Конституція 1920 р.

Економічне становище Чехословаччини було досить складним, що визначалося двома головними обставинами. По-перше, існувала різка невідповідність між виробничими можливостями її промисловості та наявністю ринків збуту.Чехословаччина успадкувала переважну частину економіки колишньої імперії, однак внутрішній ринок був спроможний поглинути лише близько 40% вітчизняних промислових товарів. По-друге, в країні відчувалися серйозна нестача продовольства, ускладнення, викликані занепадом сільського господарства країни, зниженням кількості вироблюваних у країні продуктів харчування.Обидві ці обставини підштовхнули керівництво країни до певного скорочення промислового виробництва, головним чином за рахунок нечеської промисловості, в тому числі словацької та закарпатської. Курс на аграризацію Чехословаччини, перелив частини фінансового капіталу з промисловості в сільське господарство зумовили зростання ролі аграрної партії в політичному житті країни.Водночас уряд К. Крамаржа вжив певних заходів до зміцнення чеської промисловості, зокрема шляхом запровадження високого протекціоністського мита. Фінансовий капітал зосереджувався в руках чеських банків. Введено державну монополію на виробництво певних товарів. Зовнішня торгівля перейшла під контроль уряду. В березні 1919 р. була введена чехословацька крона. Всі ці заходи, а також зовнішні позики дали можливість закупити за кордоном продовольство для голодуючих.Однак ситуація з продуктами харчування не поліпшилася, і уряд мусив піти на надзвичайні заходи, в тому числі на введення примусової сівозміни та продрозкладки. Продовольство продавалося населенню за зниженими цінами, різницю в ціні відшкодовували за рахунок державних коштів. Подібні заходи мали на меті в першу чергу припинити заворушення в країні, були, звичайно, тимчасовими і лише підкреслювали необхідність проведення аграрної реформи.Основи реформи закріпив закон від 16 квітня 1919 р. Він обмежив розміри землеволодіння однієї особи або кількох співвласників 150 га орної землі або 250 га землі в цілому. Залишки великих землеволодінь переходили до Земельної служби, без санкції якої власник не міг розпоряджатися своєю землею, продати її або розділити з іншими володарями.У відповідності з цим законом вилученню підлягали майже виключно землі угорських та німецьких поміщиків, частина їх відійшла державі, решта — чеським володарям. Значна кількість землі була передана заможному селянству, приблизно третина — розподілена серед дрібних селянських господарств.Проведені 15 червня 1919 р. муніципальні вибори засвідчили непопулярність Національно-демократичної партії на чолі з К. Крамаржем, яка здобула близько 8 % голосів. За Соціал-демократичну і Народно-соціалістичну партії голосувало більше половини, а за аграрну партію—20,5 % виборців. Лідируючі партії створили «червоно-зелену» урядову коаліцію, яку очолив соціал-демократ В. Тусар. Hа посаді міністра закордонних справ залишився Е. Бенеш.Уряд В. Тусара прийшов до влади в украй напруженій внутрішній обстановці: зростали безробіття, дорожнеча» спекуляція. Населення убожіло, почастішали демонстрації та страйки. На весну 1920 р. в ряді промислових центрів постали робітничі контрольні ради, які взяли на себе функції регулювання продовольчого постачання, організації боротьби за здійснення закону про 8-годннннй робочий день.Уряд В. Тусара дозволив створення заводських робітний чих комітетів і законодавчо визнав їх як органи «ділово» співробітництва», покликані відігравати роль посередників між робітниками й підприємцями. В лютому 1920 р. був також прийнятий закон про участь гірників в управлінні підприємствами та в розподілі прибутків.Haприкінці лютого 1920 р. тимчасові Національні Збори затвердили підготовлений проект конституції, яка набрала чинності 6 березня. Конституція визначила республіканську форму правління в Чехословаччині. Територія країни проголошувалась єдиним і неподільним цілим, а автономна Підкарпатська Русь — її невід'ємною частиною. Щодо закарпатських українців, як і щодо інших національних меншин, конституція відновила відповідну статтю Сен-Жерменського договору, підтверджуючи зобов'язання забезпечувати цілковиту національну рівність у всіх галузях суспільного життя.Державна влада в країні поділялася на законодавчу, яка належала двопалатним Національним зборам, виконавчу, здійснювану президентом та урядом, і судову. Для виборів до Національних зборів установлювався принцип пропорційності та загального, рівного, прямого й таємного голосування. До палати депутатів (300 місць) могли обиратися всі громадяни, які досягли 21 року, а до сенату (150 місць) — з 26 років. На спільному засіданні обох палат обирався президент строком на сім років.До повноважень президента входили: призначення міністрів, скликання, відкладення або розпуск Національних зборів, оголошення амністії, накладання «вето на закони, оголошення війни. Президент мав право представляти державу у відносинах з іноземними державами, укладати та ратифікувати міжнародні договори, вводити воєнний стан, вносити мирні договори на затвердження до Національних зборів, призначати суддів і чиновників, виконувати обов'язки головнокомандуючого збройними силами.У спеціальному розділі конституції проголошувалися рівність усіх громадян незалежно від походження, мови, раси або віросповідання, недоторканність особистості, житла та приватного листування, майнова свобода, свобода друку, спілок та зборів.У відповідності з новою конституцією у другій половині квітня 1920 р. відбулися вибори до обох палат Національних зборів. За підсумками виборів парламентськими стали 8 чехословацьких, 7 німецьких і 4 мадярські партії. З-поміж чехословацьких партій найбільшу кількість мандатів здобули Соціал-демократична партія (55 — у палаті депутатів ; і 36 — у сенаті); Чехословацька республіканська селянська партія (відповідно 42 і 19); Націонал-демократична партія , (22 і 11); Народно-демократична партія (27 і 10); Народна і (католицька) партія (20 і 12); Живностенська, або «реміс-Іяицька», партія (6 і 3).Одним із результатів зростаючого французького впливу на Прагу було створення чехословацько-югославсько-румунського союзу, який дістав назву «Мала Антанта». Освой вою цього союзу стали чехословацько-югославська (14 серпня 1920 р.) та чехословацько-румунська (23 квітня 1921 р.) угоди, які передбачали взаємні дії у випадку неспровокованого нападу Угорщини на одну із сторін. За активної участі Франції ці угоди були доповнені відповідними військовими, економічними та політичними конвенціями, які зробили відносини ще тіснішими. «Мала Антанта» перетворилася на військово-політичний союз.Головний зміст зовнішньої політики Чехо сло ваччи яка була заінтересована в збереженні післяверсальського устрою Європи, загалом збігався з інтересами держав-переможниць, але ставив її в залежність від їхнього зовнішньополітичного курсу. Так, у період радянсько-польської війни 1920 р. країни Антанти намагалися втягнути до конфлікту й Чехословаччину. Але завдяки рішучості лівих по літичних сил, які спиралися на сильні антивоєнні настрої чехословацького населення, ці плани не здійснилися.Вимушене блокування керівництва соціал-демократів з правими партіями з основних питань зовнішньої та внутрішньої політики викликало незадоволення з боку його електорату. Подібні настрої віддзеркалювалися в позиції лівого крила соціал-демократів — «марксистської лівої» партії, яка засуджувала політику правлячих кіл та закликала робітників до класової боротьби. Лідери соціал-демократів в уряді В. Тусара намагалися не тільки відмежуватися від своїх колишніх товаришів по партії, а й застосовувати проти них різноманітні каральні засоби.Ліві соціал-демократи, у свою чергу, почали вимагати скликання партійного з'їзду для визначення подальшої політики партії. Лідери Соціал-демократичної робітничої партії погодилися на проведення з'їзду у вересні 1920 р. Однак підсумки виборів делегатів засвідчили перемогу «марксистської лівої». Тоді керівництво партії вирішило перенести строк проведення з'їзду, посилаючися на необхідність проведення дискусій про умови вступу до Комінтерну, хоча більшість делегатів висловлювалася за входження до нього. Водночас удалося застосувати дисциплінарні методи щодо прихильників лівої орієнтації.Разом із цим виконком соціал-демократів вирішив відкликати своїх членів з міністерських посад, мотивуючи цей крок необхідністю визначити курс партії. В цих умовах уряд В. Тусара 15 вересня 1920 р. пішов у відставку. Соціал-демократія зазнавала внутрішньої кризи — вона фактично розкололася на дві частини.Урядова криза спричинила відмову від коаліційного принципу формування кабінету міністрів. Головним завданням створеного «безпартійного» уряду на чолі з Я. Черни стала протидія наростаючій хвилі соціального протесту. Для координації дій основних політичних партій у жовтні 1920 р. був створений позаконституційний орган — так звана «П'ятірка», що складалася з керівників соціал-демократичної, аграрної, націонал-демократичної, національно-соціалістичної та народної партій. Вона фактично перетворилася на залаштунковий уряд, керівна роль у якому поступово переходила до аграріїв.

Політична криза в країні дедалі заглиблювалася у зв'язку з розподілом майна Народного дому між лівим і правим відгалуженнями соціал-демократії, а також масовими виступами 10—11 грудня 1920 р. робітників і селян у Чехії, Моравії та Словаччині, які супроводжувалися захопленням промислових підприємств робітничими радами, розгромом поміщицьких маєтків, а в районі Кладно—навіть захопленням державних установ. У тижневому загальному страйку взяли участь понад мільйон робітників. Під час грудневих подій 3 тис. чоловік було заарештовано, з них 1750 засуджені до різних строків ув'язнення, а 20 — розстріляні. Одним із наслідків грудневих виступів стало прийнятті 14 травня 1921 р. на з'їзді «марксистської лівої» умов вступу до партії та перейменування її в Комуністичну партію Чехословаччиви. КПЧ із самого моменту виникнення стала масовою партією» яка налічувала 350 тис. членів. 30 жовтня 1921 р. відбувся об'єднавчий з'їзд усіх національних комуністичних організацій країни, на якому створено єдину централізовану інтернаціональну партію. Компартія таким чином, стала одною з наймасовіших секцій Комінтерну.