Здійснення політики колективізації та її наслідки.

Рішення XV з'їзду ЦК КП(б) (1927) передбачали повільний, поступовий, добровільний процес кооперації. Проте практика диктувала швидкі темпи та жорсткі методи.Восени 1928 р. в Україні колективізували лише 4 % селянського землекористування — це була слабка опора для здійснення грандіозних сталінських планів.Принципова зміна орієнтирів почалася після поїздки Сталіна до Сибіру і застосування надзвичайних заходів під час заготівлі хліба в лютому 1928 р.Переходом до політики суцільної колективізації 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. Селян почали насильно заганяти до колгоспів. Основну протидію цьому процесові чинило заможне селянство, шо отримало назву "куркулів". Тому закономірно, що колективізація супроводжувалася "політикою ліквідації куркульства як класу''.Перша хвиля розкуркулення прокотилася республікою з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона охопила 309 районів, де налічувалося 2324 тис. селянських господарств. Станом на 10 березня під розкуркулення потрапило 61 887 господарств, тобто 2,5 %. У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:

• 929 - 1930 рр. — час прискореної колективізації, яка перетворилася, по суті, в комунікацію; село поринуло у вир самознищення. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928 - 1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів'я худоби;

• 1930 р. — маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на почату березня 1930 р. "Запаморочення від успіхів", постанова ЦК КП(б) від 14 березня 1930 р. "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі"). Почався масовий вихід з колгоспів;

• 1931 - 1933 рр. — новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (колективізовано 70 % дворів);

• 1934 - 1937 рр. — завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1 % посівних площ.

Важливим елементом колективізації було так зване розкуркулювання, а фактично розселянювання села. Спочатку, у 1927 - 1928 рр., щодо заможного селянства проводилась політика обмеження — збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використання найманої праці, купівлю машин, реманенту.У квітні 1929 р. Сталін визначив нове стратегічне завдання — перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. Наприкінці січня 1930 р, було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". Починаються масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати до колгоспів.Селянство чинило опір сталінській політиці: в Україні на селі лише із січня до червня 1930 р. зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників радянської влади. У Херсонському, Кам'янець-Подільському, Вінницькому, Чернігівському, Одеському, Дніпропетровському округах відбулися збройні виступи селян. За деякими підрахунками, 1930 р. в Україні кількість учасників селянських повстань перевищила 40 тис.Збагнувши, що ситуація може стати некерованою, Сталін 2 березня 1930 р. у "Правді" опублікував статтю "Запаморочення від успіхів", у якій у "перегинах" процесу колективізації звинуватив місцеву владу.Вимушене переміщення акцентів у селянському питанні одразу призвело до серйозних наслідків — почався масовий вихід селян із колгоспів. За 100 днів після публікації статті в Україні з колгоспів вийшло 1594 тис. господарств. Реакцією офіційних властей на такий перебіг подій став курс на поглиблення розколу села та зміна методів примусу. Тих, хто виходив із колгоспів і повертався до індивідуального господарювання, чекали підвищені податки, їм відводилися гірші землі, не поверталися худоба і реманент, а колгоспникам держава гарантувала пільги та кредити.Восени 1930 р. у колгоспах залишилося менше третини селянських дворів. Характерно, що виходили переважно середняцькі господарства, і в колгоспах залишалися тільки незаможники.Проте відступ Сталіна тривав недовго — вже у вересні 1930 р. ЦК ВКП(б) розіслав у республіки директивний лист «Про колективізацію». Зокрема, Україна відповідно до директив мала подвоїти рівень усуспільнення і протягом 1931 р. в основному закінчити суцільну колективізацію основних сільськогосподарських районів.Ще рішучішими методами і темпами проводився процес розкуркулення. Протягом 1930 р. з України було депортовано майже 75 тис. селянських родин, а з кінця року й до червня 1931 р. — 23,5 тис, за роки Україні суцільної колективізації було експропрійовано близька 200 тис. селянських господарств (разом із сім'ями — 1,2— 1,4 млн осіб, з них 860 тис. виселили на північ Сибіру).Отже, трагедія колективізації вимірювалася мільйонами людських доль. Депортація "куркулів" з України набула величезних масштабів.Не кращою була доля тих українських селян, що залишилися жити в республіці. У грудні 1932 р. було введено "внутрішній паспорт", що фактично не давало можливості без дозволу місцевої влади переїхати до міста не тільки "куркулям", а й бідним селянам.Одним із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був голод 1932—1933 рр. Безпосередньо його причиною стало насильницьке вилучення хліба у селян. Загалом же причинами голодомору в Україні була сукупність національно-політичних та соціально-економічних чинників:

• необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка відкрито протистояла сталінському керівництву;

• непосильні для селян хлібозаготівлі; надмірний експорт хліба;

• низький ентузіазм селян працювати в громадському господарстві;

• конфіскація властями продовольчих запасів;

• економічні прорахунку спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуиістичними методами.