5. Генеза державної оп

З огляду на ці загальні закономірності, можна виокремити кілька основних

етапів генези освітньої політики в Україні. Перший, інституційний, етап найбільш

тривалий у часі, він охоплює період від виникнення людського суспільства на

території України (за останніми даними, близько одного мільйона років тому) до

утворення Давньоруської держави (ІХ ст.). Другий етап розпочинається з

утворенням Давньоруської держави і триває до другої половини ХVІІІ ст. Третій

етап охоплює період з другої половини XVIII ст. і до початку ХХ ст. Четвертий

етап – це період 1917 – 1991 рр. і з серпня 1991 р. розпочинається п’ятий етап.

Таким чином, історичний досвід генези освітньої політики свідчить, що

роль держави в цій сфері має тенденцію до постійного зростання. Звичайно,

залежно від конкретних умов змінюються цілі і принципи здійснення державної

освітньої політики, методи та засоби їх досягнення. Це слід ураховувати на

сучасному етапі державотворення, визначаючи стратегічні пріоритети докорінної

модернізації системи освіти відповідно до потреб інформаційного суспільства.

6. Типи оп

Державна освітня політика – це “відповідь на суспільні потреби, вимоги,

дії/бездіяльність інших суб’єктів освітньої політики, цілеспрямований, відносно

стабільний офіційний курс уряду та підпорядкованих йому установ, спрямований на

забезпечення функціонування системи освіти”.

Ґрунтуючись на аналізі класифікацій зарубіжних дослідників, зокрема, Тейлора,

Різві та Генрі, І.Іванюк інтерпретує державну політику крізь призму “природи

політики”. Пов’язуючи різні типи політики, в тому числі й освітньої, з чинниками

впливу на неї, дослідниця виокремлює такі з них, як:

1) розподільча (спосіб розподілу людських, матеріальних або фінансових

ресурсів на потреби освіти) та перерозподільча (перерозподіл ресурсів між певними

регіонами, школами або групами дітей);

2) символічна (декларування певних принципів і цінностей) і матеріальна

(передбачає зобов’язання щодо імплементації через забезпечення ресурсами);

3) раціональна (визначення обов’язкових стадій розвитку політики, окреслення

чітких меж початку і завершення) і прибуткова (накопичення наявних практик,

спрямованих на подальше поглиблення чи розвиток започаткованої політики);

4) самостійна (визначає, що має бути зроблено) і процедурна (спосіб досягнення

бажаного);

5) регулятивна (має тенденцію до заборони) і дерегулятивна (має тенденцію

дозволу та сприяння чомусь);

6) “зверху” (ухвалення рішення на центральному державному рівні) і “знизу”

(розбудова наявної практики або нової ініціативи, стимулювання змін та ініціювання

реформ загального рівня)

1. 7. Відмінності між політикою, управлінням і адмініструванням (Іванюк)

Управління - це низка цільових дій, які заплановані, організовані, очолені та прокон­трольовані, для досягнення загальних цілей освітнього закладу. Таким чином, ми можемо визначити управління як низку тактич­них кроків, а саме: планування, організація, керівництво і конт­роль процесів, що відбуваються у школі. Політика - низка цілеспрямованих дій з метою досягнення стратегічних цілей системи або організації. В цьому сенсі- це стратегічна діяльність, яка містить розроблення організаційних стратегій, формулювання бачення, визначення пріоритетів, цінностей і філософії органі­зації.

Адміністрування включає поняття і У, і П.