Державний переворот 1926 p.

Політичному ладові Польщі, особливо після виборів 1922 р., була притаманна надзвичайна політична роздробленість, що, природно, негативно впливало на функціонування всього державного механізму. Відсутність у сеймі постійної більшості ускладнювала розробку єдинихПринципів державної політики, яка б охоплювала вузлові проблеми економічного, громадського й політичного життя. Законодавча політика держави базувалася на прийнятті компромісних рішень, які являли собою результат взаємних поступок політичних угруповань, що репрезентували інтереси різних класів і соціальних прошарків суспільства. Хоча було прийнято, наприклад, закони про аграрну реформу та соціальне законодавство, багато важливих для розвитку країни проблем залишалися невирішеними через труднощі в подоланні суперечностей між парламентськими фракціями.Роль начальника держави, а потім президента законодавчо обмежувалася конституційними нормами. Проте на практиці Ю. Пілсудський спромігся справляти реальний вплив на формування уряду та його діяльність, особливо у військовій та міжнародній сферах. Президеит С. Войцехівський (1869—1953) при формуванні уряду, як правило, лише схвалював позицію більшості сейму. Впливати на політику уряду він навіть не намагався.Політична роздробленість сейму перешкоджала формуванню урядів. Створити сталу коаліцію не вдавалося, тимчасом лише вона могла стати основою уряду. Вісім урядів були позапарламентськими кабінетами, що складалися з фахівців, які не належали до жодного з угруповань сейму. Формування урядів та їхня діяльність зазнавали впливу різних лобістських груп, як от союзу «Левіафан», клерикалів тощо.Надані громадянам конституцією політичні права й свободи не реалізувалися. Законодавчі обмеження, а також державна політика спрямовувалися проти певних політичних сил і національних меншин. Створювалися перепони для розвитку освіти, друку, культури українського, білоруського населення (меншою мірою— єврейського).Функціональні недоліки парламентського ладу в Польщі значною мірою зумовлювалися її досить відсталою економічною структурою, низьким, у середньому, рівнем політичної культури суспільства, яке здобуло незалежність після довгого поневолення. Перед молодою державою поставали дуже складні завдання: треба було створити адміністративний апарат, відбудувати зруйновані війною промисловість і сільське господарство, надати роботу сотням тисяч безробітних, а також забезпечити країну продуктами харчування. При здійсненні цих надзвичайних завдань виникали додаткові труднощі, пов'язані а відсутністю кваліфікованих кадрів, коштів тощо.Політична криза супроводжувалася кризою в армії: пішла у відставку значна група провідних компетентних генерал їй, у тому числі Ю. Галлер, Т. Розвадовський та ін. В лютому 1926 р, уряд залишив один із лідерів ППС Є. Морачевський, а у квітні — інші соціалісти. 5 травня уряд А. Скшинського у повному складі подав у відставку. Фракція соціалістів у сеймі офіційно просила Ю. Пілсудського очолити уряд.Коли 10 травня В. Вітос створив уряд, який за складом нагадував очолюваний ним у 1923 р. уряд «Хієна—П'яст», глибока занепокоєність охопила широкі верстви польського суспільства, що небезпідставно побоювалися подальшого погіршення свого становища. Фракції ППС, ПСЛ — «Визволенє», Селянська партія та «Група праці» виступили із спільною заявою про реакційний, антиреспубліканський характер нового уряду.Ввечері 11 травня в столиці відбулися антиурядові виступи офіцерів, до Варшави почали стягуватися вірні Пілсудському військові частини. Керівництво ППС опублікувало відозву, в якій закликало усунути від влади. Воно намагалося представити Ю. Пілсудського як єдиного захисника демократії, що справедливо вимагав загального оздоровлення — «санації». Компартія також зайняла різко антиурядову позицію.В другій половині 12 травня розпочалися збройні сутички між військами, які підтримували уряд, та його противниками. Після перших успіхів «пілсудчиків» у ході вуличних боїв, що відбувалися 13 травня, урядові війська почали тіснити заколотників. Одначе страйк залізничників перешкодив перекиненню урядових військ до столиці. Загальний страйк, будування барикад, формування загонів опору рішуче змінили обстановку. Продовження бойових дій загрожувало перетворенням боротьби (у вуличних сутичках загинуло 379 чоловік і майже тисяча поранені) на справжню громадянську війну.14 травня 1926 р. уряд прийняв рішення про відставку, а президент С. Войцехівський передав свої функції маршалу сейму М. Ратаю, який за рекомендацією Ю. Пілсудського призначив головою нового кабінету міністрів професора зі Львова К. Бартеля — лідера «Групи праці», що мала всього п'ять мандатів у сеймі. Спираючися при формуванні уряду на партії, що підтримали травневий переворот, К. Бартель запросив до його складу політиків відверто правої орієнтації. Ю. Пілсудський залишився військовим міністром.