1 Так застигну, так зомлію...

Україна ніколи не забувала творця класичних мистецьких шедеврів ук­раїнської поезії. Як тільки зринала хоча б маленька можливість донести їх до ук­раїнського народу, з'являлися книги, підготовлені Максимом Рильським, Оле­гом Бабишкіним, Борисом Буряком, Юрієм Мельничуком, Василем Яременком та іншими дослідниками.

У видавництві "Дніпро" вийшло найповніше — двотомне видання його творів. Упорядник і автор передмови Ростислав Радишевський включив до цьо­го видання ненадруковану шосту книгу його поезій, розшукав близько 600 не-опублікованих віршів О. Олеся, розкиданих по записниках і рукописних збірках.

220

M. Жулинсъкий

Олександр Олесь

Окремими виданнями він підготував і видав також вірші для дітей і драматичні казки. Архів О. Олеся величезний. Понад три тисячі одиниць збереження на­лічує фонд Олександра Олеся в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вер­надского. Велика частина еміграційного архіву впродовж тривалого часу зберігалась у Братиславі у Людмили Красковської, близького друга родини Кандиб, згодом — у дослідниці творчості поета Зіни Геник-Березовської, а після її смерті була передана у дар відділові рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка сином 3. Геник-Березовської, Марком Березовським. Велика заслуга в організації повернення архіву на Батьківщину поета належить літературознавцю Михайлині Коцюбинській, яка до того ж пер­шою почала опрацювання цього архіву й архіву О. Ольжича, надрукувала епіс­толярну частину спадщини поетів. Але дослідження творчої спадщини видатно­го майстра слова по-справжньому тільки розпочинається. Поет повертається на Батьківщину, до рідного народу. І ми сьогодні віримо, що доля творчої спадщи­ни Олександра Олеся буде щасливішою, ніж його особиста доля.

Натхнення час — то час святий!

В той час душа моя літає

Вгорі, в блаженному розмаї,

І слуха голос неземний,

І чує те, чого другий

В той час душею не вчуває.

В той час стиха моя печаль, І власне все в загальнім гине, В той час прощаю я людині, В той час мені й рослини жаль, І дух мій чистий, як кришталь, По небу з янголами лине.

(2 березня 1904 р.) 1994 р.

ІЗ ЗБІРКИ "З ЖУРБОЮ РАДІСТЬ ОБНЯЛАСЬ"

* * *

В дитинстві ще... давно, давно колись Я вибіг з хати в день майовий... Шумів травою степ шовковий, Сміявся день, пісні лились...

Весь Божий світ сміявсь, радів... Раділо сонце, ниви, луки... І я не виніс щастя-муки. І задзвеніли в серці звуки, І розітнувсь мій перший спів...

1904

221

* * *

З журбою радість обнялась... В сльозах, як в жемчугах, мій сміх, І з дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?

В обіймах з радістю журба, Одна летить, друга спиня... І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я...

1906

ЛЕБЕДИНІЙ ЗГРАЇ

Ви в ірій линете від сірого туману, Від сірих днів, від суму і нудьги На срібло чистеє спокійного лиману,

На пишні береги. Не жаль вам тих, що сміло гинуть по дорозі Від пург і бур скажених і сліпих: Вам ірій мріється крізь сльози.

А сонце суше їх.

І скільки вас в борні розбилось об граніти, І скільки вас сконало серед мук, — Але і смерть була безсила вас спинити І вбить ваш вільний дух.

Летіть!.. Коли ж ви будете бенкет справляти, Згадайте мертвих словом жалібним... І наперед, ніж келих сповнений підняти, Мирте в дзвін по ним!

1904

* * *

Чому з тобою ми не хвилі? %вох за руки б ми взялись І в край щасливий полетіли, Де ждала нас любов колись.

Чому не птахи ми з тобою? Ми б не нудились на землі,

222

А над горою сніговою З ясними хмарами жили.

Чому ми й досі не здолаєм Свого минулого забуть? Ми 6 в щасті чистім і безкраїм Могли б, як в морі, утонуть.

/905

* * *

Вона ішла... але здавалося мені. Що ніжний пролісок в снігу зоріє, Встає з-під нього і радіє Промінню, сонцю і весні.

Вона ішла... мені ж здавалось, що газель Поміж кущами кроком полохливим Назустріч бистріням бурхливим Униз спускається із скель.

Вона ішла... і їй всміхалися гаї, Вітри несли їй пахощі майові, Вклонялись трави їй шовкові І щебетали солов'ї.

Вона пройшла і зникла десь у сизій млі... І ніби з нею все пройшло навіки: Весна, бажання і утіхи, І вся краса життя й землі.

1905

* * *

Затремтіли струни у душі моїй... Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній... Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня, Чи журба, і радість, і любов моя?!

Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш... Мабуть, ти до мене думкою летиш, Мабуть, ти це в'єшся у душі моїй І крилом черкаєш срібні струни в ній.

1906

223

Олександр Олесь

M. ЖуАинаяі)

M. h

КАЗКА НОЧІ

Ти заснула, мила? Встань! Ніч навколо — срібне море! Мила, вийди, виплинь в море... Ти заснула, мила? Встань!

Вдень ходив я по землі,

А ходжу по дну морському...

Що це?! Сон?! По дну морському!

Вдень ходив я по землі.

Що за диво? Десь на дні... Як то може? В'ється річка?.. Під водою в'ється річка!.. Що за диво десь на дні.

* * *

Білі яблуні цвітуть... їхня пахощ — хвилі моря... Десь на дні ясного моря Білі яблуні цвітуть!

Будь русалкою в цю ніч! Сядь, схились і слухай пісню... Я зложу шалену пісню... Будь русалкою в сю ніч!

Чуєш — кличуть солов'ї З хати — в казку, з ліжка в море... Мила, вийди, виплинь в море, — Чуєш? Кличуть солов'ї! /905

В провалля розпачу, де плив я без весла, Знов ти прийшла, що вже не раз мене дурила, І знов взяла мене на крила, І в синє небо понесла...

Повірив я і знов понісся в царство див, Хоч падав я не раз з блакитної пустелі, І груди розбивав об скелі, І роки з ранами ходив...

Надіє, зраднице! Окрасо днів моїх, Ти чуєш в поклику моїм палке благання?! Не одури мене востаннє, Не дай мене другим на сміх!

А схочеш знов мене віддать на глум людський, То підніми мене в краї ясні й таємні, І звідти кинь в безодні темні, І об граніти їх розбий.

ЧАРИ НОЧІ

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада.

224

jra.my.iuNcbKuu

Олександр Олесь

На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття: Що візьме час, що люде, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі... Та знай: над нас — боги скупі, Над нас глухі й нечулі..."

Сміються, плачуть солов ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її: Знов молодість не буде!" 1904

* * *

Літа пливуть, і в мряці літ Дочасно гасне серця цвіт... Цвісти б, горіть... — я цвіт гублю, Бо я тебе люблю, люблю.

Ні, слів докірливих не жди. Постій... не плач!

постій, — не йди. Замовкну я... уста стулю... Люблю... люблю... люблю... люблю.

* * *

Я знаю вас, нащадки запорожців, Я вірю вам і низько б ю чолом. Дивлюсь на вас — і вірою займаюсь, І б'ю поламаним крилом.

Замкнемося ми, оконниці зачиним, І тільки Бог нас чує на землі,

225

Гудуть, ревуть, як грім, гармати. Аітають блискавки-шаблі.

Про що ми тільки не говорим І з ким ми тільки не б'ємось?! О, як ми палко край свій любим І як страшенно клянемось.

А вийдем з хати — прості люде. Мільйони бідні — та й усе. Йдемо туди, куди нам скажуть, Куди нас вітер понесе.

А як спитають: — Хто ви, люде?

• Ми дурні, пане, з слободи.

• Ви малороси?

• Бідні, пане, Б'ємося в лихо із біди.

Ще й шапку скинемо низенько І свій покажем переляк. Я знаю вас, нащадки запорожців, І вірю, вірю, Боже, як!

23 жовтня 1910 р.

* * *

М. Листкові Умер кобзар, порвались струни, Замовкли звуки голосні, Дніпра пороги і перуни, Співця єдиного пісні.

Як в щемках, серце України, В сумній жалобі сирота. Замовк кобзар — співець єдиний, Розбилась арфа золота.

Вже не почуємо довіку, Вже не побачимо співця, О, хто збагне журбу велику, Якою пройняті серця?!

О Дніпре, встань, розбий пороги, На цілий всесвіт зареви! О краю, скинь вагу знемоги! О земле, груди розірви!

24 жовтня 1912 р.

116

M.fc

уланський

Олександр Олесь

■k * *

Війна, війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки І сум покинутих руїн.

Але за меч! На бій кривавий, За край, за волю, за своє! Наш ворог, хижий і лукавий, Вже кров по наших селах ллє.

Руйнує, нищить і грабує Ордою диких розбишак. Борців розстрілює, катує, Скидає в яму, як собак.

За меч! За меч! Нехай поляжем. На те настали скрізь жнива! Але і смертію ми скажем, Що Україна ще жива.

1914 _Р.

* * *

Не зрадникам-братам, не крамарям Тобі співаю я, о рідна мати, Стократ пропита шинкарям, На старість викинута з хати.

Хто захистить тебе, малу дитину, Від сорому, від глуму, від ганьби? Чи покладуть тебе хоч в домовину Твої сини — поганці і раби?

Я б захистив тебе залізною рукою, Ганьбу прокляту змила б кров моя.

Але дивись: придавлений горою, Терпіти тільки можу я.

0 муки мук! Бачить несила Тебе на торжищах, в смітті. Стократ миліш труна, могила,

1 легші муки на хресті.

Та вірив я і вірю тільки диву, І диво буде на землі! Колись засяє в бурю, в зливу Вінок у тебе на чолі.

20 серпня 1916 р.

* * *

0 дивний мент, о дивний час! Весь Всесвіт дивиться на нас. Сам Бог над нами став, здається,

1 чуть, як Боже серце б'ється.

Сам Бог байдужість переміг, І на похмурих хмарах ліг, І звідти стежить за полками, Готовий кинуть блискавками.

0 дивний мент! О дивний час! Нехай же він запалить вас

1 вам сплете вінки лаврові На полі честі, полі крові.

Хто спить тепер під грім гармат, Той мрець для нас, злочинець, кат.

227

Олександр Олесь

M. Жулик

Всі друзі наші під стягами В боях кривавих з ворогами.

Брати! За шаблю, за мушкет! Всі за Республіку! Вперед! Вперед, вперед — одна дорога! А там за нею — перемога!

* * *

Дух наш пречистий, дух наш народний, Над нами сходить в сю мить сьогодні.

На крилах в'ється,

В сльозах сміється. І сльози щастя, обмивши рани, Пливуть потоком, несуть кайдани.

Сьогодні дух наш зійшов над нами, Ввійшов, влетів нам в серця пташками.

У душах б'ється,

У слові ллється.

0 день преславний, блаженні миті, Сьогодні з духом святим ми злиті!

О, поведи ж нас, лицарський духу. По вільній стежці життя і руху.

На тихі води,

На ясні зорі.

1 в цю велику, [страшну] годину З'єднай в єдину всю Україну!

19 грудня 1918 р.