Болгарія напередодні Другої світової війни.

До середини 1939 р. правлячі кола Болгарії велику увагу приділяли зондажу позицій великих держав щодо болгарських територіальних та військових проблем. В умовах зростання напруженості в Європі цар Борис III прагнув знайти в протистоянні військових блоків найвигідніше для Болгари місце. Однак у міру розвитку подій ставало дедалі очевиднішим, що територіальні зазіхання Болгарії не дістають підтримки Англії й Франції. Німеччина ж демонструвала стриманість у цьому питанні й не хотіла зв'язувати себе будь-якими зобов'язаннями або обіцянками.Щойно після початку другої світової війни, 15 вересня 1939 р., Болгарія офіційно проголосила про нейтралітет. Однак така її позиція не влаштовувала Німеччину, яка прагнула забезпечити собі плацдарм на Балканах. Посиливши тиск на болгарські правлячі кола, німецька дипломатія домоглася зміни уряду в країні. В лютому 1940 р. новий кабінет міністрів очолив германофіл Б. Філов.Певної переорієнтації зазнала й зовнішньоекономічна сфера — збільшилася питома вага болгарсько-німецьких зв'язків. Торгівля з Німеччиною в 1940 р. становила 2/3 всього експорту та імпорту країни. Сільськогосподарське виробництво поступово підкорялося потребам німецького ринку: скорочувалися посівні площі зернових і збільшувалися посіви технічних культур — тютюну, бавовни, винограду. Німецький капітал швидко захопив ключові позиції в економіці Болгарії, й країни, по суті, перетворилася на аграрно-сировинний придаток фашистського рейху.Німецька дипломатія підтримала вимоги Болгарії щодо повернення їй Південної Добруджі. Болгарсько-румунський договір, підписаний 7 вересня 1940 р. в Крайові, вирішував не питання на користь Болгарії. Наприкінці вересня 1940 р. в Берліні Німеччина, Італія та Японія уклали Троїстий пакт. У жовтні до нього приєдналася Румунія, на територію якої ввійшли німецькі війська. Плани щодо Балканського плацдарму фашистської Німеччини почали перетворюватися на реальність. Саме в цей період радянська дипломатія запропонувала Болгарії укласти пакт про ненапад і взаємну допомогу. Але царський уряд відхилив радянську пропозицію. Комуністи, спираючися на традиційні симпатії до російського народу, очолили рух за підписання договору з Радянським Союзом. Невдовзі акції на підтримку радянських пропозицій набули всенародного розмаху. Стурбованість за долю батьківщини поділяли прихильники «Звена», соціал-демократи, «землероби» і навіть деякі представники демократів та радикалів.Проти прихильників співробітництва з СРСР були застосовані репресії: їх заарештовували, інтернували. Авторитарний режим у країні міцнів. Наприкінці 1940 р. слідом за посиленням контролю за пресою було прийнято закон «Про захист нації». На його підставі розпускалися всі організації, що мали зв'язки з установами країн, які перебували в стані війни з фашистськими державами. Населенню заборонялося слухати передачі будь-яких іноземних радіостанцій, крім німецьких.Проголошений нейтралітет не міг урятувати Болгарію від економічного, військово-політичного та ідеологічного тиску з боку Німеччини. Підкоряючись йому, царський режим мусив підписати 1 березня 1941 р. у Відні угоду про приєднання країни до Троїстого пакту. Того ж дня 630-тисячна німецька армія вступила на територію нового союзника держав фашистського блоку.Незважаючи на введення іноземних військ, на погляд здавалося, що нічого не змінилося — Болгарія зберігала незалежність, будучи партнером могутньої Німеччини. Цар Борис III сподівався, що йому вдасться запобігти залученню Болгарії у війну.Але насправді союз із Німеччиною перетворював Болгарію уже на початковому етапі другої світової війни на військового пособника фашистської агресії. її територія стала плацдармом для дислокації німецьких військ, з якого у квітні 1941 р. був завданий удар по Греції та Югославії. Крім того, під час балканських операцій болгарські війська на вимогу німецького командування забезпечували охорону болгаро-турецького кордону, прикриваючи тил німецької армії.Після завершення балканських операцій Болгарії було дозволено ввести свої військові підрозділи до Македонії, Західної Фракії, а також до Західних регіонів, відторгнутих у 1919 р. за умовами Нейїського мирного договору. Німецькі війська, звільнені від виконання в цьому регіоні окупаційних обов'язків, могли бути перекинуті в інші точки відповідно до планів вермахту. Військово-монархічний режим Болгарії у відповідь на закиди в колабораціонізмі виправдовувався тим, що завдяки орієнтації на Німеччину зумів у короткий строк безкровно вирішити грандіозні зовнішньополітичні завдання. Після приєднання Південної Добруджі, Македонії, Західної Фракії, Західних регіонів територія країни збільшилася на 49,3%, а населення — на 34,8%. Усе це сприяло тимчасовому підвищенню авторитету режими серед населення; Болгарія стала порівняно надійним тилом нацистської Німеччини.