Григорій чупринка

(1879—1921)

Ти пророк, ти світлий геній, Ти блискучий метеор!

Григорій Чупринка

Злетів легко і неочікувано, спалахнув яскраво — і згас у кривавих сутінках червоного терору.

Талант Григорія Чупринки нагадує той "заблудлии огонь", що його народила фантазія поета:

Глянь — дрижить,

Біжить,

Палає,

В далеч промінь посилає,

Миготить,

Летить,

Як дух!..

Глянь — потух!

Згас, потух цей стихійний володар музичного ритму, доведеного до містично­го чудування, цей співець "святої краси", цей творець "свавільних передзвонів ,

Григорій Чупринка

M. Жумтсьаа\

"брат сонця", "брат світла", "брат урагану" is серпні 1921 р. за вироком київськіИ губернської ЧК за участь у контрреволюційному повстанні.

Скорий суд не обмежився цією безжальною, холодною розправою над фізичЯ ним буттям поета. Українська поезія більше ніж півстоліття не мала серед своїД чільних митній Григорія Чупринки. Пое'і був під забороною — його книги німотЯ но чахли у спецфондах. Правда, були спроби відкрити читачеві бодай невеличкЯ частину його творчої спадщини. Так, 21 червня 1930 р. відбулося засідання пре-И зидії інституту Тараса Шевченка, яка під головуванням директора інституту ака-Я деміка Дмитра Багалія ухвалила надрукувати твори поета Григорія Чупринки в І серії науково-популярних видань. Того ж таки 1930 р. з'явилися завдяки Дер-И жавному видавництву України "Вибрані поезії" Гринька Чупринки з передмовокЯ Володимира Єрохіна. Здавалося б, що у цьому незвичайного? Видали твори І українського поета, який був широко популярний на початку XX ст., поета! оригінального, продуктивного, яскравого виразника нового напряму тою кри­ла української дожовтневої поезії, яке розвивалося в річищі теоретичних таї ідейно-естетичних засад журналу "Українська хата". Хіба що вражає опера­тивність друку, яка для нас, для наших днів, видається фантастичною. Та дивує і радує прагнення науково-дослідної установи мислити і діяти з позицій ака­демічних, з позицій історичної об'єктивності, бажання не залишати майбутнім j поколінням читачів і дослідників "білих плям" на літературній карті України.

"Хронологічна канва" життєвого і творчого шляху Григорія Чупринки в цій J невеличкій, скромно, на сіруватому папері виданій книжечці завершується так: "1921 — (восени) — увіходить у стосунки з таємною контрреволюцій­ною організацією, Центральним] Повстанським] Комітетом і бере участь у j розробці пляну загального протирадянського повстання на Правобережжі (на­ступ Тютюнника).

1921 — 28 (IX) розстріляно за вищезазначену контрреволюційну діяльність"*.

Тогочасний читач, мислення якого вже понад десятиліття "заганяли" у декла­ративні постулати на зразок: "Хто не з нами, той проти нас", певно, міг бути здивований, а то й обурений. Як же це так, ворог радянської влади, а його тво­ри друкують у серії "Масова художня бібліотека "? Кого рекламують, кого про-пагандують?.. Одначе пригадаймо: не лише Григорія Чупринку пропагували. Друкувалися в серіях "Бібліотека юного ленінця" і "Масова художня бібліотеч­ка" й оповідання Володимира Винниченка, який з 1920 р. був в еміграції. Пе­ревидавалися вірші Олександра Олеся, який емігрував і жив у Празі, поетів "Молодої музи", які творили також за кордоном — у Львові. Десь до 1933 р. ще жевріла класична традиція — терпляче, з урахуванням специфіки художньої творчості ставитися до митців, які талановито змальовували дійсність, хоча їхні світоглядні позиції іноді й розходилися з домінуючою сталінською концепцією посилення боротьби проти класового ворога і тоталітарними засадами побудови соціалізму в країні.

Що стосується Григорія Чупринки, то тут справа і простіша, і складніша. Простіша, бо в його поезіях і рецензіях не знаходимо рядків, якими він за­свідчував би вороже ставлення до революційних ідеалів радянського сус-

Чупринка Грицько. Вибрані поезії. — X.; Дніпропетровськ, 1930. — С. 25.

196

Щ. Жулинсъкий

Григорій Чупринка

пільства. Складність же полягає в тому, що поета було розстріляно за контр­революційну діяльність, хоча документальних свідчень безпосередньої участі вній Григорія Чупринки і досі не виявлено. Давно побутують припущення, що розстріляно його випадково, під час чекістської облави, коли поет повертався (до Києва від батьків із с Гоголів колишнього Остерського повіту Чернігів-■акої губернії, де нін народився 29 листопада 1879 р., про що зберігся запис у метричній книзі с Гоголів. Дата смерті — 1921 p., мабуть, з'явилася згодом, бо А. Лейтее і М. Яшек у своєму біобібліографічному довіднику. "Десять років української літератури (1917—1927)" вказують 1919-й. Цю ж дату на­зивають — Ан. Лебідь і М. Рильський у хрестоматії "За 25 літ". Зважаючи нате, що хрестоматія вийшла друком 1926 p., a біобібліографічний довідник А. Лейтеса і М. Яшека в 1928 р., то майже до 1930 р. вважалося, що Гри­горій Чупринка загинув 1919 р. Щоправда, така думка побутувала тільки в нашій країні, бо в Празі 1926 р. вийшло найповніше й дотепер видання творів Чупринки, в якому поет постав в ореолі активного борця проти радянської и. Там дата смерті — 28 серпня 1921 р.

Як бачимо, на цій останній сторінці життєвої долі багато неточностей. То 1919 p., то 1921. В одних джерелах — 28 серпня, в інших — 28 вересня. Чому так довго стверджувалося, що митця розстріляно в 1919 p., коли в ті перші поре-волюційні роки легко було документально уточнити, та й жили очевидці? Ма­буть, тому, що тоді Чупринка був заарештований чекістами за організацію, як за­значається у згадуваному виданні "Вибраних поезій", "протирадянського повстан­ня на Чернігівщині з метою дезорганізації більшовицького запілля". Було його за­арештовано начебто в Києві та вивезено до Кожухівського концентраційного табо­ру під Москвою, але згодом, через два роки, його звільнили, і він повернувся до­дому. І знову не все зрозуміло. У журналі "Книгар" за 1919 р. (№ 28, грудень) читаємо: "Відомий український поет Г. О. Чупринка, що взятий був радянською владою в місяці серпні як закладник, перебуває зараз у Москві, в Андріївському таборі заложників. В місяці грудні Г. Чупринка став недобре себе почувати (аст­ма) й був переведений до центральної лікарні таборів. Вивезений одночасно з ним автор дитячої читанки "Сонечко" С. Титаренко амністований в роковини Ок-тябрської революції й на Різдвяні свята повернувся до Києва".

Отже, засвідчує "Книгар" (тоді редактором був М. Зеров), Г. Чупринка по­трапив у заручники і, мабуть, був амністований, як і С. Титаренко, але пізніше. Якби він організовував за дорученням Центрального повстанського комітету в Києві "антирадянське повстання на Чернігівщині з метою дезорганізації більшо­вицького запілля", то хто зна, чи в тих суворих воєнних умовах міг розраховува­ти на амністію.

Яке ж основне джерело, що свідчить про антирадянську діяльність Чуприн­ки, нині нам відоме? Передусім це вступна стаття Єрохіна і "Хронологічна кан­ва" у згаданій вище книзі "Грицько Чупринка. Вибрані поезії". Автор передмо­ви написав у примітці: "Усі відомості про життєпис Чупринків подано на підставі статті Вол. Дорошенка, що вміщена в празькому збірникові".

Легко перевірити й переконатися, що "хронологічна канва" життєвого і твор­чого шляху Г. Чупринки, яку склав Єрохін до "Вибраних поезій", буквально спи­сана зі вступної статті Дорошенка. Повторюються версії про вивезення поета до Кожухівського концентраційного табору за організацію антирадянського пов-

197

Григорій Чупринки M. Жу.шнсьаіШ

стання на Чернігівщині в 1919 p., про участь у розробленні плану загального про-И тирадянського повстання на Правобережжі восени 1921 р. в зв'язку з наступомв Г. Тютюнника.

Ми не маємо документальних матеріалів для уточнення і поглиблення цих фактів, але очевидним є те, що тут, на радянській Україні, було повторено ту І версію про Грицька Чупринку — активного контрреволюціонера, яку широкой пропагувала тогочасна українська еміграція. У вступі до празького збірника ("Від видавництва') зазначено, що ініціатива публікації належить "Комітету Ук-Я раїнських товариств м. Нью-Йорка для вшанування пам'яті розстріляного! більшовиками українського поета Григорія Чупринки". У цій ідеологічній акції ім'я талановитого митця було дуже виграшне, тому справжні націоналісти | завжди намагалися подати його як свідомого борця проти радянської влади, лед­ве і|е за керівника повстання. Важко в це повірити. І ось чому.

Його товариш — відомий поет і прозаїк Клим Поліщук, який на час загибелі Григорія Чупринки перебував в еміграції у Відні, згадував, що 1919 р. він був у І Києві, редагував разом із Михайлем Семенком видання відділу мистецтва Нар-комосу — журнал "Мистецтво" і зустрічався з поетом. Клим Поліщук влітку то­го ж року прочитав у газеті "Киевский коммунист" повідомлення про "ліквідацію І банди Чупринки", а на другий же день дізнався, що Грицько Чупринка перебу- І ває в київському губернському ЧК і незабаром його долю вирішуватиме революційний трибунал. Письменники, переважно ті, які об'єдналися в групу "Музагет" і які, звісна річ, чудово знали самого митця і його творчість, зверну­лися з клопотанням до самого голови всеукраїнської ЧК Мартина Лациса. На суді від київської художньої інтелігенції слово взяв тодішній нарком освіти Олек­сандр Шумський, який просив зважити на "величезні заслуги" Чупринки як по­ета, на стан його здоров'я, а також врахувати те, що виступи селян Оглава (згодом с Гоголів Броварського району), які звернулися до авторитетного зем­ляка в надії на захист, були спричинені самочинною реквізицією хліба.

Ці серпневі дні 1919 p., що про них згадує Клим Поліщук, були надзвичайно драматичними. На Київ наступали війська УНР — вони були вже в районі Ва­силькова, з протилежного ж боку насувалися денікінці, тому сподіватися на якийсь докладний розгляд судової справи не доводилося. Але цілком можливо, що це так зване антирадянське повстання селян рідного Оглава було не що інше, як стихійний бунт проти вилучення у селян хлібних запасів у перебігу горезвісної продрозверстки '.

Важко повірити в те, що сам Григорій Чупринка міг бути ініціатором збройної акції, яка мала, за версією закордонних видань, дезорганізувати підготовку й розгортання більшовицького підпілля. Передусім тому, що він не обнародував жодної тези політичного спрямування, яка підтвердила б його опозиційне став­лення до більшовиків. Навпаки, земляки поета — краєзнавці — виявили в тодішньому Центральному державному історичному архіві УРСР матеріали про його активну революційну діяльність у 1905 р.

Григорій Чупринка входив до складу Требухівського комітету РСДРП. Як свідчать краєзнавці на сторінках броварської газети "Нове життя" від 11 верес­ня 1987 р., "в одному із донесень прокурору Чернігівського губернського суду зазначалося, що 15 листопада 1905 року в селі Требухові місцевим сільським пи­сарем Харитоном Швидаком було зібрано сільський сход під головуванням ко-

198

M. щулинський

Григорій Чупринка

зака Григорія Чупринки з Оглава. На сході було вирішено: не платити податків, землю розділити порівну: уряду й царя не визнавати'.

Раніше, у вересні 1905 p., жандарми зробили обшук у Григорія Чупринки і ви­явили 16 примірників більшовицьких прокламацій. Що то були за прокламації? Вилучено шість примірників звернення Російської соціал-демократичної робітничої партії під заголовком "Нові царські милості", чотири прокламації "До бідноти", один примірник під назвою —"Ліберали в царя", ще один розпочи­нався словами: "Товариші, все вище піднімайтеся на революційній хвилі", а та­кож два томи журналу "Пролетарий"... І хоч Чупринка в протоколі Чернігівсь­кого губернського жандармського управління засвідчив: "Я не визнаю себе вин­ним", за "поширення прокламацій злочинного змісту в м. Гоголеві козака Гри­горія Оврамовича Чупринку було передано під особливий нагляд за місцем про­живання в м. Гоголів".

Революційна діяльність Григорія Чупринки протягом 1905—1909 pp. поки що чекає на свого дослідника. Відомо, що його кілька разів заарештовували жан­дарми, ув'язнювали — то в Лук'янівську тюрму, то відправляли аж у Смо­ленськ... Він часто нелегально пробирався до рідних в Оглав, до своїх одно-думців-селян, бо його позбавляли також права з'являтися на Чернігівщині. Тому чимало часу провів у Києві, де в нього було багато друзів, знайомих і де, врешті-решт, після кількох поетичних вправ російською мовою він 13 травня 1907 р. надрукував у газеті "Рада" свій перший вірш українською мовою "Моя кобза", що мав програмний характер. Принаймні, поет прагнув визначити свою грома­дянську позицію в умовах поразки першої російської революції, коли зневіра, відчай охопили і деяких недавніх революціонерів.

Звертаючись до своєї музи — кобзи, поет узагальнював:

Знов бачиш і віриш, що все пролетить. Що ти перебореш недолю; Знов полум'я волі так близько мигтить, І тішишся сам ти собою.

Особливо стимулювала його творчу енергію дружба з письменником і видав­цем Олексою Коваленком, який згуртував навколо себе молодих українських письменників, знайомив їх з модерною російською поезією та новими літератур­ними течіями в Західній Європі. Чупринка відвідував дім Коваленка, де зачиту­валися Костянтином Бальмонтом, Інокентієм Анненським, Олександром Бло­ком, Шарлем Бодлером, Полем Верленом, дискутували про напрями розвитку рідного слова, роздумували, зокрема, над перспективами українського авангар­ду, а згодом — і символізму. Логічно, що Олекса Коваленко, який був тоді відо­мий і завдяки упорядкуванню декламатора "Розвага", і завдяки згуртуванню мо­лодих поетичних сил навколо підготовки антології "Українська муза" та альмана­ху "Терновий вінок", почав залучати Грицька Чупринку до видавничої справи, передусім до роботи у створеному 1909 р. журналі "Українська хата". Захопле­ний новими ідеями відродження літератури на національній основі, але з творчим використанням новітніх течій і напрямів у російській, польській, французькій та інших літературах, Чупринка порвав із газетою "Рада". У віршах "Радяне" і Лайливий публіцист", що їх опублікувала віденська "Чорна рада", поет саркас­тично висміяв співробітників "Ради", передусім Сергія Єфремова — авторитет-

199

Григорій Чупринка

M. Жулиныщ

ного критика та історика літератури, за їхню орієнтацію на "перли коштовні тЛ "слова красномовні", що ними нові "бонавентури" начебто вносили в українське громаду замість справжнього письменства сміття.

Полеміка між "радянами" і "хатянами", на жаль, здебільшого витлумачуєте і ся надто прямолінійно, без належного врахування тогочасних суспільно-політин-И них і культурно-мистецьких явищ та проблем. Особливо різко оцінюється діяльність щоденної газети "Рада", яка почала виходити з 15 вересня 1906 р. на І зміну забороненій царським урядом "Громадській думці". Проіснувала вона най-И довше з усіх україномовних періодичних видань — до липня 1914 р. і зробила І чимало корисного. Жоден історик літератури не може обійтися без цієї газети, бо І на її сторінках відображено всі найважливіші події культурно-громадського і літературного життя в Україні. Чому в нас побутує таке негативне ставлення до І газети "Рада"? Адже програма її не містила нічого крамольного — "радяни" об- І стоювали ідею культурно-національної автономії в межах федеративної Росії. На { неї постійно злісно нападали чорносотенні "Киевлянин", "Новое время", "Киев", I її співробітників цькували, штрафували, арештовували... Чого вартий один лише "Киевлянин ', редактором якого був махровий реакціонер В. Шульгін. Ця газе- і та ледь не в кожному номері висміювала українську мову й культуру, її діячів, І знущалася у фейлетонах над "інородцями", з пихатою самовпевненістю обстою- І вала великодержавно-монархічні орієнтації запеклих шовіністів. Безперечно, це І викликало обурення, спротив, а нерідко й спровоковувало націоналістичні висту- і пи. Тому не слід забувати й про те, що в "Раді" з'явилися статті, позначені лібе- [ рально-буржуазними і націоналістичними орієнтаціями. Щоправда, основні ви- | ступи проти утвердження реалістичного напряму в українській літературі, народ­ності й справжнього, ідейно чіткого новаторства з'явилися на сторінках цікавого й поки що належно не поцінованого журналу "Киевская старина". Маю на увазі передусім статті Єфремова "В поисках новой красоты " (1902 p.) i "На мертвой точке" (1904 р.), які викликали справедливе обурення Лесі Українки, Гната Хот-кевича, Михайла Косача... Та повернімося до "Ради".

Важливо передусім те, що газета "Рада" виступала проти антисемітизму, різко засуджувала єврейські погроми, на її сторінках постійно друкувалися тво­ри Олександра Олеся, Степана Васильченка, Миколи Вороного, Бориса Грін-ченка, Михайла Коцюбинського... Очевидно, основна причина тривалої політич­ної опозиції до газети "Рада" криється в складі деяких її співробітників, які зго­дом обіймали різні посади в уряді УНР та емігрували за кордон. Назвемо лише кількох. Передусім Євгена Чикаленка, коштом якого в основному й видавалася "Рада", літературознавця Володимира Дорошенка — активного публіциста і співробітника Українського університету в Празі, Сергія Єфремова, осудженого згодом як одного з керівників міфічної "Спілки визволення України"... "Рада" друкувала твори Володимира Винниченка, оцінка літературної діяльності якого донедавна навіть і не наближалася до об'єктивної.

Григорій Чупринка виступав проти "радян" тому, що сам тяжів до авангарду в поезії, що його обстоювала "Українська хата". А ще він не поділяв і полемічних "перехльостів" "хатян" в оцінці революційного руху, який, за їхнім твердженням, начебто крив у собі жорстокість, свавілля і нову несправедливість. А ставлення до Михайла Коцюбинського і Лесі Українки, про яких "хатяни" відгукувалися зневажливо, намагалися викривити уявлення про їхню творчість, витлумачити її

200

M. Шдлинський

Григорій Чупринка

не як революційно-демократичну, а як індивідуалістичну, позбавлену новаторсь­кої форми та ідейно-естетичної значимості?

Поет не бажав поринати в ці безплідні суперечки, не поділяв поетичних дек­ларацій деяких "хатян" про війну як вселенське очищення гріховного людства, про фатальну класову розмежованість у будь-якому суспільстві, хоча в своїх по­езіях утверджував і культ сильної, ніцшеанського типу особистості, і песимістич­ний погляд на юрбу, і апатію, безнадію, сум...

Щоправда, про систематичну співпрацю поета з "Українською хатою" гово­рити не доводиться — не з його бурлацькою, схильною до богемності, вдачею було вдумливо вчитуватися в дискусійні статті, які з'являлися часто і в різних ви­даннях, тим паче — дисциплінувати свою творчу фантазію редагуванням чужих віршів. Його часто бачили в різних районах Києва — то в Іолосієві, на самотині в лісі, то на Подолі серед невдах-літераторів, акторів, художників, котрі оплаку­вали за чаркою свою зрадливу музу, то на Деміївці серед злодіїв, повій, яких він прихильно вислуховував і яким виповідав свої думки.^читав власні вірші й твори улюблених ним Бодлера, Верлена, По, Бальмонта... Його знали і впізнавали — полюбляв чорне пальто і ширококрисий чорний капелюх, важкий кострубатий ціпок, радо відкривав своє високе, "верленівське" чоло. Хто зна, чи зібрав би в окрему збірку свої вірші, що їх друкували тогочасні газети "Рада", "Слово', тижневик "Рідний край", місячники "Літературно-науковий вістник" і "Ук­раїнська хата", двотижневик —"Чорна рада", якби не Олекса Коваленко. Пе­редусім, завдяки йому 1910 р. вийшли три поетичні книжечки Грицька Чуприн­ки: Огнецвіт", "Метеор", "Ураган", в 1911 р. — "Білий гарт", в 1912 р. — "Сон-Трава" і "Контрасти", а 1913 р. — поема "Лицар-Сам".

Прологи" — своєрідні поетичні вступи-захоплення, — писав до перших збірок Коваленко. "В українській поезії, після безличного монотонного пе­респівування Шевченкових поезій, починається нова ера, з філософічно-етичним напрямом, у вільній, артистичній формі.

Настроїли вже на новий лад свої кобзи: Микола Вороний, О. Олесь, Петро Карманський, Василь Пачовський, Микола Філянський. А ось іде ще один по­ет: Грицько Чупринка, що вплітає в вінок Української Музи свій "Огнецвіт ", — так велемовно репрезентував молодого поета його старший друг і колега, який сипав пишними епітетами, щоби переконати читача в містичній місії літератора відкривати нові, таємні світи поетичної фантазії та пророчого прозірництва. У пролозі до книги "Метеор" він зазначив, що "поезія Чупринки — це метеор на обрії української поетичної ночі!..".

У присвяченому Олексі Коваленку вірші Грицько Чупринка писав:

0 ні, Поет — не гладіатор, Що бавить натовп цирковий! Поет — пророк, Поет —

новатор

1 вільний мучень життьовий.

Цей епатажний, не характерний для української літератури погляд на роль по­ета не міг не викликати гострої реакції, особливо з боку тих, хто усвідомлював громадянське призначення мистецтва. Звісно, Чупринка співав "з чужого голо­су , а точніше, з голосу російських поетів-символістів, до того ж намагався запе-

201

Григорій Чупринка

M. Жулинш№

Обкладинка празького видання. 1926 р.

речити орієнтацію "Ради" на консерву-1 вання літературних традицій і неприй­няття авангарду, позицію тих літера-¹ торів, які обстоювали погляд на поета] як на слугу народу, виразника його бо­лю, тривог і надій, народного співця І! заступника гноблених. Тут він демонст­ративно впадав в іншу крайність — умисне вивищував поета над юрбою , яка нездатна зрозуміти його величних гімнів, ідеальних поривань у блакитну просторінь, його інтуїтивних, магічних осяянь і холодної космічної самотності. Ось вірш "В царстві висот":

Я, мов дух, в самоті

В чарівній висоті,

В невимовно-чудовому мирі,

Де горять,

Миготять

Зорі—свічі святі

В голубому ефірі —

Красоті помолюсь

І заллюсь,

Розіллюсь

В передзвонах на царственній лірі.

Можна лише уявити, якою була реакція на подібні епатажі, тим паче, що гро­мадянський пафос поезій Тараса Шевченка та Івана Франка, Лесі Українки і Павла Грабовського, Бориса Грінченка і Михайла Старицького не викликав жодних дисонансів із тогочасними суспільними настроями і переживаннями. Звісно, новий день вимагав нових форм, нової образності, нових образно-значеннєвих ключів для відкриття соціальної та духовної реальності, а тому по­етичний бунт проти трафаретів, примітивних літературних смаків був виправда­ним, назрілим. Григорій Чупринка це відчув, а можливо, йому цю істину відкри­ли, бо літературне оточення одразу ж завважило в ньому талант природний, стихійний, плідний. Він почав уважно прислухатися до різних перепадів духовної атмосфери; як уже зазначалося, втрутився в літературну, з елементами політичних звинувачень, полеміку між "Радою" та "Українською хатою". Політичні його по­гляди, мабуть, зазнали також певної аберації, дедалі глибше він занурювався в стихію літературного життя, багато творив, сперечався і розчаровувався в плідності декларувань поетичних платформ. Не випадково у книзі "Метеор' він умістив вірш "До своїх", епіграфом до якого взяв слова Пантелеймона Куліша: "З громадського багна багно літературне зробили ви...".

Я не співець свого народу, — Він сам поет своїх страждань, — Я славлю небо, славлю вроду І пил душевних поривань. Краса зостанеться красою,

202

M. Жулинський

Григорій Чупринка

Хоч і в занепаді вона.

Я окроплю її сльозою,

Я вирву цвіт її з багна.

Коли ж нема нового ґрунту

І животворної роси,

Я кину лозунг — бунт для бунту

Своїм гнобителям краси.

Він динамічно нарощував темп у поетичному звеличенні пророчої місії світлого генія — Поета, впивався солодкою магією поетичних ритмів, які ви­колисували його самолюбство і виносили його уяву на вершини самотності та гордої зневаги до гріховного, сліпого натовпу. На жаль, у тому натхненному протесті й самолюбному викликові мізерній юрбі більше було декларацій, пишної риторики, мелодраматичного епатажу, ніж справжнього болю й пере­живання.

Свого часу, а певною мірою й нині, поезія Григорія Чупринки асоціювалася з його віршем "Дзеньки-бреньки", ідейно-змістовий настрій якого поет не випад­ково уточнив: "поетичний жарт".

Викликає ясний дух Вірш легесенький, як пух, Вірш, як усміх неньки, Вірш маленький,

коротенький. Без задуми, без вагання, Без кохання, без благання; І серденьку легко-легко. Бо прогнали сум далеко

дзеньки-бреньки. Ллються, в'ються І сміються Дзеньки-бреньки, Різнотонні, Різнодзвонні, Солоденькі, Золотенькі, Життьові брехеньки.

У Григорія Чупринки чимало таких творів, які заворожують поетичним звуко­писом, мелодикою ритму, дзвінким переливом тонів. Не дивно, що змістова орієнтація вірша залишається на периферії його сприйняття, ідейне спрямування глухне в мелодійному звучанні алітерацій, у настроєвих асоціаціях. Хтось перший не звернув уваги на те, що письменник майстерно висміяв оці поетичні "дзеньки-бреньки", які є не що інше, як "життьові брехеньки", котрі заворожують, зако­лисують уяву та сприйняття і відсторонюють людину від реальної суворості жит­тя. Так і утвердилось.

Гадаємо, він бачив і усвідомлював безплідність, а де в чому й примітивність літературної сварки між радянами" і ' хатянами", бо свідченням цього може бу­ти і його скептичне ставлення до всіх тих, хто гуртувався навколо "Української

203

Григорій Чупринка

M. Жулинсыаа I

хати", крім Олекси Коваленка та основних теоретиків "чистого мистецтва" — І Микити Сріблянського і Миколи Євшана, які своїми рецензіями і статтями Я підтримали перші кроки Грицька Чупринки і цим сприяли утвердженню його по-1 етичного авторитету і літературної слави. Так, молодий талановитий критик і І літературознавець Микола Євшан від появи першої книги поезій Григорія Чу- І принки до передчасної своєї смерті 1919 р. палко обстоював естетичні позиції й ' творче спрямування поета в десяти літературних оглядах і рецензіях. Літератур- І ний процес він прозирав глибше та об'єктивніше, ніж його колеги по "Українській І хаті". Його виступи про творчість Василя Стефаника, Михайла Яцкова та інших ; сучасних йому письменників виразно різнилися від інших критичних статей у ча- | сописі саме тонким аналізом ідейно-естетичних особливостей мистецького яви- І ща, глибоким розумінням художньої форми.

Шанував Григорій Чупринка і Микиту Шаповала (Сріблянського), який та- І кож багато писав про його творчість, а в роки Першої світової війни переховував | Чупринку, як і, до речі, актора Івана Мар'яненка, художника театру і графіка Івана Бурячка, відомого своїм оформленням до вистав першого українського | стаціонарного театру Миколи Садовського і карикатурами в журналах Шер- [ шень" (1906 p.), "Хрін" (1908 p.), оригінального новеліста Артима Хомиката | інших на підприємстві у Великій Буді на Чернігівщині. Вважалося, що те підприємство працює на оборону, і його трудівники звільнялися від мобілізації.

У передвоєнні роки творча активність Чупринки дещо пригасла, частіше йо­го захоплювали песимістичні настрої. Певну роль відіграла в цьому різка нега­тивна критика книжки-поеми "Лицар-Сам" і вражене самолюбство поета. Та слава Чупринки все ж таки не тьмарилася. Щоправда, його непокоїв-триво­жив зростаючий літературний авторитет Олександра Олеся, до творчості яко­го Грицько Чупринка спершу з пієтетом і ревнивою уважністю приглядався. Навіть більше, коли товариство "Криниця" 1917 р. видало п'ятий том поезій Олеся, Чупринка надрукував на нього рецензію. То було схвильоване вислов­лення емоційного сприйняття поезій "першорядного поета, місце якого уста­новлено одноголосно" з констатацією громадського зацікавлення, настроїв пе­редреволюційного 1916 р.

До речі, перу Григорія Чупринки належать 22 літературно-критичні статті й рецензії, зокрема про твори Івана Нечуя-Левицького, Гната Хоткевича, Мико­ли Вороного, Миколи Філянського, Михайла Жука, Михайля Семенка... Ос­новний його доробок — 425 віршів. Таку цифру назвав відповідальний за руб­рику "Червоний заспів" на сторінках газети "Молода гвардія" Василь Яременко. У першому посмертному і, як уже зазначалося, найповнішому виданні творів Чу­принки в Празі 1926 р. упорядники вмістили 447 творів. Це і поезії, і літератур­но-критичні статті, і рецензії. Літературознавець Павло Богацький, який здійснив значну редакторську і текстологічно-упорядницьку роботу з підготовки цього видання, не мав під руками ні автографів, ні архівів видавництв, газет і журналів, у яких друкувався поет. Та й у наш час ніхто цієї пошукової роботи не веде. І це зрозуміло, бо не було надії опублікувати бодай рядок із поезій майст­ра. Мені пощастило виявити у фондах "Літературно-наукового вісника", части­на яких зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевчен­ка НАН України (фонд 78, од. зб. 643), автографи п'яти віршів поета, три з яких — "Сни", "??? Хто в блакитному просторі", "Ніч" — були свого часу

204

їлинський

Григорій Чупринка

опубліковані в збірках "Огнецвіт" і "Сон-Трава" (вірш "Ніч" з'явився під на­звою "Забуття" і ще з одним чотирирядком). Два інші — "Нічний настрій" і "Над могилою товариша" — до збірок не входили. Можливо, вони з'являлися в періодиці або потрапили до четвертого не надрукованого тому вибраних поезій.

Складна, драматична, позначена політичною боротьбою різних партій, нена­вистю до імперіалістичної війни, передчуттям революційного вибуху атмосфера поступово і невблаганно знецінювала суспільне значення тих поезій Григорія Чу­принки, в яких оспівувався культ краси, божественне покликання поета, культ гріховності, стихійне бунтарство, антагонізм між митцем і масою. Нові соціаль­но-політичні орієнтації, які захоплювали в своє історичне русло величезні маси людей, не могли "змиритися" з тим, що хтось, особливо люди авторитетні, ті, що на видноті, не вливалися в ці нові ритми, відсторонювалися, не поспішали оспіву­вати чи заперечувати. Григорій Чупринка на першій порі, а саме в травневі дні 1917 p., перейнявся емоційно-бурхливою атмосферою революційного національ­ного відродження. Є згадки, що він записався було козаком 1-го українського Богданівського полку, але участі в боях не брав — виконував (і то тимчасово) якусь канцелярську роботу. Патетичні, велемовні, з апеляцією до козакофільсь-ких традицій мітингування його розчаровують. Як згадував Клим Поліщук, на мітинги він не ходив, агітації не проводив.

За панування гетьмана П. Скоропадського він був серед тих, хто осуджував запроданство гетьманського уряду, не крився зі своїми думками, але особливої суспільно-політичної активності також не виявляв.

Видані товариством "Криниця три книги його поезій читали, рецензували, але тональність рецензій не тішила автора. Підстави для цього були.

Наприклад, журнал "Книгар" у лютому 1919 р. опублікував статтю Миколи Зерова Тр. Чупринка. З приводу нового видання творів", у якій уважно про­аналізовано метрику і ритм його поезій, основні ідейні акценти. Критик так уза­гальнив свої спостереження: "Теми його далеко не нові навіть в українській по­езії, оброблення їх доволі примітивне і поверхове, правдиве поетичне захоплення заступається здебільшого риторикою. Бадьорий настрій його поезій — всупереч невпинному квилінню українських версифікаторів, відчуження від патріотичних трафаретів в свій час мали значення протесту проти літературної традиції, але це значення було явищем часовим. Для української ж поетичної мови Чупринка на­робив великого лиха, засмітивши її варваризмами і прозовими виразами, од яких одгонить газетним жаргоном".

Такий жорстокий і багато в чому справедливий присуд не міг не вразити по­ета, тим паче, що Микола Зеров категорично узагальнив: "Мало має права Чу­принка на титул українського Бальмонта".

Треба сказати, що здійснений Миколою Зеровим аналіз поетичного вибра­ного Григорія Чупринки (четвертий, начебто вже підготовлений до друку том його поезій, як уже мовилося, не вийшов) давав підстави для такого висновку. Проте ми повинні пам'ятати, в які часи рецензувалися твори Чупринки, поета, який не брав послідовної та усвідомленої участі в революційних подіях ні на боці буржуазно-демократичних орієнтацій УНР, ні на боці революційних більшовицьких сил.

Важко сьогодні сказати, чому так відсторонювався Григорій Чупринка від по­літичної діяльності в 1917—1918 pp., коли надія на національне відродження та

205

Григорій Чупринка

M. Йіулинаия

державне усамостійнення України захопила в свій шалений вир багатьох письмен^ ників, художників і культурних діячів. Гадається, що трагічною випадковістю в йо-J го життєвій долі була "участь в організації антирадянського повстання". Досі побу-j тують версії про те, що Григорій Чупринка ніби погодився поїхати в Холодний Яр) на зібрання повстанкому влітку 1921 р. Можливо, повстанці й хотіли залучити) відомого поета, тим паче вже покараного більшовиками засланням у Кожухівськин] концтабір, а отже, на їхню думку, озлобленого проти радянської влади, до участі в своїх планах. Але відомо, що Григорій Чупринка до Холодного Яру не поїхав, що його ім'я значилося в таємних списках повстанського комітету, які могли потрапи­ти до ЧК, і за цим списком Григорія Чупринку й заарештували. Серед 39 осіб, з яких 9 — жінки, що їх було засуджено 28 серпня 1921 р. до вищої кари "за участь у тяжких злочинах проти Української Соціалістичної Радянської Республіки з ме­тою скинення робітничо-селянської влади і встановлення Української Народної Республіки проти волі робітників і селян, зрадницької політики проти українсько­го народу, мавшою метою віддання Вкраїни під владу держав Антанти", — під но­мером 20 значиться "Чупринка Гриць Аврамович (відомий поет)"*.

Автор спогадів "Харків, Харків..." Олександр Семененко згадував про своє перебування в Києві 1921 p.: "Біля будинку номер 25 на Хрещатику, там, де був прохід на Мерінгівську вулицю, вивішували на дикті списки. Одного літнього грозового дня я читав серед розстріляних ім'я Грицька Чупринки, поета нового покоління ".

Сумлінний джерелознавець Григорій Зленко провів переконливу лиховісну паралель між "справою Тачанцева', до якої притягли і розстріляли колишнього царського офіцера, відомого російського поета Миколу Гумільова, та "підпільни­ми петлюрівськими організаціями, що взяли собі за мету організувати на всій Ук­раїні повстання проти радянської влади для відновлення влади Української На­родної Республіки". Про це повідомляла 21 серпня 1921 р. на першій сторінці "Пролетарська правда". Київське губернське ЧК рапортувало про розкриття "петлюрівської змови". У справі Всеукраїнського центрального повстанського комітету чекісти заарештували понад 180 осіб, прізвища 13 було опубліковано. Тут останнім значився "Чупринка, відомий український письменник"...

Про смертний вирок 39 заарештованим газета "Пролетарська правда" повідомила лише 10 вересня: "...За участь в організації і керівництві повстансь­кою роботою на території радянської України нижчепойменованих громадян при­судити до вищої міри покарання — розстрілу". Двадцятим у цьому списку був "Чупринка Григорій Аврамович, 42 років".

Є перекази, що документально не засвідчено виконання вироку над Григорієм Чупринкою. Це наводить на думку про те, що він міг загинути раніше, під час облави в лісах Чернігівщини, а згодом його приписали до цього списку. Можли­во, він, людина трохи дивакувата і схильна до експресивного вибуху емоцій, не мав при собі документів і почав обурюватися... Хтозна.

У некролозі "Грицько Чупринка" на сторінках "Українського вістника" М. Струтинський писав: "На початку 1919 р. попадав поет за участь у повстан-чому русі в концентраційний табір в Кожухові. Тільки завдяки інтервенції укапіс-тів червоні опришки пощадили тоді Чупринку, не розстріляли його. Тільки засу-

Українсокий вістник. — 1921. — 25 вересня.

206

./Кубинський

Григорій Чупринка

дали на концентраційний табір. Яким чином видістався Чупринка з Кожухова, яку на ділі ролю відігравав в повстанчому русі, як попав в руки катів, невідомо"*.

Одне слово, тільки архіви ЧК можуть розкрити цю трагічну сторінку поето­вої долі.

Минуло вже багато років від тих трагічних подій на Україні. Григорій Чуприн­ка своєю творчістю не погрішив перед своїм народом. Він заслужив наше вдяч­не ставлення до його пам'яті, повну реабілітацію свого, нічим не заплямованого, імені, об'єктивну оцінку його творчої спадщини.

Поезія Григорія Чупринки — це своєрідна кардіограма духовного биття сер-р значної частини української інтелігенції першого десятиріччя XX ст. Це — складний період нашої духовної історії. Він пов'язаний та емоційно стимульова­ний активним пробудженням національної свідомості, розумінням необхідності торування нових шляхів розвитку національної культури і літератури, динамічною гонитвою за новими образами, за новими формами і засобами самовираження. Певну роль відіграла в цьому яскравому оновленні художнього мислення епоха символізму, яка наприкінці XIX — на початку XX ст. своїм крилом захопила й Україну.

Григорій Чупринка був добре обізнаний з творчістю Едгара По, Шарля Бод­лера, який вважав поезію священнодійством, Поля Верлена, Артура Рембо, Стефана Малларме — усіх тих, хто намагався вивищити поезію над прозаїчною байдужістю щоденності й надати поетичній формі магічних особливостей.

До України докочувалися поетичні хвилі від засновників журналу "Молода Бельгія ", від поетів передусім символістського спрямування, які гуртувалися на­вколо груп "Молода Польща", "Молода Німеччина"... Імена Верхарна, Метер-лінка, Августа Стріндберга, Габрієля д'Аннунціо, Райнера-Марії Рільке, Ста­ніслава Пшибишевського, Тетмайєра, Яна Каспровича, Валерія Брюсова, Кос­тянтина Бальмонта, Олександра Блока, Андрія Белого не лише символізували нові напрями розвитку світової поезії, а й зобов'язували до витворення нових поетичних норм на національному грунті. Східна Україна відчувала та усвідом­лювала свій обов'язок динамічно переорієнтувати класичний плин української поезії в нове річище символізму ще й тому, що у Львові 24 лютого 1906 р. з'явився перший номер журналу "Світ". Цей часопис об'єднав навколо себе та­лановитих митців — В. Бірчака, П. Карманського, О. Луцького, В. Пачовсь-кого, Б. Лепкого, С. Чернецького, С. Твердохліба, М. Качуру, С. Людкеви-ча... Постало нове творче угруповання "Молода муза", відкрите для доступу з Європи нових ідей, нових поетичних форм, схильне до експериментального ми­стецтва, бунтівливе супроти вульгарного соціологізму в мистецтві, наснажене прагненням захистити самобутній розвій своїх обдаровань від диктату соціаль­ної заангажованості.

Григорій Чупринка ідеї символізму сприймав радо і з великими надіями. На­ближався й футуризм, хоча перші його паростки критично заморожувалися. Став­лення в Україні до символізму й футуризму не відзначалося доброзичливістю. І для цього існували об'єктивні причини. Україна сприймала авангард із недовірою, як серйозне зазіхання на літературні традиції, що ґрунтувалися на збереженні національної культури. І хоч авангард, передусім в особі основоположника ук-

Український вістник. — 1921. — 25 вересня.

207

Григорій Чупринка

M. ЖулинсшА

раїнського футуризму М. Семенка, прагнув "вивільнити" українську літературу, українську поезію від тих форм і стилів, які її герметизували і не єднали з літерав турою світовою, мало хто поділяв це ідейно-естетичне завдання. Як було змири-Ш тися з деструкцією традиційної поетики, молитовно освяченої генієм ШевченкаЯ якого намагалися тлумачити тільки як традиціоналіста за формою й суворого реа-Щ ліста за змістом, як було сприймати спокійно алогічну, з елементами фантазійно-И го деформування звичних образів асоціативність? А конструювання нових образ-1 них структур, а жорстокі, холодні ритми та урбаністичні візії? Чи могли з належ«И ною терпимістю вживатися поезії тих, хто посвятив своє життя збереженню M національних літературних традицій від загрози їх знищення й нівеляції, з умисне І позбавленими національної образності й символіки всілякими формалістичними,! "кверофутуристичними" віршами та поемами дивакуватого хлопчини з Полтав-1 щини, "футуриста і антиквара" Михайла Семенка, який у своєму прагненні доди-1 намічного оновлення мистецтва раптом замахнувся на самого Шевченка, своїм "Кобзарем"? Не випадково М. Семенка критикували не лише М. Срібляиський, а й Павло Филипович, Микола Зеров, Марко Черемшина.

Не можна з певністю стверджувати, що Григорій Чупринка у своєму ираг- | ненні оздоровити дух української поезії хотів зблизитися з таким категоричним авангардом, як футуризм. Але поезія Михайла Семенка його зацікавила, і він написав рецензію на його книжку 1913 p. "Prelude". Мені здається, що в особі невідомого йому поета Григорій Чупринка помітив ще одного спільника в бо­ротьбі з традиціоналістами, з тими, хто, на його думку, надто заземлював поезію до рівня поетичної абетки, його ж кредо — натхненний злет "в царство вічного горіння , подалі од земного існування — в неземну красу...

"Prelude" слаба, але вона свідчить про безперечний літературний хист, та хист невихований, невироблений. Очевидно, д. Семенко поет молодий і не з'ясував собі, що поезія вимагає колосальної праці... Побільше уважної праці, д. Семен­ко, і ви станете на недосяжнім для згаданих феноменів шляху", — так оп­тимістично завершив свій критичний огляд збірки М. Семенка Григорій Чуприн­ка. У цій рецензії поет знову полемізував з критиками, передусім із Сергієм Єфремовим, які осуджували новаторство в поезії та вбивали молодих поетів, на його думку, і похвалою, і лайкою ("Так, на наших очах похвала д. Єфремова вби­ла лірика в Олесеві...").

Григорій Чупринка не дуже заглиблювався в формалістичні вправи молодого футуриста. Гадаю, його підкупили в збірці М. Семенка такі елегійно-мінорні по­езії, як, наприклад:

Лягає сум і серце б'ється. Згадаю як літа старі. Пусти — і зразу понесеться, Куди — не знаю, а мерщій В глибоке небо серце рветься, В широкий ломиться простір.

Схожість настроїв і почувань М. Семенка з емоційною тональністю поезій Г. Чупринки очевидна. Та й такі поезії, на думку Чупринки, були протестом су­проти побутового натуралізму і канцелярського описування реалій буття. А голо­вне, вони засвідчували гострий конфлікт поета з дійсністю, яка відштовхувала

208

А.щлтсъкш Григорій Чупринка

' чутливу до болей і страждань мистецьку душу. Григорій Чупринка волів краще відсторонитися від драматичних суперечностей життя, ніж розбиратися в них і в міру своїх сил прагнути їх гармонізувати. Він обрав для себе роль Поета, який осягає вічні загадки людського на вершині Мистецтва, і ця роль ним виконува­лася натхненно і послідовно. Стихійність, розкутість і мелодійність його поетич­ного самовираження раз у раз натикалася на внутрішню потребу "зазирнути" у світ реальний, побачити, яким є те справжнє, а не уявне, символічне, пережиття народної долі. Ось, для прикладу, вірш "Ти не чув?..":

Ти не чув?.. А чути треба, Як співають люди в горі, Як співають люди в муках, Як здіймаються до неба Душі змучені та хворі В довгих, вистражданих звуках.

Ти не знав?.. А треба знати, Що за слізьми — крик одчаю. Гнів і полум'я пожежі! Зчервоніють неба шати, Скрізь од краю і до краю Рухнуть стіни, зникнуть межі.

Такого змісту і настроїв поезії з'являлися з-під пера Григорія Чупринки най­частіше в перший період його творчості. Та не можна стверджувати, що й згодом поет не повернувся до образного вираження соціальних явищ і проблем. Але він уподобав романтичну маску Поета, який виборсався з-під тяжкого, без­просвітного, емоційного нагнітання болів і страждань довколишнього світу і свавільно "оселився" в "чертогах світознання". Григорій Чупринка цю поетичну роль зіграв талановито — щиро повірив у містичне призначення поезії, яку так натхненно сповідували символісти, і відсторонився у своїй поетичній творчості від реальностей складного світу. Так, він прагнув оновити форми і ритми ук­раїнської поезії, порвати з консервативними традиціями національної літератури, але повністю це він не спромігся зробити, бо, попри все своє бажання бути в авангарді поетичного новаторства, Чупринка не зміг одірватися од художньої стихії національної культури — був її сином і її виразником. Це був поет пе­рехідної епохи — від класичної традиції української поезії, яку він освоїв, про­довжував і розвивав в оновлених формах і ритмах, до нової поетики, яка знайде своє вираження в поезії українського неоромантизму з її імпресіоністичними, символістичними та експресіоністичними образно-стильовими течіями.

Можна лише уявити, які цікаві та ефективні висновки чекають на тих дослідників, котрі проаналізують творчість Грицька Чупринки в контексті твор­чої еволюції Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Миколи Вороного, Олександра Олеся. А розвиток західноєвропейської поезії від Верлена, Ме-терлінка, Рільке до поетів "Молодої музи", російського символізму і українсько­го неоромантизму в поетичному самовираженні П. Тичини, В. Чумака, В. Сосю-ри, Д. Фальківського, Є. Плужника, Тодося Осьмачки?.. Аналіз поезії Чуприн­ки навіть під кутом зору творчого освоєння ним національного фольклору, пере-

209

Григорій Чупринка M. ЖилиисыщЕ

луї ім пісенних традицій, відкриває нові перспективи пізнання шляхів розвиткИ української поезії. Так, не все у його віршах і за формою, і за образністю, і за ри-1 мами досконале. Є багато такого, що засвідчує поспішність, небажання повертЛ тиси до написаного з метою доопрацювання, зустрічаються прозаїзми, "підтав няння" пі/і риму, засмічення поетичної мови і стилю. Поет не завжди дбавіпрЯ різноманітність рим, не уникнув тематичних та образно-стильових повторень. Tj] не забуваймо, коли, в яких умовах і в якій духовній атмосфері творив Грицько! Чупринка. І пам'ятаймо, що в своїх кращих (а їх переважна більшість!) віршах І він був новатором форми, творцем нових, оригінальних ритмів і рим, а пісенність, милозвучність його звукопису вражає і захоплює. А його емоційно гнівні обурен­ня з приводу марних, національно спекулятивних критичних "змагань", викрит­тя фарисейства української громади, ситого, цинічного міщанства та безпорадної метушні "борців за ідею", "фальшивих пророків" навколо суспільних ідеалів? Неї випадковими були його поетичні інвективи проти "Ради" і "Української хати,] зневіра у вицяцькуваних псевдонародними "орнаментами" ідеалах національно­го відродження", щирим і самокритично відповідальним було його поетичне звернення до пам'яті Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Лисенка...

...Активний учасник революційних подій 1905—1907 pp., Грицько Чу-J принка і після поразки першої російської революції не припинив боротьби, Влітку 1908 р. його знову заарештували і відправили до тюрми в Смоленськ. Там він, мабуть, і написав вірш "Питання співця", в якому замислився над своєю долею і висловив сподівання, що його боротьба не забудеться май­бутніми поколіннями.

То серце співало, то з серця

лились Вабливі, хоч змучені згуки!.. Чи вдячний нащадок згадає ж

колись

Співцеві страждання та муки? Чи вдячний нащадок згадає

той час. Як всі ми вставали з неволі. Як довго гнітили та мучили нас На ріднім занедбанім полі?

1998 р.

УРАГАН

В хмарі, в мареві, в диму Буревієм, буреломом,

Чорну бучу підніму, 3 блиском, з громом.

Грюкну в полі... Все скручу,

В чистім полі, Илом,

На роздоллі Пилом

Понесусь над сонним краєм, Оточу!..

Степом, гаєм, Дужче, дужче забурую,

Без розбору, Завихрую,

Піднімуся вгору, вгору Загримлю

210

M. Жулинський

Григорій Чупринка

І над миром Диким виром Прошумлю!

Тихі води розхвилюю,

Буйні хвилі рознесу,

Димом небо розмалюю І змарную, Розруйную

Умираючу красу!..

Смілим іспитом смертельним,

Димом-полум'ям пекельним

Подихну. Вгору, вгору,

Без розбору — Серед степу, серед бору, В полі, в морі,

На просторі, Всі устої, всі підпори Зворухну!..

1910

CREDO

Не продасться справжня ліра, Повна гніву, повна сліз!.. "Не твори собі кумира" — Мій улюблений девіз.

Я люблю натхненні звуки, Я люблю святу красу, Так до вас, ворожі дуки, Я душі не понесу!

Я люблю свої страждання І страждання тих людей, Що тримають до сконання Прапор страдницьких ідей.

Братом світла, братом сонця Я зроблюся хоч на мить, — В небі ж брязканням червонця Блиску сонця не купить!

Сяйво, світло — скільки зору -Все моє, моє й моє. До блакитного простору Дух мій гімни подає!

Дзвонить, стогне, плаче ліра. Я іду за Рубікон. "Не твори собі кумира" — Мій улюблений закон!

1911

З ВІКНА

(Зимовий етюд)

Мов пушинки,

Порошинки

На покрівлі,

На будівлі

Ніжно падають сніжинки,

Так легенько

Б'ються, б'ються,

Так тихенько

В'ються, в'ються

В сніговій молочній млі,

Мов не хочуть пригорнутись

До змертвілої землі.

Там, де квіти,

Первоцвіти,

Де лілеї,

Орхідеї

В світосяйнім колориті

Пишно, ніжно

Розвивались

Під одчиненим вікном,

Там сніжинки,

Порошинки

Обгорнули всі билинки

Сріблом витканим рядном.

1911

211

Григорій Чупринка

M. Жумнакй\

ШЛЯХОМ ЖИТТЯ

Колись я грів твої бажання Огнем палким своїх надій, Твої веселі сподівання Серед бушуючих подій.

Колись я сам не знав утоми І в світовій людській сім'ї Мені і хати, і хороми Були однаково свої.

Колись я брав на власні плечі Вагу свою й своїх братів, Як буйний запал ворожнечі Душі і серця не труїв.

...Я тільки знаю, що даремно Зійшлись ми спільно на путі. І чую серцем, як таємно Надії гинуть золоті.

Дж. Байрон

Тепер я сам — і пильним зором Шукаю спільників в юрбі, А ти так дивишся з докором, Що я знесилів у борьбі.

Та тільки знай, я знову встану, Як не з юрбою,— встану сам, І в далеч буряну погляну, І кину виклик небесам.

Коли ж твої палкі бажання Осінній вітер рознесе, — Прости за мрії, за страждання, За глум життя... За все, за все!

1918

ПІСЛЯ НОЧІ

День занявся! Схід в огні. Сонце вдарило промінням. Вдалині, В височині

Ллються хорами пісні Над недавнім безгомінням.

Ніч таїла все в собі:

Тихий настрій молитовний,

Гнів журби

Без боротьби,

Сон забитої юрби

І душевний жах безмовний.

Ніч давила нас у тьмі, Ніч душила гук тривоги. Ми самі Були німі,

Навіть дихати грудьми

З повних сил не мали змоги.

Ми стрічали ніч в біді,

Всі заглушені й беззбройні,

І, бліді

Од давніх дій,

Од провалених надій,

Мали рани незагойні.

День занявся! Схід в огні. Куймо ж щастя, поки видно! Вдалині, В височині

Ллються радісно пісні Так чаруюче й побідно...

1916

212

п.щлинський

Григорій Чупринка

МАНІФЕСТ

НОВІ ШЛЯХИ

Тобі — зневірений, розбитий, Тобі, що ставиш власний хрест, -Велю я знов життя любити, Радіти знов і рвати квіти — Тобі диктую маніфест.

Ти чуєш, як природа дише И як навкруги кипить життя! Великий Дух його колише; Збуди ж найбільше, найсвятіше, Наймогутніше власне — Я!..

Велике Я в земній юдолі — Любов, і згода, і протест! Воно загоїть давні болі, І в ньому весь твій маніфест.

І буде в вільному народі Значна особа і сім'я, Як ти по волі, по свободі При кожній справі і нагоді Проявиш міцно власне Я. 1917

Ні доріженьки, ні стежки!

Білий килим на полях.

Сплів узори та мережки

Цар зимовий.

Дух чудовий

На садах і на гаях.

Білосніжною габою

Хтось покрив земні гріхи.

Лихо сплетене з журбою

Десь забилось,

Заблудилось

І згубило всі шляхи.

Хай метелицею віє Чистий, чистий, білий сніг. Творчий Дух шляхи одкриє І розширить, І провірить Життьовий великий біг.

Зацвітуть шляхи новітні

Не тернами, як цвіли, —

їх покриють квіти літні

І осяє,

Привітає

Вічне сонце після мли.

1918

СВІТЕ ТИХИЙ!

...Світе тихий, Боже щастя, сонце втіхи, З хмар розбитих, лихолітніх В час надій і дум новітніх Освіти і люд, і край!

Збий вкінець останні хмари І за зло, за кров, за свари. За чужі й за власні болі В тисках чорної недолі Знову тьмою не карай!

Більше сонця, більше світла! Щоб країна вся розквітла, Щоб чудова вільна зміна Люд схиляла на коліна З гімном вищої хвали.

Світе творчий, світе тихий, Нашу іскру самовтіхи, Нашу зіроньку яскраву Всьому людові на славу В сонце щастя розпали!

213

Григорій Чупринка

M. Жулит

Треба щастя після муки, Треба сонця після мли. В нас молитви, співи й гуки Тільки в стогонах були.

Творчий світе, ясний світе, Все міняється, живе, Зникне горе пережите, Буде щастя життьове.

Той, хто вік умів терпіти. Хто суворо ніс вагу, Буде трунки щастя пити І заллє свою жагу.

На криваву землю чорну, І зловісну, і тривожну З давніх літ, Кине силу непоборну, Світлу силу переможну Ясний світ.

Тихий світ святої слави, І братерської любові, І тепла

Роздмухне огні яскраві В час борні, заліза й крові В царстві зла.

Київ, 12 січня 1919 р.