя — оповідача на дачі — чи не завершував цей твір Г. Михайличенко у підпіллі, тоді, коли в Києві торжествували свою тимчасову перемогу озвірілі від безсилля денікінці?

Ні, не тільки культ еротики і культ самогубства, не тільки хворобливо-витон­чені, патологічні переживання дрібнобуржуазних революціонерів слід вбачати у Блакитному романі". Можливо, тільки тоді, коли цей твір ми поставимо в кон­текст тогочасної української та російської літератур, зможемо чіткіше увиразни­ти, яка ж ідейно-естетична перспектива творчого зростання розкривалася перед Гнатом Михайличенком. Читач має змогу пересвідчитися і переконатися, що імпресіоністична манера Михайличенка-новеліста ефектно передала складну внутрішню експресію сприйняття письменником навколишнього світу з його драмами, трагедіями, соціальними контрастами, психологічними роздвоєннями між красою природи і дисгармонією душі самотньої людини. Гнат Михайличен­ко був напрочуд чутливий до ритміки та інтонації оповіді, прислухався до зву­чання фрази, прагнув до колористичного вираження душевного стану ліричного героя. Він умів витворювати в ескізі, шкіці, новелі, в медитації, в "акварельній плямі символічний образ настрою, переживання, а то й цілісної реалії буття, як, скажімо, у шкіцах-медотаціях "Місто" і "Тюрма".

Складною і трагічною була доля Гната Михайличенка. Складною і не в усьому високохудожньою є його скромна за обсягом творча спадщина. Та на­став час повернути і це благородне ім'я, і його творчість рідній культурі, бо наш обов'язок — дорожити талантом, поважати його пошуки і досягнення.

1990 р.

' Дорошкевич О. Українська література. Підручна книга для старших груп семирічної школи. — 1922. — С 418.

¹ Вир революції. — Катеринослав, 1921. — С. 119. ' Голос друку.— X., 1921.

⁴ Червоний шлях. — 1924. — № 1—2. — С 171. ^s Жовтень. — X., 1921. — С 99.

287

Гнат Михайличенко

M. Жцлішсмі