Проголошення Чехословацької республіки. Реформи 1918-1920 pp.

Президент США В. Вільсон 18 жовтня 1918 р. заявив, що в обставинах, які склалися в Європі на завершальному етапі війни, укладення миру з Австро-Угорщиною можливе тільки за умови надання поневоленим народам Габсбурзької монархії права самим вирішувати свою подальшу долю.Швидке закінчення війни та поразка Центральних держав поставили Тимчасовий уряд у Парижі та Національний комітет у Празі перед необхідністю координації дій. Австрійський уряд був уже не в змозі перешкодити від’їзду до Женеви представників Національного комітету та Чеського депутатського союзу на чолі з К. Крамаржем для переговорів з міністром закордонних справ Тимчасового уряду Е. Бенешем. Учасники зустрічі ухвалили заяву Тимчавого уряду про розрив відносин з Віднем і Будапештом, з династією Габсбургів узагалі. Обговорювались економічні, фінансові та юридичні питання, пов'язані з виходом із загальноавстрійської господарсько-економічної системи та створенням власної.Наступ на італійському фронті 24 жовтня привів до остаточної поразки австро-угорської армії. 27 жовтня у Відні був сформований останній «ліквідаційний» уряд. Міністр закордонних справ Д. Андраші в той же день направив В. Вільсону ноту, в якій приймалися запропоновані США умови перемир'я.Нота Д. Андраші була сприйнята чехами як крах Австро-Угорщини та визнання незалежності Чехословаччини. Припинили роботу всі підприємства міст, почалися стихійні маніфестації. Тисячі людей, співаючи національні пісні, вийшли на вулиці. Празький національний комітет проголосив утворення незалежної Чехословацької держави та тимчасово взяв на себе функції вищого органу влади.Більше двох тижнів після проголошення незалежності функції уряду здійснювала президія Національного комітету, зусилля якої спрямовувалися на збереження спокою та порядку в Чеських землях. 28 жовтня було обнародувано «Перший закон Чехословацької республіки», який проголосив, що державний лад буде визначений Національними зборами, а в перехідний період верховна влада здійснюється Празьким Національним комітетом; усі існуючі земські та імперські закони до прийняття нових залишаються чинними; всі установи, війська та громадяни повинні підкорятися Комітету й продовжувати виконувати свої функції та обов'язки в повному обсязі.Відомості про події в Празі швидко поширювалися в Чеських землях, в провінції влада переходила до районних національних комітетів, яким підпорядковувалися державні установи та підприємства, органи місцевої адміністрації. Однак активна діяльність цих комітетів, особливо широка підтримка їх населенням, робили ці структури досить небезпечними для керівництва в Празі. Незважаючи на значну роль, яку вони відіграли в момент створення Чехословацької держави, районні та місцеві національні комітети проіснували лише шість тижнів і були розпущені.30 жовтня 1918 р. Словацька національна рада (СНР) у Турчанському Мартині прийняла декларацію, яка проголосила словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношеннях. У документі висувалася вимога «необмеженого права самовизначення та повної незалежності».Угорщина прагнула зберегти свій контроль над неугорськими землями, які входили до Транслейтанії. 1 листопада 1918 р. угорський прем'єр М. Карої в телеграмі до СНР висловив побажання щодо вирішення «словацького питання» у складі Угорщини. У відповіді вказувалося, що Рада керуватиметься у своєму рішенні інтересами словаків.Усвідомлюючи слабкість національного руху, словацькі політики всі свої сподівання пов'язували з Чехією. Побоюючись, що події в Словаччині вийдуть з-під контролю, словацькі лідери створили 4 листопада 1918 р. в м. Скалі (на кордоні з Моравією) тимчасовий словацький уряд на чолі з головою СНР В. Шробарем. Однак уже 6 листопада уряд мусив переїхати до Праги. Проіснувавши до 14 листопада, цей уряд устиг обнародувати декларацію про входження Словаччини до складу Чехословацької держави та підготовити декрет про введення в школах навчання словацькою мовою.Національний комітет у Празі розробив і 13 листопада опублікував Тимчасову конституцію, у відповідності з якою верховним законодавчим органом Чехословаччини стали Національні збори. Вони були утворені не шляхом виборів, а розширенням складу Національного комітету з 30 до 256 членів, які призначалися виконкомами політичних партій з-поміж своїх представників пропорційно результатам останніх довоєнних виборів до австрійського рейхсрату.В результаті такої перебудови до складу тимчасових Національних зборів увійшли: 55 представників аграрної партії, 53 —соціал-демократичної, 39—націонал-демократичної, 29 — народно-соціалістичної, 24 — католицької, 6 — прогресивної, 40 — словацьких партій. 14 листопада 1918 р. на першому засіданні Національних зборів було урочисто проголошено повалення влади Габсбургів у Чеських землях та встановлення демократичної республіки. Першим президентом одноголосно обрано Т. Масарика. На чолі уряду загальнонаціональної коаліції став К. Крамарж. Е. Бенеш очолив міністерство закордонних справ.Разом із тим до кінця 1918 р. в Чехословаччині було здійснено ряд заходів, які свідчили про демократичний характер нової держави. В країні проголошено республіку, прийнято закон, що скасував дворянство, ордени й титули. Однак, хоча декларувалися свобода слова, друку, зборів та право на страйк, у країні зберігалася цензура. На першому етапі у сфері громадянських свобод продовжували діяти довоєнні закони. Зберігався навіть надзвичайний стан, введений в Австро-Угорщині.Наприкінці грудня 1918 р. було прийнято закони про 8 годинний робочий день, про державну допомогу безробітним, непрацездатним, про розширення медичого страхування, про охорону прав наймачів квартир, у лютому 1919 р.— виборчий закон, який надавав право голосу жінкам і військовослужбовцям; внесені поправки в закон про друк, скасовані окремі обмеження у розповсюдженні газет і журналів.Ліквідація районних і місцевих національних комітетів означала, що керівництву вдалося зберегти старий австрійський апарат — змінилися тільки вивіски. Недоторканими залишилися поліція і жандармерія, а апарат таємної політичної поліції навіть розширився.Значно складнішою була ситуація в армії. В результаті переговорів австрійське командування в Чехії передало свої повноваження Національному комітету. Однак фактично австрійська армія припинила своє існування. Німецькі, угорські та румунські солдати одразу після проголошенняЧехословацької республіки почали розходитися по домівках. У свою чергу, чеські солдати, які поверталися на батьківщину, не поспішали до новостворених національних військових частин. Усі накази та звернення, які видавав з цього приводу Національний комітет, не мали жодного успіху.Поряд із поліцією єдиною реальною збройною силою, на яку спиралися Національний комітет і уряд К. Крамаржа, були добровольчі загони, що формувалися головним чином із членів спортивних організацій «Сокіл» та ряду студентських спілок. Однак поступово створювалася і регулярна армія. На кінець листопада 1918 р. в добровольчих загонах налічувалося 12 тис, а в армійських підрозділах — 23,5 тис. чоловік.Верховне командування військ Антанти в листопаді дало згоду на відправку на батьківщину з Франції та Італії чехословацьких легіонерів, які почали прибувати вже в грудні 1918 р. В наступні два місяці до Чехословаччини повернулося 30 тис. військових. Потім прибула французька військова місія на чолі з генералом М. Пелле, який став начальником генерального штабу чехословацької армії. В лютому 1919 р. уряд уже мав 100-тисячне військо, яке використовував для проведення досить жорсткого й рішучого внутрішньополітичного курсу, передусім для поширення своєї влади на Словаччину, Підкарпатську Русь, а також у тій частині Чеських земель, де переважало німецьке населення.Національні об'єднання німців у Чеських землях після проголошення Чехословаччиною незалежності розгорнули бурхливу діяльність, намагаючися за всяку ціну відокремити від неї прикордонні райони ще до початку роботи Паризької мирної конференції. У Відні 23 листопада 1918 р. нарада судетсько-німецьких депутатів рейхсрату прийняла рішення про створення в Південно-Західній Чехії самостійної провінції Дейчбьомен та про її приєднання до Австро Угорщини. 30 листопада було проголошено самостійну провінцію Судетенланд, до якої ввійшла частина Австрійської Сілезії та Північної Моравії, на початку грудня в Південно-Західній Чехії — провінцію Бемервальдгау, а в Південній Моравії — Дейчзюйдмерен. Усі ці провінції охоплювали: територію з населенням 3 млн чоловік.Приєднання цих земель до Австрії було неможливим уже з точки зору географічного положення, навіть якщо не зважати на ефемерність влади урядів самопроголошених німецьких провінцій, розпад австрійської армії та небоєздатність щойно створеного фольксверу. Небажаність приєднання до Німеччини зумовлювалася розгортанням там Листопадової революції. До того ж ці райони органічно інтегрувалися в економічний простір Чеських земель. Позбавлені зовнішньої підтримки, «німецькі провінції» як політичне утворення після введення до них урядових військ припинили своє існування. Прага встановила свій контроль над усіма прикордонними районами в межах Чеських земель.