Внутрішня та зовнішня політика країни в 30-х pp.

В зовнішній політиці Югославія орієнтувалася на Францію і Малу Антанту. В лютому 1933 р. члени Малої Антанти підписали Організаційний пакт, що зміцнював їхнє співробітництво. В лютому 1934 р. Югославія разом з Грецією, Румунією та Туреччиною заснували Балкаяський пакт, спрямований проти підступів Італії на Балканах.9 жовтня 1934 р. в Марселі король Олександр і міністр закордонних справ Франції Л. Варту були вбиті членом організації хорватських усташів. Зважаючи на неповноліття спадкоємця престолу короля Петра II, була створена Регентська рада на чолі з принцем Павлом.У травні 1935 р. на виборах до Народної скупщини опозиційні сили (ХСП, ІОМО та ряд сербських партій), очолювані лідером ХСП В. Мачеком, висунули єдиний список і отримали 67 місць із 370. Проголосивши бойкот засідань скупщини, опозиція розгорнула активну агітаційну кампанію, вимагаючи демократичних свобод, проведення нових виборів і конституційних реформ.У 30-ті роки в Югославії різко загострилися стосунки між православною та католицькою церквами. Зростання впливу клерикалізму на заході країни змусило уряд у 1935 р. укласти з Ватиканом конкордат, який забезпечував відповідні права католицької церкви в королівстві. Однак, ухвалений Народною скупщиною, він під тиском просербських політичних сил так і не набрав чинності.Зростання національного та демократичного руху примусило правлячі кола країни до маневрів та лавірування. В червні 1935 р. був сформований новий уряд на чолі з головою белградської фондової біржі М. Стоядиновичем. З метою розширення своєї опори в масах у серпні уряд створив Югославський радикальний союз (ЮРС), до якого ввійшли частина сербських радикалів, словенські клерикали, ЮМОта деякі інші угруповання. Урядові вдалося на певний час стримати зростання опозиційного руху і, відмовившися від неприхованих проявів монархічного диктату, зміцнити авторитарний режим у країні.В 1935—1937 рр. в економічному житті Югославії спостерігалося пожвавлення, яке здебільшого було пов'язане з розвитком оборонної промисловості й будівництвом нових металургійних, машинобудівних та хімічних підприємств. Проте за рівнем розвитку промисловості та обсягу її про-дукції на душу населення країна посідала в Європі передостаннє місце. В зовнішній торгівлі наприкінці 30-х років найбільша питома вага припадала на Німеччину: 46 % експорту і 54 % імпорту.Ослаблення впливу Франції на Балканах привело до зовнішньополітичної переорієнтації Югославії на Великобританію. Відповідне рішення прийняв улітку 1935 р. уряд М. Стоядиновича. А з підписанням у 1937 р. договорів: у січні з Болгарією про вічну дружбу, в березні з Італією про нейтралітет — Югославія фактично відійшла від союзу із Францією. Ці зовнішньополітичні зміни значно ослабили Малу Антанту й Балканський пакт.«Аншлюс» Австрії, який уряд Югославії розцінив як «суто внутрішньонімецьку справу», та Мюнхенські угоди 1938 р. призвели до розпаду Малої Антанти й серйозно погіршили міжнародне становище Югославії. Країна, затиснута між Німеччиною та Італією, мусила проводити складну політику лавірування між ними, а також між фашистськими країнами та державами, які їм протидіяли.Внутрішньополітичне становище Югославії характеризувалося загостренням соціальних та національних суперечностей, що створювало атмосферу напруженості в суспільстві. В робітничому русі посилився вплив КПЮ. Після багаторічних поліцейських переслідувань, затяжної фракційної боротьби та нищівного сталінського терору проти партійного керівництва наприкінці 1937 р. лідером КПЮ став Й. Броз Тіто. Комуністи очолили рух солідарності з республіканською Іспанією. Більш ніж 1300 югославських доб-ровольців у складі інтернаціональних бригад брали участь у боротьбі проти фашизму.Напередодні другої світової війни у внутрішньополітичному житті Югославії поступово зміцнюється тенденція до згуртування сербських та хорватських опозиційних сил на платформі демократизації. Це об'єктивно загострило протистояння ліберально-демократичної опозиції й авторитаризму. Так, хорватська Селянсько-демократична коаліція (ХСП і Незалежна демократична партія) та сербська Об'єднана опозиція (Землеробська, Радикальна і Демократична партії) в жовтні 1937 р. створили єдиний Блок народної угоди (БНУ). Опозиція вимагала скасування конституції 1931 р., забезпечення громадських і політичних свобод, проведення вільних виборів та скликання нової Установчої окупщини, перебудови держави на федеративних засадах. На виборах до скупщини, які відбулися в грудні 1938 р., за опозиційний блок проголосувало 45 % виборців. У лютому 1939 р. главою уряду був призначений лідер ЮРС Д. Цвєткович.Наприкінці 30-х років відсутність більш-менш реальної програми вирішення національного питання в країні в умовах загострення політичної кризи в Європі стала реальною загрозою для цілісності Югославської держави. Саме тоді хорватське питання набуло характеру міжнародного й перетворилося на засіб тиску Німеччини та Італії на Югославію. Керівництво ХСП на чолі з В. Мачеком, скориставшися напруженістю у відносинах із фашистськими державами, почало домагатися самостійності для Хорватії. Під тиском Італії Уряд Д. Цвєтковича мусив погодитися на створення автономної Хорватської бановіни. Автономія була надана Хорватії 26 серпня 1939 р. і в цілому відповідала інтересам хорватського народу.Досягнута угода призвела до розколу опозиційних сил. Представники Селянсько-демократичної коаліції в серпні 1939 р. ввійшли до складу нового уряду на чолі з Д. Цвєтковичем, а В. Мачек став заступником прем'єра.На початку другої світової війни Югославія проголосила свій нейтралітет. У цей період у країні прискорився розвиток галузей промисловості, пов'язаних в оборонним виробництвом, що сприяло збільшенню зайнятості. Однак посилений вивіз сільгосппродуктів до Німеччини призвів до зростання цін, дорожнечі та спекуляції, особливо взимку 1940—1941 рр. Труднощі з імпортною сировиною викликали скорочення виробництва текстильної, гумової, частково шкіряної промисловості, що відбилося на постачанні населення.Для внутрішньої політики було характерне посилення реакційних тенденцій. Після розпуску в серпні 1939 р. скупщини нові вибори не проводилися. Проти демократичних та національних сил застосовувався поліцейський терор, з 1940 р. в країні почали створюватися концентраційні табори, куди потрапляли всі невдоволені владою.