Запровадження режиму ''санації'' та його наслідки.

Перший етап політики «санації». На об'єднаному засіданні сейму та сенату 31 травня 1926 р. Ю. Пілсудського (кандидатуру висунуто ППС) в першому турі переважною більшістю голосів було обрано президентом Польщі. Легітимізувавши тим самим переворот, він, щоб зберегти не обмежену конституційними нормами свободу своїх подальших дій, відмовився обійняти посаду глави держави. А президентом 1 червня було обрано давнього прихильника й друга Ю. Пілсудського професора Львівського політехнічного інституту І. Мосьцицького (1876—1935), який обіймав цю посаду до 30 вересня 1939 р.Гострота соціальних та національних суперечностей спонукала новий режим до підкорення своїм інтересам уже існуючих державно-політичних інституцій. Поправка до конституції від 2 серпня 1926 р. істотно обмежила права законодавчих органів, звільнивши уряд у ряді питань від парламентського контролю, різко розширивши права та повноваження президента. Він дістав право самостійно розпускати сейм і сенат до закінчення строку їхніх повноважень. Водночас сейм утратив право на саморозпуск.Президентові було надано право видавати укази, що мали силу закону. Це право він міг здійснювати в проміжках між сесіями законодавчих палат у випадку невідкладної державної необхідності або під час роботи цих палат на підставі передбачених законом повноважень.Травневий переворот спричинив зміни не стільки в самій моделі політичного устрою, скільки, значно більшою мірою,— в її функціонуванні. Виконавча влада в період «санації» завжди знаходила засоби, щоб, нехтуючи основними нормами парламентської демократії, нейтралізувати вплив парламентських партій.Зміцненню позицій «санаційного» режиму сприяло пожвавлення економіки. Майже втричі збільшився експорт вугілля, різко зросли транспортні перевезення, нові замовлення отримали машинобудівні та інші галузі промисловості, зменшилося безробіття, зміцнився курс злотого, в 1926 р. було зібрано гарний врожай. Пожвавленню економіки сприяло вкладення в польську промисловість англійських, американських та німецьких інвестицій і надання стабілізаційних позик у 1927 р.Саме ці зміни в економіці на певний період стабілізувала внутрішньополітичне становище в країні. Вони давала народу підстави для надій на поліпшення життя. Ці сподівання в цілому поділяли члени соціалістичної, селянських та дрібнобуржуазних партій. Послідовним противником режиму «санації» виступала компартія.Досить гостра боротьба точилася і в самому «санаційному» таборі, що призводило до швидкої зміни урядів. Щоб впорядкувати урядову чехарду, 25 серпня 1930 р. посаду прем'єр-міністра обійняв сам Ю. Пілсудський. 29 серпня декретом президента парламент був розпущений і призначено нові вибори.Зважаючи на прорахунки минулої передвиборної кампанії, в ніч на 10 вересня за списком, складеним Ю. Пілсудським, були заарештовані, а потім ув'язнені до Брестської фортеці провідні діячі Центролева. Всього заарештовано 84 колишніх депутати і сенатори, яких офіційно обвинуватили у скоєнні кримінальних та політичних злочинів. У ході передвиборної кампанії було заарештовано ще 5 тис. чоловік. У відповідь на терористичні акції, здійснені Організацією українських націоналістів (ОУН) у 1930 р. на «кресах» проводилася «пацифікація» — каральні експедиції з масовими арештами, розгромом нелояльних органу запій і навіть атаками літаків на окремі селища.«Санація» в 30-х роках. Промислове виробництво в 1930 р. порівняно з 1929 р. скоротилося на 18%, а в 1935 р. — на 34 %. Кількість офіційно зареєстрованих безробітних зросла з 162 тис. чоловік (1928 р.) до 343 тис. (грудень 1933 р.), насправді ж їх було вдвоє більше. Національний доход зменшився з 26 млрд злотих (1929 р.) до І 12,5 млрд (1935 р.). Військові витрати становили 70 % бюджету. Не сприяли стабілізації становища в країні й постійні зміни в складі уряду.В 1931 р. відбулися масові виступи робітників та селян проти соціальної політики уряду. Прагнучи захистити свої інтереси й активно протидіяти курсу «санації», ПСЛ — «П'яст», ПСЛ — «Визволене» та Стронніцтво хлопське об'єдналися в 1931 р. в Стронніцтво людове (СЛ), у програмі якого обстоювалася парламентська демократія. Нова партія виступала за експропріацію великої земельної власності без компенсації й подальше створення самостійних землеробських господарств — індивідуальної власності селян. СЛ підкреслювало свою опозиційність щодо «санаційного» уряду, проводило селянські страйки та демонстрації. Лідерами партії були В. Вітос, М. Ратай, С. Миколайчик.У травні 1933 р. І. Мосьцицький утретє був переобраний президентом. Прем'єри заступали один одного щороку, а то й частіше. Нехтуючи діючими нормами права, С. Цар, один із найближчих співробітників Ю. Пілсудського, запропонував сеймові проект нової конституції. Порушуючи традиції підготовки актів такого значення, Безпартійний блок без обговорення підтримав проект і направив його в сенат. Там ланцюгова реакція порушень закону не зупинилася, і 23 квітня 1935 р. текст конституції, підписаний президентом, набрав чинності нового основного закону країни.Відтепер президент обирався на сім років загальним голосуванням. Допускалася можливість висування на президентську посаду лише двох кандидатів. Одного з них могли назвати спеціально сформовані збори, що включали 50 електорів, обраних сеймом зі свого складу, 25 висунутих сенатом, а також маршалів сейму або сенату, прем'єр-міністра, генерального інспектора збройних сил та голову Верховного судуг Другого кандидата висував президент, у якого закінчунався строк перебування на посаді.Президент мав право призначати прем'єра, за його пропозиціями міністрів, скликати та розпускати сейм та сенат, виконував обов'язки головнокомандуючого збройними силами, вирішував питання війни й миру, мав прерогативу видання різних актів без попереднього погодження з прем'єром, призначав третину сенату. Відповідальність президент ніс тільки «перед Богом та історією». Безумовно, конституція була ще одним кроком до встановлення авторитарної системи.Після смерті Ю. Пілсудського «санація» залишилася без свого керманича та ідеолога. Однак у другій половині 30-х років склалася відносно сприятлива економічна кон'юнктура: спостерігалося пожвавлення промислового виробництва, безробіття не зростало, успішно здійснювався чотирирічний інвестиційний план. За 1921—1939 рр. населення Польщі збільшилося з 27 до 35 млн чоловік, питома вага сільського населення скоротилася від 75 до 70 %. Темпи зростання національного доходу відставали від темпів збільшення кількості населення.У цей період намітилися тенденції до зближення буржуазно-поміщицьких і клерикальних кіл з правлячою верхівкою. Легальна опозиція не могла істотно впливати на поправіння урядового курсу. Більш реалістичні політики, такі як І. Падеревський, В. Сікорський, Ю. Галлер та ін., намагалися згорнути «санацію». Ця опозиція згуртовувалася навколо «Фронту Моржа» (І. Падеревський) у Швейцарії або легального Союзу відродження республіки (В. Сікорський). Однак ефективність її діяльності була незначною.Малоефективними виявилися й зусилля клубів антифашистськії настроєної інтелігенції, що постали в 1937 р. і послужили базою для утворення в 1939 р. Демократичної партії, лідерами якої були М. Михалович, В. Жимовський. Узагалі всьому «антисанаційному» колу політичних сил не вистачало ні енергії, ні згуртованості, ні бажання та вміння об'єднатися для протидії антидемократичним тенденціям у суспільному житті Польщі.«Санаційні» правителі використали спільний з Німеччиною поділ Чехословаччини в 1938 р. та приєднання Тешинської Сілезії для розгортання національно-патріотичної кампанії, яку підтримали й ендеки, й прихильники «Фронту Моржа», й ППС. На хвилі успіху «санація» вирішила зміцнити свій режим шляхом проведення нових виборів у листопаді 1938 р. На цей раз у виборах взяло участь 67 % електорату, що, безумовно, було наслідком «тешинської перемоги».