66. Порядок ліцензування банківської діяльності.

З метою підвищення надійності і стабільності банківської системи, забезпечення інтересів кредиторів, вкладників НБУ видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій. Ліцензування — це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення певних або всіх банківських операцій. Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії. Філії банків здійснюють банківські та інші операції згідно з положенням про філію, на підставі банківських ліцензій і письмових дозволів, отриманих банками, і лише за умови наявності та у межах письмового дозволу, наданого банком. На основі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) прийняття вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик. За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати такі операції: * операції з валютними цінностями: *емісія власних цінних паперів; *організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; * здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; Національний банк видає банку банківську ліцензію у разі дотримання ним таких обов’язкових умов: 1) на час звернення банку з клопотанням про видачу банківської ліцензії зареєстрований підписний капітал банку повинен бути повністю сплачений; 2) банк має бути забезпечений належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами; 3) наявність у банку приміщення, яке відповідає вимогам, передбаченим нормативно-правовими актами Національного банку; 4) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком. Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. Національний банк може відмовити у видачі банківської ліцензії, якщо вищезазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати його державної реєстрації. У такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідовується.

67. Особливості реорганізації банків.

Способи реорганізації банку.Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням Національного банку України. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Умови реорганізації банку. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України. Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений в результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію. Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку. 

Рішення про реорганізацію .Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення, має містити інформацію про: 1) угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання; 2) призначення персонального складу комісії з проведення реорганізації; 3) призначення персонального складу ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що знаходяться на обліку банку (банків); 4) призначення незалежного аудитора, що має сертифікат Національного банку України; 5) строки проведення реорганізації; 6) склад правління (ради директорів) після реорганізації. 

68.Банківське кредитування: поняття, основні принципи.

Банківський кредит – це економічні відносини, в процесі яких банки надають фізичним або юридичним особам грошові кошти з умовою їх повернення. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від банка (кредитора) до позичальника (дебітора) і в протилежному напрямку.

Принцип цілеспрямованості. Суть принципу цілеспрямованості або цільового використання кредиту полягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі - на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання кредиту на конкретні цілі (об’єкта) і знаходить відбиття у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики і дозволяє здійснювати банківський контроль за дотриманням цієї умови позичальником.

Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосування штрафного позичкового процента.

Принцип диференційованості.Диференційованість кредиту - це принцип, який означає зважений підхід з боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит має надаватися тим суб’єктам господарювання, які спроможні своєчасно його повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованого підходу при кредитуванні означало оцінку підприємств за рівнем виконання ними основних планових показників.

Принцип строковості.Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позик у визначений строк, обумовлений кредитною угодою.

Принципи забезпеченості і платності.З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи забезпеченості і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним договором і є додатком до нього.

Принцип забезпеченості тісно пов’язаний з принципом платності. Цей принцип виражає необхідність прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за своєю економічною суттю являє собою ціну кредитних ресурсів.