Загальна характеристика Біблії
.docxПослання. Наступні твори Новозавітного канону цілком зберегли свою індивідуальність, вони називаються Посланнями, їх двадцять одне.
Перші сім називаються соборними Посланнями. Вони присвячені актуальним на той час проблемам віровчення. Автори стурбовані появою численних єресей, гоніннями на християн збоку римської держави та іудеїв. У цьому вони вбачають ознаки другого пришестя Ісуса і тому розроблюють теоретичні деталі цієї події.
Серед авторів соборних Послань з'являється одна з ключових осіб нової релігії, апостол Петро, який вважається будівничим християнської церкви.
Послання апостолів написані на початку, а частина в кінці II ст. Послання являють собою ряд листів інструктивного спрямування, вони також адресовані різним общинам і особам. Проте тут уже християнство відокремлене від іудаїзму, чітко формулюються специфічні християнські ідеї покірності й примирення з дійсністю. Ідеї месіанізму виражені значно слабше, прихід Месії і "Страшний суд" відкладені на невизначене майбутнє. Втім, з'являється нова ідея спокутної смерті за гріхи людства і воскресіння божества. Це пояснюється зміною політичної обстановки в Римі імператорська влада зміцнюється, народні повстання придушені. Судячи з усього, серед християн перемогли ті, хто стояв па позиціях примирення з існуючим ладом. Мабуть, це і є початок існування християнства як нової релігії. Як уже сказано, його пов'язують з діяльністю Павла, який "відредагував" християнство і остаточно витравив з нього демократичний дух. Цілком слушно багато дослідників у зв'язку з Посланнями говорять про "допауліанське" і "пауліанське" християнство.
Найдавніший документ Нового Завіту — Апокаліпсис. Доведено, що точною датою його написання є період між 9 червня 68 р. — 15 січня 69 р. Це період царювання імператора Гальби. Свого часу ці дати вирахував Ф.Енгельс, і вони досі вважаються найвірогіднішими.
Апокаліпсис являє собою ряд послань, адресованих семи християнським общинам у Малій Азії, кожній окремо. У посланнях зазначається, що всередині общин є свої групування, між общинами і всередині їх відбувається боротьба віровчень. Зрозуміло, що єдиного християнства ще немає, немає навіть назви його, йдеться про іудеїв, що перебувають у якійсь секті. Апокаліпсис свідчить про початок створення нової релігії.
Найбільше місця в Апокаліпсисі відведено пророцтвам "кінця світу", приходу антихриста, битві з ним, встановлення після перемоги Бога Царства небесного. Ці пророцтва викладені у фантастичних образах і туманних висловах, що допускають найрізноманітніші тлумачення. А фактично Апокаліпсис, написаний під час повстання в Іудеї та боротьби за владу після смерті Нерона, відображає настрої пригноблюваних Римом народів і рабів, які чекають краху імператорської влади "кінця світу", "страшного суду" і встановленого месією царства праведних. Дух месіанізму, запозичений з іудаїзму, пронизує цей твір: за Апокаліпсисом, Месія повинен прийти негайно, якщо не сьогодні, то завтра обов'язково.
За християнською традицією автором Апокаліпсиса вважається апостол Іван, якому нібито належить також авторство четвертого Євангелія і три соборних Послання. Але Послання написано значно пізніше, за час більший, ніж життя однієї людини.
Дослідження текстів Нового Завіту дає чимало свідчень про зв'язок їхнього змісту з іншими, попередніми джерелами у сфері анімістичних і міфологічних ідей та проблематик. Але вони можуть бути названі "запозиченими" лише з позицій вульгарної критики християнства. Насправді ж Новий Завіт постає як оригінальна світоглядна система, тісно пов'язана з культурним розвитком усього попереднього людства, певним наслідком духовного розвитку цивілізації, що успадковує досягнення попередників і робить крок уперед відповідно до нових етапів суспільного прогресу.
До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися письменники різних країн. У XIII-XVIII століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П. Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова.
Філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію своєю "возлюбленою невісток" і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою книг народилися найкращі його твори.
До Біблії звертався і Тарас Шевченко. З неї він брав вислови (як епіграфи до творів "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, які по-своєму переробляв. Такої переробки зазнали десять псалмів Давидових. У сорок третьому псалмі читаємо:
Смирилася душа наша,
Жить тяжко в оковах! Встань же,
Боже, поможи нам
Встать на ката знову.
У сто тридцять другому псалмі митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії "Ісаія. Глава 35", використавши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії.
За переспіви біблійних псалмів бралися П. Гулак-Артемовський, Ліна Костенко, Дмитро Павличко. Біблійні сюжети розвивалися Іваном Франком у поемі "Мойсей", Лесею Українкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима".
До невичерпного джерела Біблії, до її вічних тем і образів зверталися Б. Пастернак у романі "Доктор Живаго" і Бальзак у творі "Ісус Христос у Фландрії". Зачаровує нас яскравими картинами втілення вічного сюжету "Майстер і Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок років працював польський письменник Г. Панас над романом "Євангеліє від Іуди", у якому Христос змальований людиною, але найвищої породи і природи, носієм особливих здібностей. Далекі від ідеальних християнських стосунків події зображено в романі "Собор Паризької Богоматері" В. Гюго. У творі тісно поєднані краса і потворність, добро і зло. Рівноправним героєм твору є собор, який втілює ідею добра, справедливості, любові, який є німим свідком трагічних подій і водночас символом можливості повернення людей до вічних цінностей.
Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть.