Становище в сільському господарстві країни в кінці 20-х pp.

У рамках НЕПу передбачався поступовий розвиток на селі колективного виробництва (колективізації) на основах добровільного кооперування, використання ринкових форм кооперації, урахування місцевих умов, фінансової і матеріально-технічної допомоги кооперативам із боку держави. Після ліквідації «воєнного комунізму» В. Ленін вимагав прийняття партією курсу на поступове залучення селян у колективні форми ведення господарства через найпростіші форми кооперації: споживчу, сільськогосподарську, збутову, кредитну і т.д. Найпростіші форми кооперації повинні були наочно продемонструвати селянам матеріальні переваги спільного ведення господарства, прищепити їм навички колективізму, допомогти добровільному переходу до сільськогосподарської артілі (колгоспу). На думку В. Леніна, «простий ріст кооперації» був «тотожний росту соціалізму». На XV з'їзді ВКП(б) у 1927 р. був підтверджений курс на поступове кооперування сільського господарства і відкинута сталінська пропозиція про прискорену колективізацію, підкреслено, що не можна допускати «ніякого повернення до продрозкладки». Однак, хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. і брак валюти, що надходила від проданого за кордон хліба, могли зірвати форсовані темпи індустріалізації. У цих умовах у керівництві СРСР переміг курс на використання колективних господарств (колгоспів) для безперебійного і безкоштовного постачання держави хлібом.У 1927 р., незважаючи на добрий врожай, селяни не погодилися на занижені ціни і відмовилися продавати хліб державі. Під загрозою опинилося фінансування індустріалізації і державне постачання продуктами промислових центрів. Серед партійного керівництва виникли два протилежних підходи до подолання кризової ситуації. Перший полягав у тому, щоб підвищити закупівельні ціни на хліб і тим самим збільшити платіжно спроможний попит селянства на промислові товари. Цей шлях продовження ринкових стиму-люючих відносин із селянством відстоювали в політбюро М. Бухарін, О. Риков і М. Томський. Другий відстоювали И. Сталін і його однодумці в ЦК партії, що прагнули використати ситуацію для поновлення випробуваного під час Громадянської війни примусового вилучення зерна із селянських господарств. У січні 1928 р. Й. Сталін поїхав до Сибіру, щоб прискорити подолання хлібозаготівельної кризи. Тут він розробив т. зв. «уральсько-сибірський» метод заготівель, який згодом був поширений на всю країну. Цей метод ґрунтувався на принципі самооподаткування, згідно з яким село за майновою ознакою поділялося на групи, що протистояли одна одній, і загрозі розкуркулювання. Кожному селу давали завдання з продажу хліба, а доведення «до двору» здійснювалося за рішенням сільських сходок. Селян, що не виконували ці рішення, спочатку штрафували, а потім піддавали судовому переслідуванню, їхнє майно розпродавалося з торгів. У результаті застосування в Україні «уральсько-сибірського» методу хлібозаготівель, навесні 1929 р. було розпродане майно 18 тис. господарств, оголошених куркульськими. Методи адміністративного, насильницького тиску на селянство, так звані «надзвичайні заходи», узимку 1928 р. фактично означали кінець нової економічної політики і відновлення продрозкладки. Індустріалізація також вимагала значних коштів, котрі планувалося одержати за рахунок сільського господарства. Оскільки керівництво країни не змогло використовувати для цього ринкові методи НЕПу, він був згорнутий.