Економічне та політичне становище країни в 20-рр.

Економічний розвиток країни у 20-ті роки характеризувався зростанням виробництва в легкій та переробній промисловості. Прийнятий у 1925 р. митний тариф мав протектціоністський характер. Близько половини інвестиції у гірничорудну та обробну промисловість припадало на французький та англійський капітал. До 1932 р. було споруджено більш ніж 1,2 тис. км залізниць. У 1927 р. розпочалася криза сільського господарства, викликана падінням цін на світовому ринку, що призвело до різкого зростання заборгованості селянських господарств. За 10 років із Королівства СХС емігрувало близько 250 тис. чоловік, здебільшого селян.20-ті роки ознаменувалися загостренням політичної і особливо національної боротьби. Невирішеність аграрною й національного питань, політичні переслідування та обмеження робили політичне становище в країні несталими. За 10 років змінилося 24 уряди. Існуючі декілька десятків партій відрізнялися за національним і соціальним складом.Спроби деяких із них перетворитися на загальноюгославські успіху не мали. Серед сербських партій найвпливовішими залишалися Радикальна і Демократична партії, які підтримували династію. Вони найчастіше здобували владу, вступаючи в коаліцію з іншими партіями.Найбільш впливовою партією в Хорватії була ХРСП. Її лідер С. Радич вирізнявся схильністю до різких політичних хитань. Отримавши на виборах до Народної скупщини в березні 1923 р. 70 місць, ХРСП стала другою за значущістю в країні після радикалів і вступила в переговори про утворення коаліції. ХРСП відмовилася від принципового засудженая великосербського гегемонізму, зняла гасло «селянської республіки». Вона знову стала називатися ХСП, визнала конституцію 1921 р., припинила бойкотування скупщини. А в 1925 р. ХСП разом із Радикальною партією увійшла до коаліційного уряду. На знак протесту проти великосербської політики радикальної більшості уряду лідер ХСП С. Радич у 1926 р. залишив міністерську посаду. Але коаліція проіснувала до лютого 1927 р.Набувши статусу офіційної доктрини «інтегрального» югослов'янства, унітаризм, який проголосив сербів, хорватів і словенців єдиним «трьохіменним народом», мав певну підтримку, і не тільки в Сербії. Опорою його були здебільшого хорватські та словенські підприємці, які небезпідставно вважали, що їхні землі завдяки більшій економічній розвинутості матимуть переваги в унітарній державі.Проте національна й антидемократична доктрина унітаризму, що служила ідеологічною базою гегемоністської великосербської політики, зневажала національні почуття широких мас і різко негативно сприймалася несербськими народами.На платформу експансіоністського унітаризму стали угруповання правонаціоналістичного спрямування, як-от Організація югославських націоналістів (Юрюна), Югославська акція та ін. Юрюна ставила за мету створення «Великої Югославії» від Варни до Трієста та від Сегеда до Салонік. Великосербський націоналізм у найпримітивнішій формі був характерним для організації «Сербська національна молодь», яка виступала проти конституції, «за тріумф Сербії й сербства». На противагу зростаючому великосербському націоналізмові в 1922 р. постала Хорватська націоналістична організація під прапором великохорватського шовінізму й сепаратизму.Унітаризму й шовінізму протистояли прихильники федералізму, центром яких залишалася Хорватія. Наприкінці 1921 р. під егідою ХСП був створений Хорватський блок, до якого ввійшли партії, що вимагали федерального устрою Королівства СХС. Для албанців, угорців, німців, мусульман програма блоку передбачала запровадження культурно-національної автономії.Гасло права націй на самовизначення аж до відділення висунула компартій, яка, втім, досить нігілістично ставилася до національного питання. Але в 1921 р. КПЮ змушена була піти в підпілля і якоїсь суттєвої політичної ролі в країні впродовж 20-х років майже не відігравала.На виборах до Народної скупщини у вересні 1927 р. на тлі загального посилення опозиційних настроїв вплив ХСП значно зменшився. У наступні роки політична боротьба в країні набрала форми кризи державного режиму парламентської системи. Розчарування в політиці правлячих кіл спричинило відмежування від них окремих політичних сил. Так, Незалежна демократична партія не тільки відмовилася від підтримки уряду, а й разом із ХСП наприкінці 1927 р. створила Селянсько-демократичну коаліцію, до якої приєдналися всі незадоволені становищем у країні. В програмі коаліції містилися вимоги щодо зміцнення демократії і парламентаризму, політичного та економічного рівноправ'я всіх областей країни, розширення місцевого самоврядування.Між коаліцією та урядовою більшістю у скупщині розгорнулося жорстоке протиборство, яке посилювало хронічну політичну кризу. Під час дебатів 20 червня 1928 р. сербський націоналіст убив у скупщині двох хорватських депу-татів смертельно поранив С. Радяча. Цей терористичний акт сколихнув усю країну, викликав масові стихійні виступай Новий кабінет, сформований лідером Словенської народної партії А. Корошцем, став останнім парламентським урядом.