Історична необхідність індустріалізації.

У середині 20-х рр. завдяки НЕПу удалося в основному відбудувати народне господарство. Однак, у 20-ті рр. за темпами промислового розвитку СРСР істотно відставав від передових країн Європи. У грудні 1925 р. на XIV з’зді ВКП(б) був узятий курс на проведення індустріалізації — партійно-державної політики, спрямованої на створення великого машинного виробництва.Метою індустріалізації було технічне переозброєння економіки і перетворення СРСР з аграрної відсталої країни на високо-розвинену промислову державу.Завданнями індустріалізації були:

• прискорений розвиток великої промисловості;

• створення матеріально-технічної бази для економічної незалежності країни в умовах ворожого оточення і можливої економічної ізоляції;

• створення в стислий термін оборонної промисловості і зміцнення обороноздатності держави;технічне забезпечення кооперування сільського господарства (випуск тракторів, сільськогосподарських машин тощо);

• різке збільшення чисельності робітничого класу як основної соціальної бази радянської системи.

Особливостями радянської індустріалізації в порівнянні з ринковою були:

• пріоритетний розвиток важкої промисловості, галузей, що випускають засоби виробництва;

• застосування директивних планових завдань, централізація управління народним господарством;

• внутрішні джерела фінансування.

В СРСР ресурсне забезпечення індустріалізації досягалося за рахунок:

• перекачування коштів із сільського господарства (штучного завищення цін на промислові товари і заниження цін на сільгосппродукцію - т.зв. «ножиці цін»);

• інвестування у важку промисловість за рахунок легкої і харчової;

• примусових внутрішніх державних позик у населення;

• експорту за заниженими цінами зерна, нафти, газу, деревини;

• жорсткої державної економії;

• активної державної пропаганди необхідності індустріалізації, що викликала народний ентузіазм, який проявився в соціалістичному змаганні, масовій ударній праці і стахановському русі.

Внутріполітична боротьба по проблемах нагромадження, джерел та темпів індустріалізації.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства. Початковий період промислового піднесення (1926-1928 рр.) проходив ще в умовах нової економічної політики. На індустріальний розвиток у цей час позитивно впливали ринкові відносини з їхніми стимулюючими методами продуктивності праці. Темпи економічного росту визначалися збалансованістю і пропорційністю, масштаби капітального будівництва з фінансової точки зору були реальними. П'ятирічний план був відпрацьований у двох варіантах - первісному й оптимальному. За першим варіантом середньорічний план приросту промислової продукції планувався на рівні 18%, за другим, більш напруженим - понад 20%. Під тиском Й. Сталіна у грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) у своїх директивах для складання першого п'ятирічного плану (1927/28-1932/33 рр.) проголосив пріоритет оптимального варіанту плану.З 1929 р. політичне керівництво країни на чолі зі Сталіним, волюнтаристська завищило показники вже прийнятого оптимального п'ятирічного плану розвитку народного господарства (1928-1933 рр.). Цим самим практично була відкинута багаторічна праця вчених-економістів, зусилля практиків-організаторів, працівників Держплану СРСР і УСРР, рішення партійних і радянських органів для складання першого п'ятирічного плану в центрі і на місцях. Форсована індустріалізація дістала назву «великого стрибка», або «надіндустріалізації». Продиктований Сталіним темп зростання промислового виробництва повинен був досягти майже 38% у середньому за три роки. Затверджені планові показники на першу п'ятирічку були перекреслені, почалося «підхльостування» промисловості і всієї країни.Форсована індустріалізація супроводжувалася не забезпеченим фінансово і матеріально промисловим будівництвом, забороною торгівлі, картковою системою для міського населення, інфляційним випуском паперових грошей, примусовою продрозкладкою одноосібних селянських господарств. Надзвичайні заходи і їхнє переростання в політику комуністичного штурму зустріли опір із боку найстарших членів політбюро ЦК ВКП(б) - М. Бухаріна, О. Рикова, М. Томського. їхня позиція розглядалася в 1928-1929 рр. як ухил вправо від політики інших членів партійно-політичного керівництва. Завдавши поразки групі Бухаріна, сталінське угрупування в політбюро прийняло рішення почати з травня 1929 р. чистку партії (перереєстрацію її членів з метою виклю-чення опозиціонерів).Період кінця 20-х - початку 30-х рр. характеризувався кардинальним поворотом в економічній сфері, створенням господарського механізму, що відкидав будь-які ринкові, стимулюючі методи і застосовував централізоване, директивне управління. В роки першої п'ятирічки утверджувався господарський механізм, цілком відірваний від ринкової економіки. Його суть полягала в поверненні до системи главкізму, високого ступеня централізації управління народним господарством, опорою на адміністративно-командні методи управління.Новий господарський механізм ґрунтувався на директивному плануванні, а не на економічних законах. Зокрема, у звітній доповіді ЦК ВКП(б) XV з'їзду партії, з яким виступив Сталін, стверджувалося, що радянські плани є планами-директивами. В цій доповіді уперше після 1921 р. було проголошене положення про верховенство плану над ринком і тезу про цілковите знищення товарно-грошових відносин у найближчому майбутньому. Малося на увазі, що товарообіг у міру успішного будівництва соціалізму перетвориться на продуктообмін, а торговельний апарат буде замінений апаратом «соціаліс-тичного розподілу продуктів».Майже вся економіка України підпорядковувалася центральним органам влади. Цей процес відбувався усупереч волі партійно-державного керівництва республіки. Так, у січні 1930 р. керівництво України спробувало опротестувати рішення ВРНГ Союзу про вилучення зі складу української республіканської промисловості і про передачу у відання союзних об'єднань Укрсилікаттресту і п'яти металообробних заводів, але безрезультатно. Безуспішними були також спроби відстояти необхідність збереження українського торговельного представництва і представництва української кооперації за кордоном.Створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації управління, що повинна була служити фунда-ментом для режиму особистої влади. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», за якою трестівський госпрозрахунок замінили госпрозрахунком підприємств, котрі оголошувалися основною ланкою управління. Однак, того ступня економічної самостійності, який мали госпрозрахункові трести, підприємства не отримали. Велика промисловість перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів, наділених не меншими повноваженнями, ніж колишні главки. Самостійні підприємства не мали прав, якими користувалися трести в період НЕПу. Велика промисловість перейшла в повне розпорядження загальносоюзних наркоматів, що здійснювали керівництво економічними процесами бюрократичними, командно-адміністративними методами. Україна як союзна республіка цілком позбавилася залишків економічної самостійності.