Польсько-радянські відносини.

Радянсько-польські відносини та війна 1920 р. Проголошення незалежної Польської держави спонукало радянський уряд до встановлення добросусідських відносин. Але всі пропозиції, що надходили з Москви, Варшава залишала без відповіді. Більше того, відряджену до Варшави делегацію російського Червоного Хреста на чолі з Б. Веселовським було заарештовано, а потім підступно розстріляно.Східні кордони Польщі, визначені комісією Ж. Камбона у вигляді «лінії Керзона», Паризька конференція не затвердила. Насамперед тому, що Антанта підтримувала білий антибільшовицький рух у Росії. Разом із тим західні держави заохочували Польщу до експансії на Схід, надавали їй значні позики, постачали зброю, боєприпаси тощо. Німеччина робила все можливе, щоб озброїти Польщу, підштовхнути її до територіальних загарбань на теренах більшовицької Росії. Навесні 1919 р. польські військові підрозділи, розташовані за межами «лінії Керзона», налічували вже понад 200 тис. чоловік.У березні 1919 р. поляки захопили Слонім, Пінськ, Ліду, Вільнюс. 22 квітня було опубліковане звернення Ю. Пілсудського до населення Великого князівства Литовського із закликом до усіх народів, які мешкали в ньому, об'єднатися у федерації з Польщею. У квітні 70-тисячна польська армія на чолі з генералом Ю. Галлером була перекинута з Франції на західноукраїнський фронт. У середині липня польські війська дійшли до річок Збруч і Стир. Уже тоді загальна чисельність польських військ наближалася до 500 тис. Близько половини державного бюджету Польщі та майже всі іноземні позики поглиналися витратами на військові цілі.Антирадянськи настроєні польські лідери добре усвідомлювали й кінцеву мету білого руху, який прагнув не тільки перемогти більшовиків, але й відновити «єдиную и неделимую» Росію в кордонах 1914 р. Тому вони мусили допомагати урядові В. Леніна в його двобої з внутрішньою контрреволюцією.Радянська сторона, відбивши навалу денікінців та іноземну інтервенцію, запропонувала Польщі укласти мир на досить вигідних для неї умовах. У ноті, направленій польському урядові 22 грудня 1919 р., радянське керівництво зазначало, що мир між двома державами є необхідним для розвитку обох сторін. Уже в лютому 1920 р. В. Ленін в одній із своїх промов заявив, що радянська сторона пропонує Польщі мир на основі визнання кордоном лінії, на якій стоять польські війська, а «вони стоять значно далі, ніж мешкає польське населення».Польські керівники прагнули до утворення під егідою Польщі федерації східноєвропейських народів, ворожої радянській Росії. Спроба об'єднатися з Фінляндією, Естонією, Латвією та Литвою в січні 1920 р. успіху не мала. Тоді 21 квітня польський уряд підписав договір із Директорія на чолі з С. Петлюрою. Польща визнавала українським території до кордону 1772 р. Зі свого боку петлюрівці погодилися на приєднання до Польщі Східної Галичини, західної Волині та частини Полісся. Згідно з підписаною у Варшаві 24 квітня українсько-польською воєнною конвенцією українські підрозділи (18 тис. чоловік) підпорядковувалися польському командуванню, а уряд УНР зобов'язався забезпечити союзну армію продуктами харчування. Трохи пізніше був підписаний договір між Польщею та Білоруською Найвищою радою, який передбачав входження Білорусії на правах автономії до складу Польщі.В період радянсько-польської війни лідери Комінтерну точно перебільшували потенціал революційної ситуації. В Європі й усіма засобами намагалися розпалити багаття світової пролетарської революції. Перемога над Польщею стала розглядатися як початок пролетарської революції е Німеччині.30 липня 1980 p. було створено тимчасовий революційний комітет Польщі (Польревком), до складу якого увійшли Ю, Мародерський. Ф, Дзержииський та ліворадикальні марксисти. Комітет видав маніфест, у якому підкреслювалося, що польські трудящі повинні взяти «свою долю у власні руки», а головним завданням Польревкому було проголошено утворення Польської радянської соціалістичної республіки.Новій владі вдалося частково відновити роботу на деяких підприємствах, забезпечити міське населення продуктами харчування та ін. Однак, дотримуючись ультралівих поглядів, Польревком проводив політику, яка не сприймалася поляками. Справді, якщо польський сейм 15 липня 1920 р. ухвалив закон про аграрну реформу, яка передбачала примусову парцеляризацію великих земельних володінь за цінами, що не перевищували 50 % ринкових, і перехід переважної частини землі до селян, то Польревком, навпаки,— заборонив поділ поміщицької землі, проголосив конфіскацію всіх земель площею понад 20 га та пропонував створення колективних господарств. Фабрики й заводи були націоналізовані, а для відбудови залізниць рекрутувалося працездатне населення. Церкву відділено від держави, почалося формування польської Червоної Армії. Всіма цими ультрарадикальними перегинами вміло користався варшавський уряд, організовуючи антирадянську та антиросійську пропаганду.До середини серпня обстановка на фронтах залишалася невизначеною, хоча Червона Армія знаходилася на відступах до Варшави і, здавалось, її перемога неминуча. Проте сталося «диво на Віслі» — радянські війська не тільки були зупинені, але після контрударів польської армії 14—16 серпня відкотилися на схід. Уже 17 серпня в Мінську розпочалися переговори про умови перемир'я, які були завершені 12 жовтня 1920 р. в Ризі підписанням попередніх умов майбутнього мирного договору.Підписання остаточного тексту мирного договору відбулося після тривалих переговорів 18 березня 1921 р. в Ризі До складу Польщі ввійшли землі Західної України та Західної Білорусії, кордон установлено в 32 км від Мінська. Радянська Росія зобов'язувалася сплатити Польщі 30 мли золотих карбованців, повернути всі архіви та трофеї, захоплені в поляків російською армією з 1772 р.