Проголошення Польської республіки.

Після 123 років поневолення восени 1918 р. в Польщі була відновлена державність. Головними факторами цього процесу послужили національно-визвольний рух польського народу, події першої світової війни та революційні зміни, які відбулися в усіх імперіях, що поділили між собою польські землі. Важливе значення мала трансформація позиції західних держав щодо «польського питання». Використовуючи сприятливу ситуацію, створену першою світовою війною, різноманітні польські громадські угруповання засновували політичні організації й союзи, формували військові загони та з'єднання, які діяли в межах, визначених урядами різних держав.Тільки після краху Центральних держав, під владою яких перебували польські землі, уможливилося формування незалежних державних структур. Така діяльність розпочалася на території, що контролювалася Австро-Угорщиною. Польські депутати австрійського рейхсрату 15 жовтня 1918 р. проголосили себе громадянами польської держави. Опублікований маніфест «До польського народу» декларував утворення Польської Народної Республіки - парламентської держави, гарантуючої громадянам рівні політичні права. В документі проголошувалося введення 8-годинного робочого дня, обіцялося провести радикальні суспільно-економічні реформи, зокрема націоналізацію певних галузей промисловості та експропріацію великої земельної власності. В цій частині маніфесту його автори закликали до мирного вирішення спірних питань, що торкалися Західної та Придніпровської України тощо.Уряд Є. Морачевського, справджуючи назву «народного» й «робітничого», значну увагу приділяв вирішенню соціально-економічних проблем. Декрет від 21 листопада 1918 р. запровадив 8-годинний робочий день, виплату допомоги робітникам у випадку хвороби, гарантував мінімальну зарплату на держпідприемствах, заснував інспекцію з питань праці. Виборчий закон від 28 листопада встановив рівне, пряме, таємне загальне виборче право. Вибори Установчого сейму призначено на 26 січня 1919 р.Поряд з офіційними органами влади в різних районах Польщі створювались і діяли Ради робітничих депутатів. Однак Ради практично не були пов'язані між собою, так і не зуміли сформувати єдиний загальний орган. До того ж їх ослабляла гостра боротьба, яка точилася між різними соціалістичними та профспілковими угрупованнями. Лідери ППС—фракції, наприклад, відверто прагнули до створення паралельних Рад. Розбрату в робітничому русі сприяв і лівий радикалізм СДПКПіЛ та ППС—лівиці, які закликали до соціалістичної революції, перетворення Польщі на республіку Рад та об єднання з іншими радянськими республіками. 16 грудня 1918 р. у Варшаві відбувся об'єднавчий з'їзд цих двох лівих угруповань, який поклав початок існуванню Комуністичної робітничої партії Польщі (КРПП).Компартія висунула та намагалася провести в життя ідею радянської Польщі. Тільки на території колишнього Королівства Польського виникло близько ста Рад робітничих депутатів. У Домбровському вугільному басейні керовані КРПП Ради не тільки створили власні збройні сили— Червону Гвардію, а й перебрали на себе деякі функції державного управління. Проте офіційна влада перешкоджала поширенню впливу Рад робітничих депутатів на всю територію країни. їхня діяльність спочатку була локалізована, обмежена, а потім, завдяки хибам у політиці керівництва КРПП,— дискредитована. Щодо Рад активно застосовувалися жорстокі репресії та переслідування, кінець кінцем вони були розпущені, компартію в липні 1919 р. проголошено поза законом.Тимчасовий начальник держави 16 листопада розіслав главам держав-переможниць та нейтральних країн телеграму, в якій повідомляв про утворення незалежної Польщі. Однак відповідей не надійшло. Нестійке політичне становище спонукало Ю. Пілсудського звернутися до головнокомандуючого арміями Антанти Ф. Фошу з проханням надіслати до Польщі війська «для захисту країни від більшовизму». Того ж дня з німецьким командуванням булл укладена угода про виведення німецьких військ з території, західний кордон якої відповідав російсько-німецькому кордону 1914 р. Залишаючи польські землі, німці передавали частину зброї Польській війсковій організації (ПВО) , або іншим воєнізованим організаціям.У зв'язку з відвертою пронімецькою орієнтацією у минулому Ю. Пілсудського та небажанням утворити коаліційний уряд з участю нацдеків Польща не могла брати участь у Паризькій мирній конференції. Ю. Пілсудський мусив піти на поступки. 15 грудня були розірвані дипломатичні відносини з Німеччиною. До Варшави на початку січня 1919 р. прибули представники Антанти і США; в ході переговорів досягнута домовленість про зміну уряду.

Визначення кордонів та організація державної влади.

Вирішальний голос при обговоренні питань про встановлення кордонів належав країнам-переможницям. Але, звичайно, вони не могли не зважати на прагнення поляків, які зі зброєю в руках захищали своє право на самовизначення.Делегацію Польщі на Паризькій мирній конференції очолювали І. Падеревський та Р. Дмовський. 29 січня 1919 р. на засіданні «Ради десяти» були викладені пропозиції щодо кордонів Польщі. В основу їх визначення пропонувалося покласти «історичний принцип», тобто повернутися до кордонів 1772 р. з можливою їх частковою зміною. До Польщі мали відійти Литва, частина Латвії, Білорусія, більша частина України. Якщо ендеки прагнули до інкорпорації цих земель, то «пілсудчики» схилялися до максимально широкої федерації різних народів під егідою Польщі.Для демаркації польських кордонів на конференції була створена комісія на чолі з Ж. Камбоном. Основою визначення польсько-німецького кордону став етнічний принцип. Землі, де переважало польське населення, мали відійти Польщі, передбачалося повернути їй Данціг (Гданська) і території вздовж залізниці Варшава — Данціг. При збереженні за Німеччиною основної частини Східної Прусії польський вихід до моря мав вигляд коридору, прокладеного крізь німецькі володіння.Західні та північні кордони Польщі були встановлені спірними договорами з Німеччиною, підписаними 28 червня 1919 р. у Версалі. За версальськими домовленостями Німеччина позбавлялася прав на частину Великої Польщі, а також на Східне Помор'я. В Ольштинському та Квідзинському округах Східної Пруссії, а також у Верхній Сілезії передбачалося проведення плебісциту: населенню надавалася можливість шляхом голосування висловитися, до кого воно прагнуло приєднатися — до Польщі або до Німеччини.В серпні 1919 р. страйк польських робітників у Верхній Сілезії переріс у визвольне повстання, яке було придушене німецькими військами. У відповідності з Версальським договором, який призначив проведення плебісциту у Верхній Сілезії на січень — лютий 1920 р., на її територію прибули військові частини Антанти та міжсоюзницька урядом плебісцитна комісія. Загострення міжнаціональним відносин привело 18—28 серпня 1920 р., до другого повстання польського населення Верхньої Сілезії.В атмосфері гострих національних і соціальних конфліктів 20 березня 1921 р, у Верхній Сілезії відбувся плебісцит. 479 тис. мешканців регіону проголосували за приєднання до Польщі, а 707 тис.— проти. Внаслідок невдоволення результатами плебісциту, особливо в районах, де переважало польське населення, в ніч на 3 травня значну частину Верхньої Сілезії охопило трете визвольне повстання. Збройна боротьба тривала до кінця червня.Польські власті не зуміли домовитися з урядом Литви й вирішили провести вибори до Віденського сейму, які непальське населення краю бойкотувало. Рішенням цього сейму Віленщину включено до складу Польщі, акт про це підписаний 3 березня 1922 р. Рада послів великих держав відповідно до Версальського договору прийняла 15 березня 1923 р. резолюцію, яка остаточно визнавала східні та північні кордони Польщі.Південний кордон Польщі був установлений безпосередньо після того, як Австрія за Сен-Жерменським договором (19 вересня 1919 р.) відмовилася на користь держав Антанти від будь-яких зазіхань на неавстрійські території, що належали Австро-Угорській монархії. Таким чином, Австрія апріорно визнала майбутні акти Антанти щодо польських земель.Установлення польсько-чехословацького кордону в Тешинській Сілезії викликало суперечку й затягнулося до липня 1920 р., коли, відмовившися від проведення плебісциту, обидва уряди підписали договір про арбітраж великих держав. 28 липня Тешинська Сілезія була поділена: Чехословаччині віддано 1270 км2, а Польщі — 1012 км2Дуже складним виявилося питання про східні кордони Польщі, яке було центральним пунктом її зовнішньої та внутрішньої політики і, крім того, становило об'єкт особливої уваги держав-переможннць. 8 грудня 1919 р. ці держави визначили з урахуванням етнічного складу населення території тимчасовий східний польський кордон («лінія Керзона»), який збігався зі східними кордонами колишнього Королівства Польського. Але польський уряд відмовився визнати цей кордон, оскільки він не відповідав ні федеративним, ні інкорпоративним засадам. Політика експансії на схід, заселений переважно українцями й білорусами, активно підтримувалася польськими і землевласниками. Все це не могло не призвести до перманентних збройних сутичок із сусідами на сході, і насамперед воєнного конфлікту з радянською Росією, який тривав протягом 1919 - 1920 рр.