Мюнхенський диктат та розчленування держави.

Після того, як у середині березня 1938 р. відбувся «аншлюс» Австрії, гітлерівська Німеччина перевела свій зловісний погляд на чергову жертву — Чехословаччииу. Ще на початку 1937 р, генеральний штаб за вказівкою А. Гітлера розробив відповідний «план Грюн». Англія і Франція явно надавали Німеччині свободу дій у Центральній та Південно-Східній бароні, сподіваючися таким чином виторгувати собі безпеку за рахунок малих держав цього регіону.Керівництво Чехословаччнни розуміло, що насильницька анексія Австрії значно ускладнила міжнародне та військово-політичне становище республіки. Єдиний засіб запобігти прямій агресії воно вбачало в досягненні компромісу з Німеччиною, насамперед шляхом угоди з її «п'ятою колоною» — Судетсько-німецькою партією. Саме в цьому напрямі тиснули на Прагу Англія і Франція, які настійно радили піти задля миру в Європі на максимальні поступки А. Генлейну.У квітні 1938 р. з'їзд Судетсько-німецької партії висунув вимоги надання широкої автономії для північно-західннх районів країни, виправлення економічної та національно-політичної «несправедливості», допущеної щодо німців з 1918 р. Празький уряд погодився на переговори з генлейнівцями, в ході яких вони незмінно висували все нові вимоги з метою завести переговори в глухий кут. У зв'язку з призначеними на травень достроковими муніципальними виборами генлейнівці розгорнули широку кампанію шантажу й терору.19 травня 1938 р. розпочалася передислокація німецьких та польських військ, зосереджуваних біля кордонів Чехословаччнни. Згідно з «планом Грюн» приводом для вторгнення мало стати вбивство гітлерівською агентурою німецького посланника в Празі. Враховуючи настрої населення, уряд 21 травня оголосив часткову мобілізацію. Армійські підрозділи зайняли прикордонні укріплення. Шантаж цього разу успіху не мав, і А. Гітлер мусив заявити, що ніяких планів нападу не існує.Становище Чехословаччнни було вкрай обтяжене капітулянтською позицією керівництва західних країн. Так, 22 квітня з Парижа надійшло повідомлення, що Франція, як і Англія, не зможе надати допомогу Чехословаччині в разі нападу на неї Німеччини. А на початку травня англійський та французький уряди після спільної зустрічі порадили керівництву Чехословаччнни піти на поступки А. Гітлеру. Аналогічну позицію зайняли США.В червні 1938 р. К. Генлейн висунув нову серію вимог, виконання яких фактично означало ліквідацію суверенної чехословацької держави. В липні до Праги прибули «неофіційна місія» на чолі з лордом Ренсіменом і делегація, очолювана послом США в Німеччині X. Вільсоном. Під тиском «союзників» уряд Чехословаччини змушений був прийняти майже всі вимоги генлейнівців. Але вони припинили переговори і в ніч на 13 вересня розпочали збройний путч, його, однак, швидко було придушено, Судетсько-німецьку партію заборонено, а К. Генлейн та його найближчі спільники втекли до Німеччини.Тоді настав час для здійснення «плану зет», розробленого англійським урядом. План мав на меті збереження панівних позицій Англії в Європі. На першому етапі його здійснення передбачалося пожертвувати Чехословаччиною. 15 вересня Н. Чемберлен вилетів до Берхтесгадена на зустріч з А. Гітлером, під час якої було узгоджене переданий Судетської області Німеччині. В Лондоні нарада представників урядів Англії й Франції прийняла рішення запропонувати Празі терміново розпочати переговори про передання Німеччині тих територій Чехословаччини, де переважає німецьке населення, та розірвати договори, пов'язані із зобов'язаннями військового характеру. Замість цього Чехо-словаччині обіцялися міжнародні гарантії нових кордонів. Президент Е. Бенеш відхилив ці пропозиції.21 вересня англійський та французький посланники на зустрічі з Е. Бенешем заявили, що у випадку неприйняття пропозицій їхніх урядів Чехословаччини нестиме всю відповідальність за розв'язання війни. В цих умовах чехословацьке керівництво вирішило підкоритися та обстоювати гарантії.Так Франція, Англія (за згодою США) поступово, крок за кроком готували Чехословаччину до капітуляції перед А. Гітлером. Головною метою їхньої політики «втихомирювання» агресора було згладити суперечності з Німеччиною, відкупитися від її вимог за рахунок інших.Уряд СРСР у судетській кризі займав послідовну позицію. Ще 15 березня 1938 р. через посланника Чехословачини було повідомлено, що СРСР готовий виконати зобов'язання за договором про взаємодопомогу. Радянська сторона пропонувала розпочати переговори генеральних штабів СРСР, Франції й Чехословаччини для обговорення методів надання військової допомоги. В травні Й. Сталін через К. Готвальда передав Е. Бенешу, що СРСР надасть військову допомогу навіть у випадку, коли Франція не зробить цього.29-30 вересня 1938 р. в Мюнхені відбулася міжнародна конференція з участю А. Гітлера, Е. Даладье, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена. У відповідності з угодою, підписаною керівниками чотирьох країн, Чехословаччини мала до 10 жовтня передати Німеччині Судети, але гаранти нових кордонів надавалися їй тільки після задоволення територіальних претензій Польщі та Угорщини. Представників Чехословаччини викликали на засідання лише для того, щоб повідомити про прийняті рішення.В перших числах жовтня Німеччина окупувала прикордонні райони Чехословаччини, захопивши при цьому й зону, в якій Мюнхенською угодою передбачалося проведення плебісциту. Водночас польські війська зайняли Тешинську Область. У листопаді Угорщині відійшли південні та південно-західні райони Словаччини, а також південна частина Підкарпатської Русі. Чехословаччина втратила близько 25 % населення, третину території, понад 40 % промисловості, значну частину сировинних і паливних ресурсів найважливіші комунікації та міцні оборонні споруді на кордонах.Країна опинилась у стані глибокої політичної та морально-психологічної кризи. Обдурена довіра породила суспільну апатію. Народ був дезорієнтований, армія деморалізована, дискредитована капітуляцією коаліція правлячих партій розпалася. Частина збанкрутілих партійних лідерів емігрувала.Післямюнхенський період існування чехословацької держави ввійшов в історію під назвою «друга республіка» й став невеликою паузою перед її остаточною окупацією, її агонією. Політики, які прийшли до влади, зробили все можливе для підкорення економіки та політичного режиму країни Німеччині. Е. Бенеш 5 жовтня 1938 р. пішов у відставку з посади президента і згодом виїхав до США, де став професором Чиказького університету.