2. Мова в професійній комунікації юриста.

Комунікація – цілеспрямований процес обміну інформацією у процесі спілкування.

Юридична комунікація як цілеспрямований процес обміну інформацією, який може призводити до юридичних наслідків.

Юрид комінікація може бути:

за складом: дво або багатосоронньої.

за засобами: вербальною, невербальною, комбінованою

за формою: усна (безпосередня чи опосередкована технічними засобами) і письмова (листи)

за сутністю: бесіда, консультація, судові дебати, публічний виступ, полеміка, репліка

Така комінікація складається з декількох етапів:

1. Підготовка до спілкування

- складання плану спілкування

- збирання матеріалів з предмета спілкування

- збирання аргументів на користь своєї позиції і контр-аргументів щодо позиції інших сторін

- обгрунтування свого варіанту рішення з обмірковуванням позиції співрозмовника

2. Початок спілкування − орієнтація в ситуації і встановлення контакту.

правила:

- створення атмосфери спілкування (бажано – доброзичливої або такої, яка, на думку ініціатора комунікації, прийнятна для нього )

- не протиставляти себе співрозмовнику

- демонструвати повагу й увагу до співрозмлвника в тому числі з використанням невербальних засобів

- уникати критики, зверхності й негативних оцінювань

3. Обговорення питання

правила:

- лаконічно і зрозуміло викладати інформацію

- уважно слухати співрозмовника

- не забувати про діалоговий характер спілкування

- забезпечувати загальну та юридичну аргументацію своєї позиції

4. Прийняття рішення відбувається зазвичай після обговорення усіх аргументів з декількох варіантів вирішення питання за погодженням сторін комунікації; не слід виказувати незадоволення чи роздратованості щодо прийнятого за результатами комунікації рішення.

5. Вихід з контакту

правила:

ініціатива завершення у разі різного статусу субʼктів має належати:

особі жін.статі, старшому за віком, особі, вищій за соціальним статусом

підсумувати результати, попрощатися і вислдовити надію на продовження співпраці

Юридична аргументація – це повне або часткове обгрунтування твердження шляхом використання інших тверджень як доводів.

Особливий різновид юрид комунікації – судова комунікація. Здійснюється у певній послідовності, визначеній процесуальним законодавтсвом.

Особливості:

1) як правило, три учасники – сторони і суд; остаточне рішення ухвалює суд

2) усна, рез фікс у документах− протоколі, ухвалах, рішенні суду

3) підготовка стос усіх сторін, в тому числі і суду шляхом вивчення матеріалів справи

4) початок і процедура передбачена у законі , керівництво здійцснює суд; атмосфера залежить від мети комунікації та позиції сторін;

5) важливо демонструвати повагу до сторони і до суду та етику висловлення аргументів, а також відповіді на контр аргументи

5) завершує спілкування − суддя

Юридичні поняття-метафори

Якщо вдатися до чіткого наукового визначення, то метафора - це слово або вираз, що використовується в переносному значенні. З її допомогою дуже багато людей, не знаючи, як назвати те чи інше явище, почуття, бажання або думка, висловлювали зрозумілі для інших речі. Що робити, якщо відчуваєш, а не можеш пояснити? Ось тоді-то людина і вдається до використання метафори.

-Синоніми, омоніми, евфемізми в юриспруденції

+Оціночні поняття та їх позначення юридичними термінами(фотки)

Дефініції понять, що позначаються юридичними термінами

Правові дефініції - це стислі логічні визначення, що містять найістотніші правові ознаки понять, через які розкривається їх сутність. Правові дефініції є вихідним матеріалом для створення нормативного (законодавчого та підзаконного) акта чи нормативного договору. Підготовка проекту будь-якого нормативно-правового акта зазвичай починається з формулювання основних дефініцій, які уточнюються, коригуються в процесі подальшої нормотворчої роботи. Правові дефініції, що містяться в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, не завжди тотожні дефініціям науки права, тобто тим, що розробляються і вживаються в юридичній науці, хоча нормотворча практика у формулюванні важливих понять має спиратися на наукові досягнення.

Розміщення правових дефініцій у нормативно-правових актах має свою ієрархію, яка відповідає ієрархії чинного законодавства: Конституція (найважливіші), закони (важливі), підзаконні акти (конкретизуючі). Дефініції мають бути введені в їх тексти лише у разі, коли в цьому є потреба. Відсутність необхідних дефініцій шкодить якості нормативно-правового акта. У вітчизняній нормотворчості майже традиційним стало наведення дефініцій на початку тексту акта або його найважливіших складових (розділів, глав).

Отже, не дивлячись на вимоги правової визначеності і стабільності, необхідно звертати увагу на те, що в праві існують поняття, визначення яких є недоцільним або навіть небезпечним. Встановлення меж обсягу і змісту таких понять позбавляє право можливості легко пристосовуватись до змінених суспільних умов. Так само, як і принцип правової стабільності, принцип „гнучкості" права спрямований на забезпечення найбільш повної і ефективної реалізації прав людини. Законодавчі дефініції (а точніше, обсяг правових понять, який вони закріплюють) відіграють важливу роль також при здійсненні перекладів юридичних тестів.

В процесі перекладу юридичного тексту, зокрема, тексту нормативно-правового акта, виникають різні за рівнем складності ситуації, пов'язані із пошуком відповідників правових термінів в мовах двох правових систем. 

Поняття функціонального стилю української мови

Функціональний мовний стиль — це різновид літе­ратурної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли­вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів. Існують такі основні функціональні стилі: офіцій­но-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз­мовний.

Види функціональних стилів української мови

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічно­го життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням уста­лених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діло­водства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й тех­ніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопід­рядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконли­вості з образністю та емоційністю. Завдання публіцис­тики полягає не лише в тому, щоб викладати певні фак­ти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літе­ратури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у пря­мому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, ши­рокий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалі­зується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю ха­рактерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування лю­дей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складни­ками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конк­ретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використову­ється як діалогічне або полілогічне мовлення в худож­ніх творах.

Підстилі офіційно-ділового стилю

Підстилі офіційно-ділового мовного стилю. Системи документації

В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2.Дипломатичний — використовується в сфері між­ державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.

4.Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

-Мовні засоби у текстах юридичного жанру офіційно-ділового стилю

Етикет ділового листування юриста.

Ділове листування передбачає дотримання певних правил. Розглянемо

основні з них.

1. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою

ввічливості.

Найпоширенішими є такі звертання:

Шановний (ім 'я та по батькові)!

Вельмишановний (ім'я та по батькові)!

У листі прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію:

Високоповажний міністре! Вельмишановний професоре! Високоповажний пане

прокуроре!

В українській мові звертання ставляться у формі кличного відмінка.

Вживання у звертанні іменників у називному відмінку є ненормативним.

2. Першою частиною будь-якого листа є мотивація, що пояснює спонукальні

мотиви, причини складання листа.

Стандартні вирази, що вказують на причину

Зважаючи на затримку оплати... З огляду на неотримання

рахунка-фактури...

Стандартні фрази, якими підтверджується отримання листа (документів,

повідомлення тощо)

Ми отримали Ваш лист від_

Посилання (на попередній лист, зустріч, телефонну розмову тощо)

Посилаючись на Ваш лист від______,...

Стандартні фрази, що вказують на мету

З метою якнайшвидшого вирішення питання... З метою виконання

розпорядження ... Для узгодження спірних питань... Для узгодження питань

участі...

Стандартні фрази, що вказують на очікування відповіді і бажаний термін

її отримання

Просимо відповісти якомога швидше.

Дуже важливим є вибір завершальних речень. Він залежить від змісту

листа. Найчастіше у кінці листа повторюють подяку, вибачаються за

турботи, висловлюють надію на подальшу співпрацю тощо.

Особливості професійного мовлення юриста

Мова становить фундамент професіоналізму майбутніх правннків. Вона с базою здобуття фаху у вищому навчальному закладі і основним засобом подальшої професійної діяльності.

Адже юристи мають говорити не лише вчено (за профілем), але і ясно, і гарно. Бо слово адвоката, прокурора, судді - сприймається як говорячий закон. Тому воно мас бути зрозумілим, а значить - грамотним, правильним, влучним і етичним. "Хто має справу з людьми... повинен мислити добре, але говорити ще краще". - пише Михайло Сперанський [2, с. 133].

...Красномовство мас бути чесним, діловим і високоморальним, шоб проникало в людську душу - в цьому його сила. Стиль має бути підібраний не на свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу та бути простим і високим, шоб вплив ритму на слух аудиторії, володарював над нею.

Уміння виступати публічно не приходить само собою. Цьому треба наполегливо учитися, оволодівати і відшліфовувати прийоми риторського мистецтва, необхідно добре вивчати мову, збагачувати професійну лексику.!

Звісно, мова правників - специфічна. Вона вирізняється вживанням словосполучень дієслівного типу, дієприслівникових і дієприкметникових зворотів, прямої мови; повторами професійної лексики. В юридичних текстах переважають складні поширені речення.

Оригінальний ритор, популярний юрист-практик Петро Пороховщиков радить: "Віддавайте перевагу коротким реченням. Дотримуйтесь правила, що кожна нова думка вимагає нового речення... Довгі висловлювання малопереконл иві" [3, с. і 93].

Готуючи виступ, пам'ятаймо, основну думку треба завжди висловлювати І головним реченням, а не підрядним.

Створюючи текст виступу, не бажано захоплюватися іншомовними словами, якщо є українські відповідники.

Етапи спілкування

До кожного акту спілкування досвідчений менеджер обов'язково готується. Він заздалегідь продумує, як розпочати розмову, як її вести і як закінчити. Для цього треба знати, що будь-який акт спілкування, як правило, складається з кількох етапів:

Перший етап — підготовка до спілкування. Якщо спілкування відбувається з ініціативи менеджера чи за попередньою домовленістю, то до нього слід добре підготуватися, бо це може мати значні наслідки для професійної діяльності співрозмовників.

Процес підготовки до спілкування у будь-якій формі складається із збирання матеріалів з предмета спілкування, їх відбору та систематизації; уявлення типів співрозмовників, їх особливостей; складання робочого плану майбутнього акту спілкування; добору аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони; обґрунтування свого варіанта рішення та розгляду позиції співрозмовника.

Другий етап — орієнтація в ситуації і встановлення контакту. Це початок спілкування. Якщо проігнорувати цей етап, зустріч може закінчитися і не розпочавшись (через образу, брак часу тощо). На початку спілкування важливо уникати:

• вибачень (це прояв невпевненості);

• критики (це змусить співрозмовника захищатися);

• зверхності та оцінювання (це спричинить у співрозмовника обурення).

Третій етап — обговорення проблеми. Цей етап передбачає аргументацію своєї позиції та контраргументацію позиції співрозмовника.

Як свідчить досвід менеджерів, обговорюючи проблему, доцільно дотримуватися деяких правил, які полегшують розуміння співрозмовника і допоможуть отримати повну інформацію:

• уважно слухати співрозмовника і намагатись адекватно сприйняти те, про що він говорить, тобто чути його;

• намагатися використовувати діалог, а не монолог;

• давати співрозмовникові можливість спокійно викласти свою думку;

• чітко, коротко й послідовно викладати свою інформацію;

• добирати способи аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо);

• викладати докази в коректній формі та ін.

Найбільший вплив на співрозмовника має аргументація. Це спосіб переконання за допомогою значущих логічних доказів. Для того щоб аргументування своєї позиції було переконливим, спеціалісти рекомендують використовувати такі методи [215]:

• наведення фактів, цифрової інформації, порівнянь тощо;

• виявлення суперечностей у викладі співрозмовника;

• використання протиставлення "так..., але...";

• ігнорування наведеного співрозмовником доказу;

• видимої підтримки, коли спочатку наводимо докази на користь аргументів співрозмовника, а потім кажемо "але..." Оскільки співрозмовник почуватиме себе неначе зобов'язаним вам, то спокійніше прийматиме вашу аргументацію;

• використання повторення, бо це може посилити позицію;

• уточнення, якщо доказ звучить не досить переконливо.

Мовні засоби юридичної аргументації

Юриспруденція належить до аргументативно-активних сфер. Право, насамперед Комерційне та Договірне право, імпліцитно передбачає наявність конфліктної ситуації, конфліктуючих аргументів і механізми їх запобігання чи усунення.Аргументація у ЮД, на відміну від аргументації у формальній логіці, не обмежується встановленням істини, вона має на меті стимулювання конкретних практичних дій, тобто здійснення мовленнєвого впливу на адресата таким чином, щоб він добровільно виконав спрогнозовані адресантом дії. Особливість аргументації ЮД полягає в його жанровій специфіці, його належності чи співвіднесеності з офіційно-діловим стилем, якому притаманні такі стилістичні характеристики: точність, логічність, однозначність, послідовність і чіткість викладу, загальність і всеосяжність. За А.Д. Бєловою, способом реалізації аргументації в комунікації є аргументативний дискурс (АД), який містить мовні одиниці та мовленнєві конструкції, невербальні компоненти та фактори екстралінгвістичного характеру, що використовуються та враховуються аргументатором з метою максимального переконувального впливу на реципієнта. Смислова організація дискурсу так само як і аспекти когнітивної інфраструктури дискурсу, впливає на його аргументативне звучання і спонукальну дієвість.

-Види юридичної аргументації (логічна, емоційна, діалектична, продуктивна)  Діалектика — це розуміння світу і такий спосіб мислення, завдяки яким різні явища, предмети, речі розглядаються через різноманітність їх зв'язків, взаємодій протилежних властивостей і тенденцій, у процесах змін і розвитку. Чим більше таких законів і закономірностей відкривають науки, тим вільнішою стає людина у теоретичній і практичній діяльності.

Засобом реалізації зв'язків є взаємодія — процес впливу різних об'єктів один па одного, їх взаємної зумовленості, зміни положення, стану, взаємного переходу тощо. Взаємодія, як і зв'язки, — об'єктивна й універсальна.

Особливості судової комунікації

Структурна інтерпретація судового дискурсу (СД). Предметно-логічна будова СД визначає його складну композиційну та лінгвостилістичну структуру. Кожен протокол засідання має типову чотирьохрівневу структуру. 1. Ідентифікація справи. Протоколи судових засідань разом з вироками суду є джерелом цитувань і посилань у різних юридичних комунікативних ситуаціях, вони повинні починатися із зазначення найменування конкретної судової справи за таким шаблоном/ Спочатку вказано конфліктуючі сторони: Sardo v. Fidelity & Deposit Co.; Clark v. Marsiglia; Dawson v. Beall; Engbretson v. Seiberling, розділені малою літерою v – скорочення від versus ("проти"), далі зазначається назва суду, місце та рік засідання. 2. Мовне представлення фактів справи. Американська судова система наслідує доктрину прецеденту, тобто вирок можна винести на підставі рішення аналогічної справи, якщо матеріали справи є подібними. У зв'язку із цим у процесі розгляду та вирішення певної справи важливо представити деталі, факти справи, описати їх у відповідній формі для можливого використання у майбутньому. Запис ходу засідання розглядається як засіб розвитку техніки правового обґрунтування й аргументації. 3. Обговорення справи,найскладніша і найважливіша частина судового розгляду, складається з кількох рівнів залежно від типу справи та її тривалості: а) представлення ходу справи або юридична кваліфікація злочину; б) презентація аргументів або аналіз доказів; в) встановлення підстави рішення (ratio decidendi). Обговорення справи починається із зазначення імені судді, який проводить судове засідання, і може містити: 1) історію (хід) справи у різних судах; 2) рішення, що виносилися попередніми суддями (це насамперед стосується апеляційних судових справ); 3) аргументи суддів; 4) свідчення і докази, які використовувалися для прийняття рішення. Судові тексти (СТ) містять перелік рішень прийнятих у подібних справах, якими суддя послуговується при винесенні вироку: This legislative history is dealt with in detail in Sullivanv. Visconti, 1952, 68 N.J.L. 543, 53A. 598. Загалом у цій частині СТ, як правило, функціонують дві форми презентації висловлювань: 1) дотримання послідовності при наведенні деталей справи (опис, розповідь); 2) наведення аргументів (заперечення, доказ). Для цієї частини СТ типовим є широке вживання мовних кліше, плідно використовують цитати з Комерційного та Договірного кодексів. 4. Виголошення вироку суду. Судова справа не може бути завершеною без прийняття й оголошення рішення суду. Це стисле формулювання, стандартизоване за характером і мовною репрезентацією. Найчастіше рішення подається зі словом held або словосполученням the court held на початку речення

Мовні засоби наукового стилю Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницькоїдіяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичніконструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.

У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.