Наслідки світової економічної кризи в країні.

Новий політичний режим, усунувши від влади законний уряд, прагнув ідеологічно обгрунтувати свої дії, нейтралізувати вплив «землеробів» та інших лівих серед населення країни. З цією метою були висунуті положення про «надпартійну державу» й «суспільство соціального миру». Не зумівши закласти їх в офіційні програмні документи «Демократичної згоди», О. Цанков та його прихильники намагалися пропагувати ці положення під час вживання різних соціально-економічних заходів.Ще на початку XX ст. О. Цанков був прихильником «демократичного соціалізму» як соціального ідеалу, досягнути якого можливо шляхом активного втручання держави в економічне життя і примирення класових інтересів робітників та підприємців. У книзі «Наслідки війни» (1919 р.) вія обгрунтував висновок, що держава має координувати і господарське життя країни, і соціальні відносини в суспільстві.Перебуваючи при владі, О. Цанков доповнив цей висновок тезою про так звані «дискримінації капіталу», тобто про право держави примусити капітал працювати на користь усього суспільства. Ця теза стала основою податкової реформи, яка передбачала значно більше оподаткування капіталу порівняно з трудовими доходами. Наприклад, ставка прибуткового податку для максимального доходу в 1/5 млн. левів установлювалася в 36 %. Так уряд О. Цанкова доводив свою «надкласовість» і «позапартійність». Однак насправді великі підприємці вміло обминали прийняті закони. Селяни, навпаки, втратили всі пільги, які вони мали за часів правління «землеробської» влади.У цілому ж головним напрямом економічної політики була стимуляція підприємництва. Закони про заохочення місцевої промисловості, цілеспрямована митна політика діяли насамперед на користь буржуазії. Щоб якось забезпечити режимові масову підтримку, були прийняті закони, що передбачали певні заходи в інтересах середніх прошарків. Але на практиці ні заходи не завжди спрацьовували; в країні тривав процес соціального розшарування та класової диференціації.Незважаючи на політику соціального маневрування, більшість населення Болгарії залишалася різко ворожою до режиму, встановленого насильницьким шляхом. Найвойовничішу позицію зайняла БКП. У травні 1924 р. на горі Вітоша поблизу Софії відбулася нелегальна партійна конференція, яка, виходячи з висновку «про подальше поглиблення революційної кризи в країні» спрямувала стратегічний курс БКП на підготовку збройного повстання.Міжнародне засудження каральних акцій уряду О. Цанкова сприяло послабленню його позицій. Навіть буржуазна опозиція почала настійно вимагати термінового «умиротворення країни». 4 січня 1926 р. кабінет О. Цанкова пішов у відставку. Нову раду міністрів сформував лідер одного з угруповань «Демократичної згоди» А. Ляпчев, який відразу ж відмежувався від «крайнощів» попередників.Економічне життя Болгари середини 20-х років вирізнялося певним пожвавленням, хоча в різних галузях господарства воно відбувалося з різною інтенсивністю.На виборах до Народних зборів у травні 1927 р. урядовій «Демократичній згоді» протистояло два політичних угруповання. До першого блоку входили Демократична, Націонал-ліберальна партії та БЗНС — «Врабча-1». Другий— «Залізний блок» — об'єднав партії соціалістичної орієнтації: «широких» соціалістів, спілку ремісників та лівих «землеробів». Незважаючи на те, що за опозицію проголосувало 54 % виборців, вона отримала тільки 40 % депутатських мандатів.Політичною опорою уряду А. Ляпчєва залишалася «Демократична згода», яку, однак, роздирали внутрішні чвари. Прагнучи повернутися до влади, цанковці атакували політику кабінету міністрів. Особливо гострими були виступи О. Цанкова в березні — вересні 1929 р., під час урядової кризи. Потім у партії з'явилася ще одна опозиційна група на чолі з міністром закордонних справ А. Буровим. Таким чином, «Демократична згода» перебувала в стані організаційної аморфності.У вересні 1929 р. ділові кола Болгарії вразила звістка про несподіване банкрутство торговельної фірми братів Биклових. Ця подія провістила вступ країни в смугу економічної кризи. Найбільше від кризових струсів потерпіла сфера обігу (торгівля і кредит), де зосереджувалася головна маса капіталів. Обсяг зовнішньої торгівлі в 1929—1933 рр. скоротився втроє, а внутрішньої — в 1,5 раза. Негативні наслідки мав і відплив іноземного капіталу. В перший рік кризи промислове виробництво скоротилося на 40 % порівняно з 1928 р. В 1932 р. 30 % усіх працюючих утратили робочі місця. На 55—60 % упали ціни на сільськогосподарські продукти, що викликало масове розорення селян.Економічна криза значно погіршила становище робітників, службовців, середніх прошарків та селян, загострила соціальні суперечності. Піднялася хвиля протесту зубожілих мас. У 1929 р. відбувся загальний страйк тютюнників. У 1930—1933 рр. страйковий рух охопив робітників гірничої, текстильної та харчової промисловості. Під його впливом у боротьбу включалися селяни, військові, середні прошарки міста. Уряд А. Ляпчева вжив антикризових заходів, але не міг вирішити соціально-економічних проблем. Надій на те, що «Демократична згода» зможе впоратися зі становищем у країні, залишалося дедалі менше. В цих умовах опозиційні сили не забарилися скористатися народним невдоволенням урядовою політикою. В ході підготовки до парламентських виборів, призначених на червень 1931 р., Демократична, Радикальна, частина Націонал-ліберальної партії та БЗНС — «Врабча-1» створили «Народний блок». Програмні обіцянки нового об'єднання передбачали «звільнення країни від усіх вад», відновлення конституційних свобод, підвищення цін на зерно, часткове скасування заборгованості селян.Вибори до Народних зборів принесли переконливу перемогу «Народному блоку», за який проголосувало 600 тис. виборців. «Блок праці», керований Робітничою партією в союзі з лівими «землеробами», зумів отримати 31 депутатський мандат. Уряд «Народного блоку» очолив лідер Демократичної партії О. Малінов.Новий кабінет у 1931—1933 рр. здійснив ряд реформ,, які стримали процес масового розорення селянства. Так, закон про захист селянина зупинив продаж землі за борги, Проголосив розстрочку сплати боргів, самі борги скорочувалися, ділянки до 4 га не відчужувалися. Пільги щодо земельного податку полегшили становище 400 тис. господарств. Упродовж 1931 - 1934 рр. кілька разів здійснювалося часткове списування та зниження недоїмок. Політика-надання допомоги селянству суперечила інтересам міських підприємців. Для ліквідації «ножиць» між цінами на міську та селянську продукцію в 1932 р. було прийнято закон, що заборонив діяльність картелів та інших монопольних структур.